Постанова

від 22.10.2015 по справі 924/592/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа № 924/592/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Розізнана І.В.

при секретарі Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Станкевич В. О.

відповідача 1 - не з'явився

відповідача 2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.06.15 р. у справі № 924/592/15

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до відповідачів: 1. Фізичної особа-підприємця ОСОБА_2

2. Фермерського господарства "Березенське"

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № Т-67 від 22.10.2014 р.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.06.2015 р. у справі №924/592/15 (суддя Субботіна Л.О.) позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особа-підприємця ОСОБА_2 та до Фермерського господарства "Березенське" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № Т-67 від 22.10.2014 р. задоволено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.06.2015 р. у справі №924/592/15 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 22.06.2015 р. повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що господарський суд Хмельницької області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт звертає увагу, апеляційного суду на те, що висновок суду першої інстанції суперечить нормам п. 1 ст.202 ЦК України, ст.387 ЦК України, п.1 ст.1073 ЦК України, а також ст..32 ГПК України.

Ухвалою від 16.07.2015 р. апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 була прийнята до провадження у складі колегії Сініцина Л.М.., Бучинська Г.Б., Розізнана І.В.

28.09.2015 р. р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" надало Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Хмельницької області від 22.09.2015 р. без змін.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Лиманської Л.В. від 29.09.2015 р. №01-07/153, справу було призначено до повторного автоматизованого розподілу, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Сініциної Л.М.

Відповідно до статті 2-1 ГПК України визначено нового суддю (суддю-доповідача) Філіпову Т.Л. для розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у справі №924/592/15.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. у даній справі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 було прийнято до провадження у складі колегії Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б., Розізнана І.В.

У судовому засіданні представник позивача - Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" Станкевич В.О. заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 22.06.15 р. у справі №924/592/15 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідачів в судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2008р. між ПАТ КБ "Приватбанк" (Полонське відділення Хмельницької філії банку) (далі - банк) та ОСОБА_8 (далі - позичальник) було укладено кредитний договір HMPWGA00000809, згідно п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахувати на рахунок, зазначений в п. 8.1 договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за договором, зазначені у розділі 8 договору.

Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені договором строки (п. 1.2 договору).

Пунктом 8.1 договору визначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 січня 2008р. по 28 січня 2025р. включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 156 836,00 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між Фермерським господарством "Березенське" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 32 від 17.05.2012р., предметом якого згідно п. 1.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_8 обов'язків за кредитним договором від 29.01.2008р. № HMPWGA00000809, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 156836,00 грн., а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 28.01.2025 року, сплачувати за його користування 16,08 % річних в дату сплати процентів, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Якщо під час виконання кредитного договору зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладені цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.

Згідно п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 2.4.1. цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право, в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснити договірне списання грошових коштів з усіх рахунків, що належать поручителю (п. 2.1.4 договору поруки).

Пунктом 2.4.1 договору визначено, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок боржника, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної п. 2.3.1.

Відповідно до п. 2.2.1 договору поруки у разі виконання поручителем обов'язків боржника за кредитним договором поручитель має право вимагати від кредитора передачі всіх прав кредитора за кредитним договором і договором застави, укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 4.1 договору).

28.05.2012 з рахунку Фермерського господарства "Березенське" № 26006052412111 позивачем списано кошти у сумі 150 000 грн. на погашення заборгованості ОСОБА_8 по кредитному договору №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р. згідно договору поруки № 32 від 17.05.2012р. (п.2.1.4), що підтверджується випискою по рахунку за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р. Списання здійснено на рахунок ОСОБА_8 за реквізитами рахунку, який відповідає зазначеному у п.8.2. кредитного договору від 29.01.2008р.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області по справі №2-727/11 від 27.02.2012р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області по справі №22ц/2290/914/12 від 14.05.2012р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 24.10.2012р., за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про звернення стягнення боргу за договором кредиту на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення, було відмовлено у задоволенні позову. При розгляді вказаної справи судами встановлено, що ОСОБА_8 по кредитному договору №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р. не отримав кредитні кошти, тому вказаний договір не є укладеним. І не укладений договір не породжує для сторін прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення при його документальному оформленні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 904/233/14 від 22.09.2014р. було задоволено позов ФГ "Березенське" до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання договору поруки № 32 від 17.05.2012р. недійсним, визнано недійсним договір поруки №32 від 17.05.2012р., укладений між Фермерським господарством "Березенське" та ПАТ КБ "Приватбанк", з моменту його вчинення.

22 жовтня 2014 року між ФГ "Березенське" (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № Т-67.

Згідно п. 1 даного договору первісний кредитор, отримавши право вимагати від боржника ПАТ КБ "Приватбанк" кошти у розмірі 150 000,00 грн. в результаті порушення банком норми п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України та вчинення дій, що зобов'язують банк повернути на підставі норми п.1 ст. 1073 ЦК України кошти в розмірі 150 000,00 грн., передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора ПАТ КБ "Приватбанк" в розумінні норм підпункту 1 п. 1 ст. 512, п. 1 ст. 516 ЦК України щодо повернення (сплати) коштів у розмірі 150 000,00 грн. із правом вимоги стягнення всіх господарських санкцій, в тому числі моральної шкоди.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 1.2 договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.3 договору).

На підставі договору відступлення права вимоги № Т-67 від 22.10.2014р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ПАТ "КБ "Приватбанк" про стягнення 231 640,88 грн. (справа № 904/1635/15).

З урахуванням вище викладеного Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та до Фермерського господарства "Березенське" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №Т-67 від 22.10.2014р.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст. 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктами 2.1, 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 3 ст.215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спірні правовідносини, випливають із вимогою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № Т-67 від 22.10.2014р., укладеного між відповідачами.

Колегією суддів приймається до уваги, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України у постанові від 02.10.2012 у справі №23/236, яка в силу ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2014р. між ФГ "Березенське" та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги № Т-67, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора ПАТ КБ "Приватбанк" в розумінні норм підпункту 1 п. 1 ст. 512, п. 1 ст. 516 ЦК України щодо повернення (сплати) коштів у розмірі 150 000,00 грн. із правом вимоги стягнення всіх господарських санкцій, в тому числі моральної шкоди.

Пунктом 1.1. зазначеного договору передбачено, що первісний кредитор ФГ «Березенське» отримавши право вимагати від боржника ПАТ КБ "Приватбанк" кошти у розмірі 150 000, 00 грн. в результаті порушення банком норми п.1 ст.321 Цивільного кодексу та вчинення дій, що зобов'язують банк на підставі п.1 ст.1073 ЦК України повернути кошти в розмірі 150 000,00 грн. , передає (відступає), а новий кредитор ФОП ОСОБА_2 приймає на себе право вимоги до боржника ПАТ КБ "Приватбанк".

Сторони договору помилково вважають, що право вимоги первісного кредитора ФГ «Березенське» виникає з самого факту визнання недійсним договору поруки №32 від 17.05.2012р., укладеного між Фермерським господарством "Березенське" та ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 904/233/14 від 22.09.2014р., якою було задоволено позов ФГ "Березенське" до ПАТ КБ "Приватбанк". Позовна вимога про застосування наслідків недійсного правочину в межах розглянутої судової справи пред'явлена не була.

Таким чином, указане право вимоги щодо стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" коштів в розмірі 150 000,00 грн. на користь первісного кредитора (ФГ "Березенське") судовим рішенням не передбачено. Юридичні наслідки визнання угоди недійсною відповідно до приписів частини 1 статті 216 ЦК України, пов'язані з волевиявленням сторін договору, визнаного недійсним, а відтак право повернути списані з рахунку поручителя кошти повинно бути реалізовано ним шляхом направлення вимоги банку про повернення коштів, що не було здійснено ФГ«Березенське». Таким чином, право вимоги, яке не було реалізовано первісним кредитором, не могло бути передано новому кредитору.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" перерахувати на рахунок ФГ "Березенське" грошові кошти у сумі 150 000,00 грн., списані в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р.

Таким чином за спірним договором Фермерським господарством "Березенське" було передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 право первісного кредитора, яке не існувало на момент переходу цього права, що суперечить приписам ст. 514 ЦК України та позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 02.10.2012 у справі №23/236.

Відтак, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що договір відступлення права вимоги №Т-67 від 22.10.2014р. підлягає визнанню недійсним, як такий, що суперечить приписам цивільного законодавства .

З урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.06.15 р. у справі №924/592/15 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №924/592/15 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.