Ухвала

від 19.07.2016 по справі 2а-7657/10/1570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2016 р. м. Київ К/800/5075/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року по справі № 2а-7657/10/1570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ2011» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росттранс» (правонаступником є ТОВ «ФГ 2011») звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000211540/0 від 01.03.2010 року, за яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток у сумі 229945,50 гривень (за основним платежем 153297,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 76648,50 гривень); №0000201540/0 від 01.03.2010 року, за яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість 183355,50 гривень (за основним платежем 122237,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61118,50 гривень).

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівниками ДПА в Одеській області проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Росттранс» з питань правових відносин з ТОВ «Шерус», за результатами якої встановлені порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

За наслідками перевірки прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що наданими позивачем документами підтверджується наявність у позивача ділової мети, розумної економічної причини здійснення господарських операцій з ТОВ «Шерус», що полягала в отриманні прибутку шляхом перепродажу придбаних у ТОВ «Шерус» товарів у власній мережі роздрібних магазинів, тому податковий орган дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку щодо нереальності здійснюваних між ТОВ «Росттранс» та ТОВ «Шерус» господарських операцій.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та валові витрати, слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При вирішенні податкових спорів презумується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому, діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Приморського районного суду від 28.09.2011 року по кримінальній справі №1-656/11 з обвинувачення ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3, ст. 358 ч.3, ст. 209 ч.1, ст.209 ч.2 КК України, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3 КК України, ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст. 212 ч.3 КК України, ОСОБА_6 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 28 ч.3, ст.212 ч.3 КК України, ОСОБА_7 у скоєнні злочинів, передбачених ст.358 ч.1, ст. 358 ч.2 КК України, ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_9 у скоєнні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України, ОСОБА_10 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_11 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_12 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_13 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України, ОСОБА_14 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5, 205 ч.2 КК України, на підставі клопотання підсудних ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 - ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 звільнено від кримінальної відповідальності, припинено провадження по справі на підставі п.4 ч.1 ст. 6 КПК України, ст. 44 КК України, п. «в» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року.

Згідно зазначеної постанови, судом встановлено, що на початку 2006 року ОСОБА_3 організував схему незаконної діяльності зі сприяння підприємствам у мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті у бюджет, переведенню в готівку грошових коштів та ухиленню від сплати податків в особливо великих розмірах. ОСОБА_14, усвідомлюючи протиправність своїх дій, а саме те, що ТОВ «Шерус» створюється для прикриття незаконної діяльності інших юридичних та фізичних осіб, переслідуючи свої корисливі цілі, не маючи наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність став фактичним засновником та директором ТОВ «Шерус», при цьому, наміру здійснювати заявлену в статуті фінансово-господарську діяльність не мав. В подальшому ОСОБА_14 рішення про вихід із складу засновників ТОВ «Шерус» та звільнення з посади директора не приймав, хоча фактично у діяльності підприємства він участі не приймав, документи фінансово-господарської діяльності не підписував, розрахунковими рахунками підприємства не керував. У свою чергу ОСОБА_3, використовуючи реквізити та банківські рахунки ТОВ «Шерус», при пособництві інших осіб, документально оформлював неіснуючі операції на отримання та продаж товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт, після чого, зазначені документи передавалися замовнику послуг для їх відображення у бухгалтерському і податковому обліку, з метою незаконного формування податкового кредиту, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість за що контрагенти ТОВ «Шерус» перераховували грошові кошти на його розрахунковий рахунок.

Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд першої інстанції, аналізуючи наявні у справі докази, зробив правильний висновок, що подані позивачем первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні) з урахуванням доводів податкової інспекції, не є належним документальним підтвердженням фактичного виконання поставок в адресу позивача з огляду на наступне.

Так, 01.06.2007 року між ТОВ «Росттранс» та ТОВ «Шерус» укладено договір поставки №168/6 в торгівельну мережу овочів та фруктів. Вказаний договір підписано з боку ТОВ «Шерус» директором ОСОБА_14, який, як встановлено судом, ніяких первинних документів не підписував. Згідно п.п.4.1, 4.2 зазначеного договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах доставки на склад покупця із компенсацією транспортних витрат стороні яка здійснює доставку. Перша партія товару за цим договором повинна бути поставлена Покупцю не пізніше 5 днів з дня укладення договору. Кожна наступна партія повинна бути поставлена покупцю не пізніше 1 дня з дня направлення замовлення постачальнику, переданого факсом або електронною поштою.

У наданих позивачем на підтвердження поставки товарів від ТОВ «Шерус» до ТОВ «Росттранс» податкових накладних, відсутні будь-які відмітки про транспортні витрати, які згідно з договором підлягають компенсації постачальнику - ТОВ «Шерус». Крім того, в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні документи, які свідчили би про дійсність поставок товару за договором, а також копії замовлень, що повинні були направлялись позивачем постачальнику згідно з вимогами договору.

Також, у наявних копіях накладних про поставку товару від постачальника ТОВ «Шерус» стоїть відбиток печатки та підпис здійснений від імені директора ОСОБА_14, який, як встановлено судом, ніяких первинних документів не підписував. Від покупця стоїть штамп ТОВ «Росттранс» та підпис без зазначення посади та прізвища особи, яка повинна була здійснювати приймання товару, а на деяких накладних такий підпис взагалі відсутній.

В договорі поставки не зазначена адреса складу покупця, куди слід доставляти товар. Відсутні також і додатки до договору, які могли б свідчити про узгодженість між постачальником ТОВ «Шерус» та покупцем - ТОВ «Росттранс» адреси складських приміщень.

Наявні в матеріалах справи документи підтверджують той факт, що ТОВ «Росттранс» мало умови (основні фонди та трудові ресурси) та дійсно здійснювало свою діяльність по роздрібній торгівлі. Однак, зазначені документи жодним чином не вказують на отримання товарів позивачем саме від ТОВ «Шерус».

Наведені документи не є достатніми для підтвердження фактичності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Шерус».

Докази вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі поставки позивачеві (як-от транспортування товару, його сертифікації, зберігання) відсутні.

Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вказаних норм права та, зокрема, у постановах від 01 грудня 2015 року (справа №21-3788а15), 19 квітня 2016 року (№21-4985а15) вказав на таке.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Згідно з постановою від 21.10.2015 року Одеський окружний адміністративний суд у цій справі виходив із того, що вироком суду, який набрав законної сили, достеменно встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Шерус» було створено фіктивно для прикриття незаконної діяльності, у тому числі позивача у межах спірних правовідносин і без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, їх засновники заперечують свою участь у створенні та діяльності підприємства.

Отже, висновки суду першої інстанції у даній справі, викладені у зазначеній постанові, відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов правомірного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року по справі № 2а-7657/10/1570.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.