Постанова

від 26.10.2015 по справі 910/6704/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа№ 910/6704/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Маляр Н.В., дов. від 01.10.2015 №34,

від відповідача Сергієнко С.В., від 03.04.2015 б/н,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 (підписане 27.07.2015)

у справі №910/6704/15-г (суддя Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-20»

про стягнення 51 267,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-20» про стягнення 51 267,80 грн заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення від 25.02.2003 №01928/4-02, з яких: заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 40 084,29 грн, інфляційні втрати у сумі 5 178,23 грн, 3% річних у сумі 1 686,03 грн, пеня у сумі 310,80 грн та штраф у сумі 4 008,43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-20» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 13 584, 72 грн основного боргу, 929, 17 грн інфляційних нарахувань, 481, 23 грн 3% річних, 1 358, 47 грн штрафу та 582, 78 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 26 499,57 грн основного боргу, 4 249,06 грн інфляційних втрат, 1 204,80 грн 3% річних, 310,82 грн пені, а також 2 649,96 грн штрафу скасувати і прийняте в цій частині нове рішення, яким позов в оскаржуваній частині - задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач в повному обсязі виконав умови договору та вимоги чинного законодавства. Проте, судом першої інстанції, в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не досліджено всіх обставин справи щодо невиконання відповідачем умов вказаного вище правочину, а саме пунктів 2.2, 3.5, що, на думку апелянта, призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 07.10.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

07.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 07.10.2015 оголошено перерву до 26.10.2015.

13.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи №910/6704/15-г зведених тристоронніх актів за спожитий обсяг холодної води на підігрів та теплової енергії для потреб гарячого водопостачання за період 2011 - 2014 рр.

У судовому засіданні 26.10.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 26 499,57 грн основного боргу, 4 249,06 інфляційних втрат, 1 204,80 грн 3% річних, 310,82 грн пені, а також 2 649,96 грн штрафу скасувати і прийняте в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2003 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Водоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Хімік-20» (далі - абонент) укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №01928/4-02 (далі - договір).

За умовами договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (п.1 договору).

Вказані вище Правила втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила №190).

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п.3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватися один раз на квартал.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п.3.1 договору).

Пунктами 3.4, 3.5 договору передбачено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно з п. 3.6 договору, постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата проводиться шляхом передачі векселя та іншими способами не забороненими чинними нормативними актами.

У п.7.1 договору визначено, що він є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У вказаних вище Правилах визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Згідно з пунктом 3.7 Правил 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

За умовами договору постачальник зобов'язався:

а) забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна»;

б) приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин (п.2.1 договору).

Вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10 вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3.1 Правил встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

В матеріалах справи наявні акти про зняття показників з приладів обліку за спірний період.

Згідно з п.3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За змістом наведених Правил №190 розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З доданого до позовної заяви розгорнутого розрахунку вбачається, що спірна заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення з 01.01.2012 по 30.06.2014 у сумі 40 084,42 грн обліковується позивачем за кодами 2-10 (холодна питна вода) та 2-50010 (питна вода на підігрів).

При цьому, позивач зазначав про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 84 456,48 грн, а саме:

1) за кодом 2-10 з 01.01.2012 по 30.06.2014 на суму 152 346,12 грн, з яких сплачено 126 031,88 грн (-136,92 грн. перерахунки), а розмір заборгованості становить 26 177,32 грн;

2) за кодом 2-50010 з 01.01.2012 по 30.06.2014 на суму 82 161,30 грн, з яких сплачено 69 600,04 грн (1 645,71 грн перерахунки), а розмір заборгованості становить 13 906,97 грн.

З наявної в матеріалах справи довідки Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» щодо балансової належності теплового пункту, який обслуговує ЖБК «Хімік-20» за адресою: вул. Драгоманова, 20 В вбачається:

- теплопостачання та гаряче водопостачання житлового будинку № 20а на вул. Драгоманова та житлового будинку № 13а на вул. Ахматової здійснюється від ЦТП на вул. Драгоманова, 20в;

- ЦТП на вул. Драгоманова, 20в перебуває у володінні та користуванні (на балансі) ПАТ «Київенерго» та в експлуатації СВП «Київські теплові мережі».

Враховуючи що теплові пункти не знаходяться на балансі відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в останнього відсутній обов'язок сплачувати вартість води, що йде на підігрів.

Умовами договору не передбачено як надання послуг з постачання гарячої води, так і надання послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів.

Додаткових угод з позивачем про внесення змін до договору та постачання гарячої води не укладалось.

Крім того, доказів які підтверджують факт реєстрації за позивачем лічильників по коду 2-50010 матеріали справи не містять.

Відтак, приймаючи до уваги наведене вище, місцевий господарський суд правомірно визнав недоведеним факт наявності у відповідача боргу у сумі 8 482,68 грн, що обліковується за кодом 2-50010 (постачання питної води, що використовується для підігріву), у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовної вимоги в цій частині.

Що стосується заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 2-10 на суму 26 177,32 грн, щодо надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, а також за кодом 2-50010 (водовідведення гарячої води), то колегія суддів зазначає наступне.

Нормами ч.1 ст.19 та п.5 ч.3 ст.30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вже зазначалось, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

За змістом ст. 530 ЦК України, враховуючи п. 3.4 договору, звернення позивача з платіжними документами до банківської установи є підставою для здійснення відповідачем розрахунків за надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.05.2015 у справі №910/18322/14.

Відповідно до п. 2.2. п.п. «д» договору при зміні банківських та казначейських реквізитів абонент повідомляє про це постачальника у семиденний термін.

Тобто, постачальник може виконати свій обов'язок з надсилання дебетово-інформаційних повідомлень тільки після виконання абонентом свого зобов'язання надати оновлені реквізити.

Банківські реквізити Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-20» оновлені тільки в березні 2015 на підставі листа абонента від 26.03.2015 №5885/0/13/24-15.

У зв'язку з невиконанням абонентом свого обов'язку щодо оновлення банківських реквізитів, у позивача була відсутня можливість виконати обов'язок по надсиланню дебетово-інформаційних повідомлень.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна претензія позивача від 24.01.2013 №23 про сплату боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, яку було вручено ОСОБА_4 18.02.2013.

Відтак, оскільки позивач на адресу відповідача надсилав претензію про сплату заборгованості, останній був обізнаним про наявність у нього заборгованості з січня 2012 по січень 2013 включно (показники обсягів використаної води за січень 2013 були зняті 16.01.2013).

З огляду на те, що судом було встановлено про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості за період з січня 2012 по січень 2013, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 13 584,72 грн (9 228,17 грн по холодному водопостачанню та водовідведенню та 4 356,55 грн з відведення гарячої води).

Як зазначалось вище, 13.10.2015 позивач подав зведені тристоронні акти за спожитий обсяг холодної води на підігрів та теплової енергії для потреб гарячого водопостачання за період 2011 - 2014 рр.

Частиною 1 ст.101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як на поважність причин неможливості подання вказаних вище документів до місцевого господарського суду, апелянт вказав на те, що останні були надані відділу претензійно-позовної роботи після прийняття рішення у даній справі.

Проте, вказані обставини не являються достатньою підставою для прийняття зведених тристоронніх актів за 2011-2014 рр, як додаткових доказів, з огляду на наступне.

Ухвала про порушення провадження у справі №910/6704/15-г від 23.03.2015 була отримана позивачем 27.03.2015, в той час як оскаржуване рішення було прийняте 20.07.2015. Розгляд справи неодноразово відкладався.

При цьому, вказані вище документи знаходились у іншому структурному відділі, тобто у позивача.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача 310,82 грн пені та 4 008,43 грн штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми.

З огляду на те, що судом встановлено прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати наданих послуг на суму 13 584,72 грн, то правомірно було здійснено перерахунок штрафу у відповідності до якого з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню штраф у сумі 1 358,47 грн.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені місцевий господарський суд відмовив з огляду на те, що позивачем здійснено нарахування пені на суму заборгованості, яка не підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача.

Решта вимог позивача, а саме стягнення з відповідача 5 178,23 грн інфляційних втрат та 1 686,03 грн 3% річних підлягають також частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних на прострочену заборгованість за період надання послуг з січня 2012 по січень 2013, з урахуванням встановлених вище обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 481,23 грн та інфляційні втрати в сумі 929,17 грн.

При цьому, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності відносно вимог про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Разом з тим, умовами статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу (п.4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідачем періодично здійснював часткові оплата наданих послуг, що в свою чергу свідчить про визнання боржником свого боргу та перевивання строку позовної давності.

Враховуючи, що строк позовної давності переривався, місцевий господарський суд правомірно відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі №910/6704/15-г - без змін.

2. Матеріали справи №910/6704/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай