Рішення

від 13.10.2015 по справі 910/22817/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа №910/22817/15 За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Приватного підприємства «Альфапродукт»

про відшкодування вартості безпідставно набутого майна в розмірі 21 593,07 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Турченко Д.Л., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) до Приватного підприємства «Альфапродукт» (далі - відповідач) про відшкодування вартості безпідставно набутого майна в розмірі 21 929,19 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2015 було порушено провадження у справі № 910/22817/15, розгляд справи призначено на 13.10.2015.

24.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяву про зменшення розміру позовних вимог.

13.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Розглянувши у судовому засіданні 13.10.2015 заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд розглядає справу № 910/22817/15 з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 13.10.2015 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.10.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) на підставі договорів з ПАТ «Київенерго», ТОВ «Єврореконструкція», ПАТ «АК «Київводоканал» приєднав до своєї мережі відповідача, як субабонента, та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, а відповідач фактично споживав послуги, але не здійснював оплату за їх споживання.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога про стягнення з відповідача вартості безпідставно отриманої послуги з центрального опалення в сумі 13 159,18 грн за період з листопада 2011 року по травень 2014 року включно.

В підтвердження своїх позовних вимог, позивач посилається на розробки по груп-рахункам, табуляграми постачальних компаній на потреби центрального опалення по приміщенню за адресою Харківське шосе, будинок 12 у м. Києві, платіжні вимоги-доручення, рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію-вимогу № 47-816 від 25.02.2015 на суму 13 372,56 грн, однак відповіді на неї позивач так і не отримав.

Судом встановлено, що починаючи з 01.10.2009 Приватне підприємство «Альфапродукт» (далі - відповідач) використовувало приміщення, площею 85,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 12, на підставі Договору оренди нерухомого майна № 1197, укладеного між відповідачем та Комунальним підприємством Дніпровського району м. Києва «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський», копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерви (п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"). Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Приписами частин 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Отже, у розумінні приписів наведених норм обов'язок відповідача сплатити за спожиту теплову енергію виникає в силу закону.

Згідно з вимогами ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За приписами статей 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За таких обставин, встановивши споживання відповідачем теплової енергії за відсутності відповідного договору у вказаному позивачем періоді, суд дійшов висновку про покладення на відповідача обов'язку по сплаті вартості спожитої теплової енергії на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 30.07.2014 у справі № 922/891/14 та від 08.04.2015 у справі № 904/5186/14, а також у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 15/147/10.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості безпідставно набутого майна в розмірі 13 159,18 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві також просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 810,83 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 623,06 грн.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 зазначено:

«Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.».

Відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, про можливість нарахування на отримані відповідачем без достатньої правової підстави кошти інфляційних втрат та 3% річних, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зазначено, зокрема, в постановах Вищого господарського суду України від 02.12.2009 у справі № 10/21-09, від 18.04.2012 у справі № 5023/9115/14, та від 18.04.2012 у справі № 5023/7583/11.

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивачем вірно розраховано вказані суми, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 810,83 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 623,06 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування відповідачем вартості безпідставно набутого майна з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат в загальній сумі 21 593,07 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Альфапродукт» (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 46, квартира 11; ідентифікаційний код: 31515440) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г; ідентифікаційний код: 03366612) 13 159 (тринадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 18 коп., 3 % річних в розмірі 810 (вісімсот десять) грн 83 коп., інфляційній втрати в розмірі 7 623 (сім тисяч шістсот двадцять три) грн 06 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя О.В. Нечай