Ухвала

від 07.10.2015 по справі 804/2866/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2015 рокусправа № 804/2866/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «МТЦ-Запоріжжя» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року по справі за позовом Приватного підприємства "МТЦ-Запоріжжя" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "МТЦ-Запоріжжя" (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 31.01.2015 року № 0000532204.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити на підставах, що в ній зазначені та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове - про задоволення позову.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутністю останнього.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 25.12.2014 по 31.12.2014 року ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "МТЦ Запоріжжя" (код ЄДРПОУ 22119477) з питань правильності нарахування орендної плати за земельні ділянки розташовані на території Жовтневого району за період з 01.12.2011 р. по 01.12.2014 р., за результатом якої складено акт перевірки від 13 січня 2015 року № 53/22-0422119477.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення підпункту п.п 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 та пп. 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а саме: заниження

орендної плати за земельні ділянки на суму 79 461,10 грн. (розмір орендної плати встановлюється у договорі, але річна сума платежу не може бути меншою для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється ХIII розділом Податкового кодексу України).

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 31.01.2015 року № 0000532204 ПП "МТЦ Запоріжжя" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна палата з юридичних осіб на загальну суму 99 326,37 грн., в тому числі: за основним платежем - 79461,10 грн., за штрафними санкціями - 19865,17 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, між Дніпропетровською міською радою та ПП "МТЦ Запоріжжя" 19.01.2006 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0826га (кадастровий номер 1210100000:03:051:0033) за цільовим призначенням - інша комерційна діяльність (далі - Договір 1) та договір оренди земельної ділянки площею 0,2885га (кадастровий номер 1210100000:03:051:0006) за цільовим призначенням - інша комерційна діяльність (далі - Договір 2).

Згідно із пунктом 4.1 Договору, річна орендна плата за земельні ділянки по вказаним договорам встановлюється у грошовій формі у розмірі 1 % від її нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV .

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі діючого законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо твердження позивача про відчуження ПП "МТЦ Запоріжжя" на користь ФОП ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 22.12.2011 року всього нерухомого майна, розташованого на орендованих земельних ділянках за адресами: АДРЕСА_1, і у зв'язку з цим, саме останній повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, які були орендовані ПП "МТЦ Запоріжжя", слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. При цьому, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (ст. 34 Закону № 161-XIV) та п. 6.6 розділу 6 договору оренди землі від 19.01.2006 року (а.с. 29). Згідно ч. 4 ст. 15 Закону № 161-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) невід'ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об'єкта оренди. Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст. 17 Закону № 161-XIV). Відповідно до п.1 ст. 154 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У зв'язку з цим, у разі відчуження права власності на об'єкти нерухомості, розміщені на орендованій земельній ділянці, орендар є платником орендної плати за землю до моменту повернення земельної ділянки орендодавцю згідно акту приймання-передачі земельної ділянки.

Таким чином, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області про розірвання договорів оренди земельних ділянок між ПП "МТЦ Запоріжжя" та Дніпропетровської міською радою прийняті лише 03.11.2014 року, у позивача був обов'язок сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками згідно норм чинного законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, до прийняття рішень Господарським судом Дніпропетровської області про розірвання договорів оренди земельних ділянок, позивачем подавалися декларації зі сплати орендної плати за землю з встановленням річної суми орендної плати.

Посилання представника позивача на той факт, що ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з продажем нерухомого майна нарахувалась орендна плата за землю та у зв'язку з її не сплатою, відносно останнього були прийняті податкові повідомлення-рішення, колегією суддів не приймаються до уваги, тому як з останніх не вбачається період за який відповідна орендна плата нараховувалась та відсутні відомості чи оскаржувались останні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, ст. 196, 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України,суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "МТЦ-Запоріжжя" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року по справі за позовом Приватного підприємства "МТЦ-Запоріжжя" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай