Постанова

від 26.10.2015 по справі 2а-7657/10/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-7657/10/1570

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі коллегії:

головуючої судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Загрійчук О.В.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ2011» до Спеціалізованої державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0000201540/0 від 01.03.2010 року, №0000211540/1 від 29.03.2010 року, №0000211540/2 від 05.05.2010 року, №0000211540/3 від 20.07.2010 року, №0000201540/0 від 01.03.2010 року, №0000201540/1 від 29.03.2010 року, №0000201540/2 від 05.05.2010 року, №0000201540/3 від 20.07.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТТРАНС» (далі ТОВ «РОСТТРАНС») з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень СДПІ №0000211540/0 від 01.03.2010 року, за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50грн.); №0000201540/0 від 01.03.2010 року, за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість 183355,5 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50гривні).

07.12.2010 року позивач надав до суду позов, у якому уточнив позовні вимоги та просив також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення СДПІ №0000211540/1 від 29.03.2010 року, №0000211540/2 від 05.05.2010 року, №0000211540/3 від 20.07.2010 року за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50грн.) та №0000201540/1 від 29.03.2010 року, №0000201540/2 від 05.05.2010 року, №0000201540/3 від 20.07.2010 року, за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість 183355,5 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50гривні), які були прийняти за результатами розгляду скарг в адміністративному порядку (т.2 а.с.60-65).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що оскаржені рішення, винесені на підставі акту №61/35-0320/31841832 від 15.02.2010 року невиїзної документальної перевірки ТОВ «РОСТТРАНС» з питань правових відносин з ТОВ „ШерусВ» за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, але висновки Акту про порушення ним п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємствВ» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР) в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період, що був перевірений, на суму 153297,0 грн.; пп.7,4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість В» від 03.04.1997 року №168/97-ВР , який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 122237грн. при здійсненні ним господарської діяльності та складанні податкових документів не відповідають дійсним обставинам, оскільки ним відповідно до вимог пп.7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВРдо податкового кредиту включені тільки ті суми, які підтверджені податковими накладними, які відповідають вимогам по їх складанню. Крім того, виходячи зі змісту п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №334/94-ВР, підприємством порушень цих норм не допущено. СДПІ в Акті перевірки не спростувала тих обставин, що операції з придбання товарів у контрагента відображені ТОВ «РОСТТРАНС» в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, складених ним та ТОВ „ШерусВ» .

Підставою для висновків перевіряючих про заниження податку на прибуток, податку на додану вартість є їх твердження, що договори, які були укладені ним з ТОВ „ШерусВ» є нікчемними, як учинені з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, так як ТОВ „ШерусВ» зареєстроване на підставну особу. Позивач зазначає - в акті перевірки відсутні будь-які докази, що йому було відомо що договори та інші документі від імені контрагентів підписували інші особи, проте податкові закони не ставлять право платника податку на податковий кредит та віднесення відповідних витрат до складу валових у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів. В акті перевірки не вказано про порушення саме ним вимог щодо складання первинних документів, на підставі яких відображені у бухгалтерському та податковому обліку господарські операції.

Позивач вважає також безпідставними посилання в Акті на те, що договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки придбання ним товарів у зазначеного контрагента і використання їх у господарській діяльності (подальший продаж)підтверджено бухгалтерською та податковою документацією.

В судовому засіданні 13.05.2015 р. судом задоволено клопотання представника позивача і здійснена заміна позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росттранс» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФГ2011».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, наполягав, що оспорювані рішення-повідомлення є законними та обґрунтованими, винесені у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, зазначив, що уся первинна документація з боку контрагента ТОВ «Шерус» підписана директором, який в рамках порушеної відносно нього кримінальної справи за ч. 2, 358 ч.ч. 2, 3 КК пояснив, що жодного бухгалтерського документу підприємства не підписував, а тому вони вважаються недійсними, а витрати та податковий кредит сформовані на підставі таких документів безпідставними. При цьому відповідач на підтвердження своїх вимог посилається на Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 28.09.2011 р. по обвинуваченню зокрема і ОСОБА_3 директора ТОВ «Шерус» у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5, 205 ч.2 КК України. Даною постановою ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності по амністії.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

ТОВ «РОСТТРАНС» зареєстровано виконкомом Одеської міської ради 17.05.2005 року, свідоцтво серії А00 №257492 (т.1 а.с.10). Знаходиться на податковому обліку в ДПІ з 21.11.2005 року.

01.06.2007 року між ТОВ «РОСТТРАНС» та ТОВ «ШЕРУС» укладено договір на поставку у торгівельну мережу №168/6, згідно якого ТОВ «ШЕРУС» (постачальник) зобов'язується поставляти ТОВ «РОСТТРАНС» (покупець) окремими партіями товар: овочі та фрукти, кількість, розгорнутий асортимент, ціна конкретної партії та одиниць якого визначається у накладних (специфікаціях).

Згідно п.4.5. зазначеного договору при поставці товару Постачальник зобов'язаний забезпечити Покупця всіма документами (копіями документів), які передбачені діючим законодавством, а отже необхідними для обліку та наступної реалізації товару у роздрібній торгівельній мережі Покупця, у тому числі: ліцензіями, сертифікатами якості, сертифікатами відповідності, ветеринарними довідками (сертифікатами) деклараціями про максимальні роздрібні ціни (при поставці підакцизних товарів, на які встановлені ставки акцизного збору від обігу), податковими накладними, товарно-транспортними накладними, довідками про відпускні ціни виробників/імпортерів (при поставці продовольчих товарів за врегульованими/фіксованими цінами та індикативами) та іншими. У разі ненадання Постачальником необхідних документів, Покупець має право відмовитися від приймання товару на який відсутні вказані документи або збільшити відстрочку сплати товару, передбачену п.3.1 договору, на строк прострочення Постачальником вказаних документів, а також стягнути штрафні санкції та збитки, передбачені цим договором. Постачальник доставляє товар на умовах DDP (доставка на склад покупця) згідно Інкотермс 2000. (т.1 а.с.92)

01.06.2007 року між ТОВ «РОСТТРАНС» та ТОВ «ШЕРУС» укладено договір про надання послуг мерчандайзингу №82/6 згідно якого ТОВ «РОСТТРАНС» (виконавець) зобов'язується надавати ТОВ «ШЕРУС» (замовнику) маркетингові послуги, послуги по підготовці товарів для продажу та мерчандайзингу. (т.2 а.с. 23)

З 03.02.2010 року по 13.02.2010 року працівниками ДПА в Одеській області на виконання постанови старшого слідчого в ОВС ПМ ДПА в Одеській області ОСОБА_4 від 09.12.2009 року, керуючись п.1 ст.11, п.5 ч.6 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до дозволу на проведення перевірки №29/35-0311 від 03.02.2010 р., на підставі наданих документів (лист ТОВ «РОСТТРАНС» від 29.01.2010 р. №52/1 та вилучені слідчим відділом ПМ ДПА в Одеській області) проведено документальну невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТТРАНС», код ЄДРПОУ 31841832, з питань правових відносин з ТОВ «Шерус», код ЄДРПОУ 34566126, за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р.

За результатами проведеної перевірки 15.02.2010 р. складено акт №61/35-0320/31841832 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РОСТТРАНС», код ЄДРПОУ 31841832, з питань правових відносин з ТОВ «Шерус», код ЄДРПОУ 34566126, за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., яким встановлено порушення: п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.1997 р. із змінами та доповненнями), п.п. 2.4 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом МФ України від 24.05.1995 р. №88 в результаті знижений податок на прибуток всього на суму 153297 грн.; п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), п. 18 Порядку «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», затвердженого наказом МФ України від 24.05.1995 р. №88, в результаті занижений податок на додану вартість всього на суму 122237 грн. (т.1 а.с. 15-23).

На підставі встановленого актом перевірки порушення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийнято: податкове повідомлення-рішення №0000211540/0 від 01.03.2010 р. яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50грн.) (т.1 а.с.47) та податкове повідомлення-рішення №0000201540/0 від 01.03.2010 р. за яким ТОВ «РОСТТРАНС» визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 183355,50 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50гривні) (т.1 а.с. 48).

Дані рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку до СДПІ (т.1 а.с.49-54), до ДПА Одеської області (т.1 а.с.67-72), до ДПА України (т.1 а.с.81-85), які рішеннями податкових органів залишені без задоволення (т.1 а.с.55-66,74-80,87-91)

За результатами розгляду скарг СДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000211540/1 від 29.03.2010 року, №0000211540/2 від 05.05.2010 року, №0000211540/3 від 20.07.2010 року за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50грн.) та№0000201540/1 від 29.03.2010 року, №0000201540/2 від 05.05.2010 року, №0000201540/3 від 20.07.2010 року, за якими йому визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість 183355,5 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50гривні) (т.2 а.с.9-10,13-14,16-17).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТТРАНС» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі №0000211540/0 від 01.03.2010 року, №0000211540/1 від 29.03.2010року, №0000211540/2 від 05.05.2010 року, №0000211540/3 від 20.07.2010 року за якими товариству з обмеженою відповідальністю «РОСТТРАНС» визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50грн.); №0000201540/0 від 01.03.2010 року, №0000201540/1 від 29.03.2010 року, №0000201540/2 від 05.05.2010 року, №0000201540/3 від 20.07.2010 року, за якими товариству з обмеженою відповідальністю «РОСТТРАНС» визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість 183355,5 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50гривні).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2015 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2010 року по справі №2а-7657/10/1570 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи вказане рішення суд касаційної інстанції зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками ДПА в Одеській області проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Росттранс» з питань правових відносин з ТОВ «Шерус», за результатами якої встановлені порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

За наслідками перевірки прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, виходили з підтвердження позивачем належним чином оформленими первинними документами реального здійснення операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та валові витрати.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звернула увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та валові витрати, слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи висновок про документальне підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом, не дослідили на підставі належних доказів обставин реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При вирішенні податкових спорів презумується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому, діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України зазначив, що в ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та ТОВ «Шерус».

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

На думку Вищого адміністративного суду України висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом не ґрунтуються на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас, судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, слід наголосити, що за принципом офіційного з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Разом з тим, суди не досліджували юридично значимі факти з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. Не з'ясовано, з посиланням на відповідні первинні документи, обставини виникнення податкового кредиту та витрат позивача у перевіряємих періодах.

При новому розгляді справи судом встановлено, що постановою Приморського районного суду від 28.09.2011 року по кримінальній справі №1-656/11 з обвинувачення ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3, ст. 358 ч.3, ст. 209 ч.1, ст. 209 ч.2КК України, ОСОБА_6 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3 КК України, ОСОБА_7 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3 КК України, ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст.212 ч.3 КК України, ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених ст.358 ч.1, ст. 358 ч.2 КК України, ОСОБА_10 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_11 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_12 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_13 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_14 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_15 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5, 205 ч.2 КК України, на підставі клопотання підсудних ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_3 - ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності припинив провадження по справі на підставі п.4 ч.1 ст. 6 КПК України, ст. 44 КК України, п. «в» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 р. (а.с. 138-143).

Згідно зазначеної постанови, судом встановлено, що на початку 2006 року ОСОБА_5 організував схему незаконної діяльності зі сприяння підприємствам у мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті у бюджет, переведенню в готівку грошових коштів та ухиленню від сплати податків в особливо великих розмірах. ОСОБА_3, усвідомлюючи протиправність своїх дій, а саме те, що ТОВ «Шерус» створюється для прикриття незаконної діяльності інших юридичних та фізичних осіб, переслідуючи свої корисливі цілі, не маючи наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність став фактичним засновником та директором ТОВ «Шерус», при цьому наміру здійснювати заявлену в статуті фінансово-господарську діяльність не мав. В подальшому ОСОБА_3 рішення про вихід із складу засновників ТОВ «Шерус» та звільнення з посади директора не приймав, хоча фактично у діяльності підприємства він участі не приймав, документи фінансово-господарської діяльності не підписував, розрахунковими рахунками підприємства не керував. У свою чергу ОСОБА_5, використовуючи реквізити та банківські рахунки ТОВ «Шерус», при пособництві інших осіб, документально оформлював неіснуючі операції на отримання та продаж товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт, після чого, зазначені документи передавалися замовнику послуг для їх відображення у бухгалтерському і податковому обліку, з метою незаконного формування податкового кредиту, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість за що контрагенти ТОВ «Шерус» перераховували грошові кошти на його розрахунковий рахунок.

Згідно ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неможливість включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем, оскільки встановлений факт недостовірних первинних документів.

Аналізуючи наявні у справі докази, можливо зробити висновок, що подані позивачем первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні) з урахуванням доводів податкової інспекції, не є належним документальним підтвердженням фактичного виконання поставок в адресу позивача з огляду на наступне.

Так, 01.06.2007 року між ТОВ «Росттранс» та ТОВ «Шерус» укладено договір поставки №168/6 в торгівельну мережу овочів та фруктів. Вказаний договір підписано з боку ТОВ «Шерус» директором ОСОБА_3, який, як встановлено судом, ніяких первинних документів не підписував. Згідно п.п.4.1, 4.2 зазначеного договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах доставки на склад покупця із компенсацією транспортних витрат стороні яка здійснює доставку. Перша партія товару за цим договором повинна бути поставлена Покупцю не пізніше 5 днів з дня укладення договору. Кожна наступна партія повинна повинна бути поставлена покупцю не пізніше 1 дня з дня направлення замовлення постачальнику, переданого факсом або електронною поштою.

У наданих позивачем на підтвердження поставки товарів від ТОВ «Шерус» до ТОВ «Росттранс» податкових накладних, відсутні будь-які відмітки про транспортні витрати, які згідно з договором підлягають компенсації постачальнику - ТОВ «Шерус» (т.1 а.с. 94-190). Не надані позивачем суду товарно-транспортні документи, які свідчили би про дійсність поставок товару за договором, а також копії замовлень, що повинні були направлялись позивачем постачальнику згідно з вимогами договору.

Також у наданих суду копіях накладних про поставку товару від постачальника ТОВ «Шерус» стоїть відбиток печатки та підпис здійснений від імені директора ОСОБА_3., який, як встановлено судом, ніяких первинних документів не підписував. Від покупця стоїть штамп ТОВ «Росттранс» та підпис без зазначення посади та фамілії особи, яка повинна була здійснювати приймання товару (т.1 а.с. 191-285), а на деяких накладних такий підпис взагалі відсутній (т.1 а.с. 227, 260, 261).

В договорі поставки не зазначена адреса склада покупця, куди слід доставляти товар. Не надані суду позивачем також і додатки до договору, які могли б свідчити про узгодженність між постачальником - ТОВ «Шерус» та покупцем - ТОВ «Росттранс» адреси складських приміщень.

Надані суду позивачем документи, а саме: копія звіту про продаж і запаси товарів у торговій мережі та мережі ресторанного господарства за 2007 рік, складений ТОВ «Росттранс» (т.3 а.с. 40-45), копія звіту про фінансові результати ТОВ «Росттранс» за 2007 рік (т.3 а.с. 46-47), копія ліцензійного договору, на право використання знаку для товарів та послуг від 28.04.2006року, укладеного між ЗАТ «Фоззі» та ТОВ «Росттранс», на використання знаку для товарів та послуг «Сільпо» (т.3 а.с.48-53), копії дозвільних документів на розміщення магазинів ТОВ «Росттранс» у місті Одесі, смт. Овідіополі та місті Херсоні в 2007 році (т.3 а.с.54-66), копія договору оренди №64/5 від 20.05.2007 року, укладеного між ТОВ «Росттранс» та ВАТ «Філадельфія» (т.3 а.с. 88-92), копія технічного паспорту нежитлові приміщення, по вул. Генерала Петрова, 51 в м. Одесі (т.3 а.с.93-100), копія штатного розпису на 2007 рік магазину по вул. Генерала Петрова, 51 у м.Одесі (т.3 а.с.101-102), копії наказів по особистому складу ТОВ «Росттранс» №96/к від 06.08.2007 року, №94/к від 01.08.2007року, №17/к від 01.03.2006 року, №80/к від 29.06.2007 року (т.3 а.с.103-119), копія посадової інструкції продавця продовольчих товарів ТОВ «Росттранс» (т.3 а.с.120-123), копія планограми овочевих відділів магазинів «Сільпо» ТОВ «Росттранс» в 2007 році (т.3 а.с.124-130), копія наказу №18/1 від 02.04.2007 р. «Про організацію централізованого прийому плодоовощної продукції» підтверджують той факт, що ТОВ «Росттранс» мало умови (основні фонди та трудові ресурси) та дійсно здійснювало свою діяльність по роздрібній торгівлі. Однак, зазначені документи жодним чином не вказують на отримання товарів позивачем саме від ТОВ «Шерус».

Наведені документи не є достатніми для підтвердження фактичності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Шерус».

Доказів вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі поставки позивачеві (як-от транспортування товару, його сертифікації, зберігання) не представлено ані під час податкової перевірки, ані у ході розгляду даної справи в суді.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

В задоволені відмовити.

26 жовтня 2015 року.