Рішення

від 19.10.2015 по справі 922/4762/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 922/4762/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровой Т.О.

розглянувши справу

за позовом КП "Харківські теплові мережі", м. Харків до Харківської обласної спілки сімей воїнів загиблих в Афганістані і інших локальних війнах, та членів сімей воїнів загиблих (померлих) після війни, м. Х-в про стягнення коштів у сумі 39 673,06 грн. за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_2 за дов. №38-2072/470 від 10.05.12 року;

від відповідача: ОСОБА_3 дов. №10 від 25.09.2015 року, ОСОБА_4 за дов. №10 від 25.09.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Харківської обласної спілки сімей воїнів загиблих в Афганістані і інших локальних війнах, та членів сімей воїнів загиблих (померлих) після війни м. Харків, про стягнення заборгованості за договором №10170 від 01.12.2003р. про постачання теплової енергії, в розмірі 39 673,06 гривень за період з січня 2012р. по квітень 2015р. включно. Також позивач просить суд стягнути на свою користь судові витрати.

06.10.2015 року через канцелярію господарського суду відповідачем наданий відзив на позовну заяву (вх.40272), в якій посилається на Постанову КМУ від 21.07.2005 року №630 та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зазначає, що позивачем під час нарахування боргу за спожиту енергію не були враховані пільги передбачені відповідачу цими нормативно-правовими актами за якими відповідач має бути звільнений від сплати комунальних послуг.

У судовому засіданні 06.10.2015 року була оголошена перерва до 19.10.2015 року.

У судовому засіданні 19.10.2015 року представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Також позивач заперечував щодо навності обставин звільнення відповідача від наданих послуг за спожиту енергію.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, підтримував раніше заявлене клопотання про застосування до заявленого позову строків позовної давності, та наполягав на тому, що відповідно до ч.2 ст.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" звільнений від сплати за користування комунальними послугами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація, надалі - позивач) та Харківською обласною спілкою сімей загиблих в Афганістані і в інших локальних війнах, та членів сімей загиблих (померлих) після війни (надалі -споживач, відповідач) було укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії від 01.08.2003р. № 10170, згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов"язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов"язаний оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; кондиціювання повітря - по мірі необхідності, технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору.

Згідно з п. 6.1. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки розрахунків.(п.6.2.)

Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної у додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25 числа поточного місяця.(п. 6.4.)

Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Факт підключення та відключення споживача підтверджується актами № 174/14850-В від 09.04.2012р., 174/15812-В від 16.10.2011р., 174/16643-В від 21.10.2012р., 174/178-В від 14.04.2013р., № 174/2010 від 14.04.2014р., 174/289 від 11.10.2013р.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт за спожиту відповідачем теплову енергію, яка надавалась до житлового приміщення відповідача за адресою: м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 90.

Як слідує з матеріалів справи та з пояснень позивача, за період з січня 2012р. по квітень 2015р., у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 39673,06 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, а згідно ч. 7 цієї статті оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів за спожиту теплову енергію у визначений строк, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором від 01.08.2003р.

Також суд зазначає, що Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 1 ст. 1 ЦКУ, та у господарських відносинах (ст. 3 Господарського кодексу України).

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦКУ, яка визначає, що строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 21 серпня 2015 року звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення суми заборгованості з відповідача за період з січня 2012 року по квітень 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що позивачем був пропущений трирічний строк позовної давності, який встановлений ст. 257 ЦК України, щодо вимог нарахованого боргу, відповідно до розрахунку з січня 2012 року по квітень 2012 року у розмірі 6 992 гривень 31 коп.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у розмірі 34 111 грн. 36 коп, а саме заборгованості за постачання теплової енергії нарахованої відповідачу за період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року.

Щодо посилання позивача на пільги визначені ч.2 ст.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.277 ГК України встановлено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630 визначено, що Послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).

Пуктом 22 цього правила встановлено, що у разі коли споживач відповідно до законодавства має пільги з оплати послуг, у договорі робиться відповідна позначка. При цьому дані про зазначену пільгу вносяться у договір між виконавцем та постачальником. У разі отримання права на пільги споживач подає виконавцю письмову заяву та документи, що його підтверджують. Оплата за послуги з урахуванням пільг нараховується з дати подання документів, що підтверджують право на пільгу.

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт отримання відповідачем пільг відповідно до законодавства, а також ці дані відсутні у погодженому сторонами договорі про постачання теплової енергії №10170 від 01.08.2003 року. Таким чином на думку суду,ствердження позивача є недоведеними, та такими, що не відповідають фактичним даним та дійсним обставинам справи.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження належної сплати суми боргу за договором про постачання теплової енергії від 01.08.2003р., суд частково визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 34111 гривень 36 коп.

Судові витрати покладаються на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Харківської обласної спілки сімей воїнів загиблих в Афганістані і в інших локальних війнах та членів сімей загиблих (померлих) після війни (61002, м.Харків, вул. Чернишевського, буд.90, п/р 260070014668 в АКРБ "Регіон-Банк" у м. Харкові МФО 351254, код ЄДРПОУ 06718336) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 61002, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п/р 26003301968 у першій філії АКБ "Базис", код ЄДРПОУ 31557119, МФО 351599) - 34111 грн. 36 коп. заборгованості та 1827 грн. 00 коп. витрати по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_1