Постанова

від 26.10.2015 по справі 910/13056/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа№ 910/13056/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Онищенко І.П. - довіреність № 272 від 10.04.2015;

відповідача: Міхно О.В. - довіреність б/н від 01.07.2015;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Олєвєр"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015

у справі № 910/13056/15 (головуючий суддя: Мудрий С.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин"

до приватного підприємства "Олєвєр"

про стягнення 92 384,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/13056/15 позов задоволено повністю, стягнуто відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 56 782 грн. 90 коп., індекс інфляції в розмірі 32 002 грн. 77 коп., 3% річних в розмірі 3 598 грн. 55 коп. та судовий збір в розмірі 1 847 грн. 69 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням приватне підприємство "Олєвєр" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові повністю.

Скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк пред'явлення до примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, на підставі якої було пред'явлено позов, тому суд мав відмовити у прийнятті позовної заяви; у зв'язку із затвердженням мирової угоди у сторін виникають не цивільні або господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні, зокрема право на зміну способу та порядку виконання ухвали суду; посилання судом на п.7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованим.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу приватного підприємства "Олєвєр" по справі № 910/13056/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Зеленін В.О. (головуючий), Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2015р., у зв'язку з перебуванням суддів Синиці О.Ф. та Ткаченка Б.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/13056/15 колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Зубець Л.П., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до розгляду справу № 910/13056/15. Розгляд апеляційної скарги призначений на 28.09.2015.

18.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

24.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

25.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 року, у зв'язку з виходом судді Синиці О.Ф. з відпустки, а також формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/13056/15 колегію суддів у складі: головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Синиці О.Ф., Шевченка Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 колегією суддів у зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження.

28.09.2015 сторони повноважних представників в судове засідання не направили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 розгляд справи відкладено на 26.10.2015.

26.10.2015 в судовому засіданні представник відповідача (апелянта) підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі №5011-6/17708-2012 за позовом приватного акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин" до приватного підприємства "ОЛЄВЄР" про стягнення 433 288,90 грн. за договорами поставки №NF4600033088 від 07.02.2011 та № NF4600034692 від 01.03.2012, затверджено мирову угоду сторін та припинено провадження у справі.

Відповідно до умов затвердженої судом мирової угоди, відповідач - ПП "ОЛЄВЄР" (код ЄДРПОУ 30302704), яке розташоване за адресою:04080, м. Київ, Оболонський район, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14, з метою мирного вирішення спору бере на себе зобов'язання сплатити позивачу - ПрАТ "Одеський завод шампанських вин" 174 903 грн. 60 коп. (сто сімдесят чотири тисячі дев'ятсот три грн. 60 коп.) заборгованості, а також судовий збір у розмірі 5 782 гривень 90 коп. (п'ять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 90 копійок), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача після затвердження господарським судом даної мирової угоди. Реквізити для сплати: розрахунковий рахунок позивача № 26004799957321 в ПАТ КБ "ПРАВЕКС-БАНК", МФО 380838, код ЄДРПОУ одержувача 32224466.

Відповідач ПП "ОЛЄВЄР" (код ЄДРПОУ 30302704) зобов'язується сплатити суму боргу, вказану у пункті 1 даної мирової угоди наступним чином:

- до 28 лютого 2013 року - 50 000,00 гривень (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок);

- до 31 березня 2013 року - 60 000,00 гривень (шістдесят тисяч гривень 00 копійок);

до 30 квітня 2013 року - 70 686,50 гривень (сімдесят тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 50 копійок).

Також в ухвалі господарського суду м. Києва від 04.02.2013 року у справі №5011-6/17708-2012 зазначено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, набрала законної сили 04.02.2013 р. та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом року з дати її прийняття.

Платіжними дорученнями, які наявні у матеріалах справи, підтверджується, що на виконання умов Мирової угоди відповідачем у період з 31.03.2013 по 18.03.2015 було сплачено суму в розмірі 123 903,60 грн. Доказів сплати решти суми по Мировій угоді у розмірі 56 782,90 грн. сторонами не надано.

У зв'язку із несплатою відповідачем залишку заборгованості по Мировій угоді, позивач звернувся з позовом про стягнення основного боргу в розмірі 56 782,90 грн., індексу інфляції в розмірі 32 002,77 грн. та трьох процентів річних в розмірі 3 598,55 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступних мотивів.

Відповідно до абзацу 9 підпункту 3.19 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ухвала господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі №5011-6/17708-2012 про затвердження Мирової угоди є виконавчим документом в розумінні приписів ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", проте, строк її пред'явлення до виконання закінчився.

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, Мирова угода, яка була укладена між сторонами та затверджена судом, за своєю правовою природою є новацією, оскільки внаслідок її укладення зобов'язання сторін за договорами поставки №NF4600033088 від 07.02.2011 та № NF4600034692 від 01.03.2012 припинилися та виникли нові зобов'язання за мировою угодою.

При цьому колегією суддів враховані, відповідно до ст. 111-28 ГПК України, правові позиції Верховного Суду України, зокрема викладені у постанові від 02.09.2014 у справі № 911/2009/13 (3-63гс14), у якій Верховний Суд України вказав, що мирова угода за своєю правовою природою є новацією, тобто попереднє зобов'язання замінено новим.

Оскільки доказів виконання затвердженої мирової угоди в повному обсязі не надано, а також беручи до уваги те, що мирова угода за своєю правовою природою є правочином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду із позовом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вказані положення ст.193 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідач належним чином не виконав умови затвердженої судом мирової угоди, оплату залишку заборгованості у встановлений строк не здійснив, доказів оплати заборгованості у розмірі 56 782,90 грн. матеріали справи не містять, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості у вказані сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи скаржника про те, що у зв'язку із наявністю судового рішення про той же предмет і з тих же підстав, суд мав відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі ст.62 ГПК України, відхиляються колегією суддів, оскільки предметом розгляду у справі №5011-6/17708-2012 була заборгованість за договорами поставки №NF4600033088 від 07.02.2011 та № NF4600034692 від 01.03.2012, а предметом розгляду у даній справі є заборгованість за Мировою угодою.

Окрім цього, колегія суддів вважає, що пропуск позивачем строку пред'явлення ухвали суду про затвердження мирової угоди до примусового виконання не позбавляє його права звернення до суду із позовом про стягнення заборгованістю за мировою угодою.

Також у зв'язку з неналежним виконанням умов мирової угоди позивач просив стягнути з відповідача індекс інфляції за період з травня травень 2013 року - квітень 2015 року в розмірі 32 002,77 грн. (з врахуванням встановлених Мировою угодою строків платежів та здійснених відповідачем платежів) та три проценти річних за період з 01.05.2013 року по 14.05.2015 року в розмірі 3 598,55 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст.4-5 ГПК України судовим рішенням є, у тому числі, і ухвали господарського суду.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 32 002,77 грн. та 3% річних в розмірі 3 598,55 грн., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/13056/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Олєвєр" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/13056/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/13056/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко