Рішення

від 19.10.2015 по справі 1008/5640/12

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1008/5640/12

Провадження № 2/362/63/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

при секретарі - Данильченко Т.С., Даниленко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Державного підприємства „Київське лісове господарствоВ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Іванковичівської сільської ради Васильківського району про визнання незаконним та скасування рішення Іванковичівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування її державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2012 року Васильківський міжрайонний прокурор звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 14 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову (т.1 а.с.130-131, 188-190).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року рішення Васильківського міськрайонного суду від 14 травня 2013 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с. 219-222).

Вказуючи на те, що Васильківською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої встановлено, що 27 серпня 2010 року проведено державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 233793 (кадастровий номер земельної ділянки 32214833001:01:009:0936). Згідно зазначеного державного акту ОСОБА_1 отримала у приватну власність за адресою: с. Іванковичі, Васильківського району, вул. Зелена, земельну ділянку площею 0,3195 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Право вланості на земельну ділянку ОСОБА_1 набула на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 15 червня 2010 року з ОСОБА_3 та 15 липня 2010 року з ОСОБА_4

Перевіркою установлено, що ОСОБА_3 набула право приватної вланості на земельну ділянку площею 0,1595 га на підставі рішення Іванковичівської сільської ради № 151-13-25 від 14 грудня 2007 року, яку потім придбала ОСОБА_1, з грубим порушенням вимог земельного законодавства, а саме Іванковичівською сільською радою не було надано дозвіл на розробку та затвердження проекту відведення цієї земельної ділянки; не було погоджено проект органами виконавчої влади, що свідчить про грубе порушення сільською радою при прийнятті рішення вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12, 20, 118, 122, 141, 149 ЗК України та ст. 57 ЛК України, оскільки земельна ділянка знаходиться в межах лісового фонду.

З урахуванням викладених обставин, позивач вважає, що рішення Іванковичівської сільської ради від 14 грудня 2007 року № 151-013-25 є незаконним та підлягає скасуванню, а виданий ОСОБА_1 на підставі цього рішення державний акт на право приватної власності на землю серії ЯИ № 233793 визнанню недійсним.

Оскільки після скасування оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю відсутні правові підстави для існування факту державної реєстрації зазначеної земельної ділянки та кадастрового номеру на цю земельну ділянку, зазначена державна реєстрація та кадастровий номер, за позовною заявою, підлягає скасуванню.

Враховуючи, що незаконною передачею у приватну власність оспорюваної земельної ділянки завдано збитків державі та користувачу, заступник Васильківський міжрайонний прокурор звернувся до суду з позовною заявою на захист інтересів держави, в особі ДП "Київське лісове господарство", який просив задовольнити.

30 вересня 2014 року прокурором в судовому засіданні було заявлено клопотання про проведення у справі земельно-технічної експертизи, що була призначена ухвалою суду від 30 вересня 2014 року, проте, через нездійснення прокурором оплати її вартості, проведеною не була (т. 2 а.с. 73, 74-75, 77-78).

10 лютого 2015 року прокурор позов уточнила та просила визнати недійсним та скасувати спірне рішення; визнати недійсним державний акт, що є предметом спору, та витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 32214833001:01:009:0936 пдлощею 0,3195 га вартістю 303 361,00 грн. на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області (т.2 а.с.92-95).

Прокурор в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали та просила їх задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник ДП " Київське лісове господарство " в судовому засіданні позов підтримала просила його задовольнити в повному обсязі.

Представник Іванковичівської сільської ради Васильківського району в судовому засіданні позов не визнав.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, вказуючи на безпідставність, що підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи.

Представник ОСОБА_2 в судове засіданні, будучи належно повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з'явився, причини неявки не повідомив, заяв про відкладення слухання справи не надіслав, але в попередньому судовому засіданні надав заперечення на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позову відмовити (т. 2 а.с.21-25, 105).

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши письмові матеріали, справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог статей 1 та 3 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

Судом установлено, що 10 грудня 2002 року між Київським державним лісогосподарським об'єднанням «Київліс» (далі-орендодавець ) та товариством (об'єднанням) власників будинків «Лісний» (далі-орендар ) укладено договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець передав орендарю в строкове платне володіння і користування земельну ділянку лісового змішаного масиву ДЛФ України Васильківського лісництва за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, квартал № 14, ділянки № 7-12, загальною площею 15,4 га для створення лісового природного парку, на строк 49 років, що була передана за актом прийому-передачі від 20 грудня 2002 року (т. 1 а.с. 117-120, 121).

Рішенням 13 сесії 25 скликання №151-13-25 Іванковичівської сільської ради Васильківського району від 14.12.2007 року з посиланням на ст.119, 121 Земельного кодексу України передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1595 га по вул. Зелена в с. Іванковичі для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т.1 а.с.46).

25 травня 2009 року проведено державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 445290 (кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:009:0731), за яким ОСОБА_2 отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,1595 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану в с. Іванковичі Васильківського району, вул. Зелена (далі-земельна ділянка ) (т. 2 а.с. 30).

Згідно акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_2, акт погоджено законодавчо визначеними органами виконавчої влади (т.1 а.с.55, т. 2 а.с. 31).

Як вбачається із договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 590 , ОСОБА_2 продала а ОСОБА_1 придбала земельну ділянкуплощею 0,1595 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:009:0731 (т.2 а.с.27-29)

29 липня 2010 року управлінням держкомзему у Васильківському районі Київської області сформовано кадастровий номер земельній ділянці на підставі виготовленої технічної документації на ім'я ОСОБА_1 (т. 2 а.с.60-69).

21 серпня 2010 року проведено державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 233793 (кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:009:0936), за яким ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,1595 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану в с. Іванковичі Васильківського району, вул. Зелена (т. 1 а.с. 7).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 липня 2010 року, ВМТ 429480, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:009:0925 (т.1 а.с.21-23), яка входить до складу державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ №233793 кадастровий номер 3221483301:01:009:0936, виданий на ім'я ОСОБА_5 та державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,3195 га та правові підстави набуття права власності останнім на цю земельну ділянку ніким не оспорювалось (т.1 а.с.21-23).

Як вбачається із Висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2015 року № 7641/15-41, проведеним на підставі ухвали від 31 березня 2015 року Васильківського міськрайонного суду Київської області про призначення судової земельно-технічної експертизи, встановлено, що відсутнє порушення землекористування відповідно до правовстановлюючих документів та нормативно-правових актів , зокрема порушення меж та накладання земельної ділянки площею 0,1595 га, кадастровий номер 3221483301:009:0731, розташованої за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, вул. Зелена (цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), яка належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі № 590 та земельної ділянки лісового змішаного масиву Державного лісового фонду України Васильківського лісництва , яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, квартал № 14, ділянки № 7-12, загальною площею 13,4340 га, яка належить лісовому фонду та була передана в користування Товариству (об'єднанню) власників будинків «Лісний» на підставі Договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2002 року (т. 2 а.с. 130 -141).

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57, 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, за ч. 4 ст. 60 ЦПК України, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, ст. 143 ЦПК України передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. В судовому засіданні позивач та його представник відмовилися від проведення експертизи.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року N 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Як роз'яснено п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року, за № 7 В«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справВ» , для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд відповідно до статей 143, 144 ЦПК України призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, які є складовою технічної документації із землеустрою.

Відповідно до п. 1.4 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, затверджених вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 року №12 (на момент присвоєння ділянкам кадастрових номерів), кадастровий номер земельної ділянки - це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним протягом усього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України ).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56 , 57 Земельного Кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України , ЗК України , іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 Земельного Кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України .

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового Кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового Кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України ).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового Кодексу України ).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України ) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України ).

Згідно зі статтею 7 Лісового Кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст.17, 103 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами, виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

За статтею 13 Земельного Кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 Лісового Кодексу України , тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 Земельного Кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 Земельного Кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

Відповідно до п.5. Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

В той же час, ст. 48 Лісового Кодексу України встановлює вимоги до змісту та форми матеріалів лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184 , 202-204 Земельного Кодексу України , законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України .

Як вбачається з положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» є частиною національного законодавства, та ст.41 Конституції України та ст.ст. 321, 328 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до положень ст.ст. 316, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Сама передача земельних лісових ділянок у приватну власність передбачає проведення певної процедури.

Доказів знаходження спірної земельної ділянки в межах земель лісового господарства позивачем не надано, як і відповідно доказів перевищення Іванковичівською сільською радою повноважень при прийнятті спірного рішення.

За правовою позицією, закріпленою Постановою Верховного суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14: порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, п. 1 ст. 17 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Зазначені права гарантовані ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно вимогам ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки . Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

За ст. ст. 25, 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Оскільки в судовому засіданні на підставі зібраних по справі доказів достовірно встановлено , що при виділенні ОСОБА_2 земельної ділянки, шляхом прийняття відповідного рішення Іванковичівською сільською радою не порушено вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12, 20, 118, 122, 141, 149 ЗК України та ст. 57 ЛК України, оскільки земельна ділянка не знаходиться в межах лісового фонду, відповідно і при реєстрації державного акту на ім'я ОСОБА_1 відповідними органами не перевищено наданих їм повноважень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст. 15, 16, 21, 316, 319, 321, 328, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 13, 19, 20, 21, 55-57, 116, 118, 149, 164, 181-184, 202-204 ЗК України, ст.ст. 5, 7, 8, 17, 27, 46, 48, 63, 103 Лісового кодексу України, ст..ст. 21, 316, 319 ЦК України, ст. 55 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 143, 208, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Державного підприємства „Київське лісове господарствоВ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Іванковичівської сільської ради Васильківського району про визнання незаконним та скасування рішення Іванковичівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування її державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 26 жовтня 2015 року.

Суддя Г.М.Лебідь-Гавенко