Постанова

від 26.10.2015 по справі 917/1341/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа № 917/1341/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Максимчук А.М., Попазов Г.І.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук, (вх.№4703П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2015 року по справі №917/1341/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа груп "Нове століття", м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук,

про стягнення 67065,78 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.08.2015 року по справі №917/1341/15 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа груп "Нове століття" 35880,00 грн. основного боргу, 2861,55 грн. пені, 26784,83 грн. інфляційних втрат, 1539,40 грн. річних, 1827,00 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Медіа груп "Нове століття" просить залишити рішення господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідач своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа груп "Нове століття" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідачем) був укладений договір поставки товару № 0370-СН від 16.07.2013 року (далі - Договір), за умовами якого позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

За пунктом 2.4 Договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника.

Згідно з п. 9.2 Договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Додатковою угодою №1 від 24.10.2013 року сторони узгодили додатковий обсяг поставки товару.

Пунктом 13.2 Договору сторони узгодили строк його дії - до 31.12.2013 року.

Сторони узгодили, що відвантаження партії товару, який поставляється згідно умов цього Договору та видача відповідних документів на товар здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Отже, істотні умови договору сторонами узгоджено.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 53820,00 грн, про що свідчать видаткові накладні № РН-0000002 від 30.07.2013 року, № РН-0000003 від 21.07.2013 року, № РН-0000004 від 17.12.2013 року, довіреностями відповідача № 0000001751 від 26.07.2013 року, № 0000003581 від 09.12.2013 року.

Сторони пунктом 6.1 Договору та пунктом 3 Додаткової угоди обумовили, що розрахунки за товар здійснюються у національній валюті на протязі 30 календарних днів від дати поставки.

Відповідач умови Договору виконав частково, сплатив 17940,00 грн. платежами 05.09.2013 року та 24.09.2013 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку від 19.06.2015 року.

У зв'язку з чим, заборгованість відповідача склала 35880,00 грн.

Фактично неоплаченим є товар поставлений за накладною № РН-0000004 від 17.12.2013 року на суму 35880,00 грн.

Відповідач зазначає, що ненадання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції згідно п. 4.1 Договору, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього.

Втім, судова колегія не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.

Сторони пунктом 4.1 Договору визначили, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.

Відповідно ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доказів звернення відповідача до позивача з вимогою про передачу документів, підтверджуючих якість продукції згідно п. 4.1 договору, в матеріалах справи немає. Відповідач також не заявляв про відмову від договору поставки та повертав товар продавцеві.

Отже, за ст. 666 Цивільного кодексу України сам факт ненадання визначених договором документів на товар не є підставою для відмови від оплати вартості такого товару.

Враховуючи неповну сплату відповідачем суми за поставлений та отриманий останнім товар, згідно умов спірного Договору поставки, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 35880,00 грн. основного боргу є законною та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, як зазначає суд у рішенні, оскільки відповідач прострочив зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, позивач правомірно нарахував пеню в розмірі 2861,55 грн. на несплачену суму заборгованості, 3% річних у розмірі 1539,40 грн за період з 17.01.2014 року та інфляційних за період лютий 2014 року - червень 2015 року в сумі 26784,83 грн.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

В п.10.6 Договору сторони узгодили, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми неустойки за кожен день прострочення.

За ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Як було зазначено судом першої інстанції, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості за отриманий товар, на підставі чого, суд дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстав для скасування рішення господарського суду та задоволення апеляційної скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2015 року по справі №917/1341/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 28.10.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.