Постанова

від 22.10.2015 по справі 909/531/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа № 909/531/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь"(надалі ТзОВ "Мізунь"), б/н від 24.07.2015р. (вх. № ЛАГС 01-05/3705/15 від 17.08.2015р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2015р.

у справі № 909/531/15

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" (надалі ТзОВ "Оріон"), с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область

до відповідача: ТзОВ "Мізунь", с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область

про стягнення 45 099,91 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2015р. у справі № 909/531/15 (суддя Максимів Т.В.) позовні вимоги ТзОВ "Оріон" до ТзОВ "Мізунь" про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Мізунь" на користь ТзОВ "Оріон" 20 788,67 грн. суму основного боргу, 14 219,99 грн. інфляційних нарахувань, 820,94 грн. 3 % річних, 4 251,82 грн. пені та 1 826,16 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. (З врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог а.с. 24).

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу належними та допустимими доказами відповідачем не спростована. Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафних санкцій та здійснивши їх перерахунок, суд задоволив 3% річних в сумі 820,94 грн., в решті 18,49 грн. відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ "Мізунь" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір нарахованої пені та інфляційних. Зокрема, скаржник не погоджується з розрахунком штрафних санкцій, а саме інфляційних втрат, та вважає його невірним, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 17.08.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

У зв'язку з перебуванням судді Мирутенка О.Л. у відпустці, розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 909/531/15, замість судді Мирутенка О.Л. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 10.09.2015р.

У зв'язку з перебуванням судді Гнатюк Г.М. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 909/531/15, замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.10.2015р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду від 10.09.2015р., якою датою слухання справи №909/531/15 слід вважати 22 жовтня 2015р. замість 01.10.2015р.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у відзиві на апеляційну скаргу від 04.09.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/5696/15 від 10.09.2015р.) рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

На адресу суду від ТзОВ «Мізунь» надійшло клопотання про зменшення неустойки від 08.09.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/5681/15 від 09.09.2015р.), в якому просить зменшити на 75% розмір пені. При цьому посилається на те, що він не уникав свого обов'язку здійснити оплату, а тільки через певні незалежні від нього обставини затримав його виконання, доказом чого є погашення основної частини боргу. Відтак, просить суд прийняти до уваги ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, стягнення інфляційних та 3% річних, які компенсували позивачу знецінення коштів.

Крім того, на підтвердження скрутного матеріального становища, скаржник клопотанням № 5382 від 09.10.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/6471/15 від 15.10.2015р.) долучає до матеріалів справи копії фінансових звітів та оборотно-сальдову відомість.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.04.2014р. між ТзОВ «Оріон» (постачальник) та ТзОВ «Мізунь» (покупець) укладено договір №16 відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар - плівку поліетиленову термозбіжну розміром 400мм на 65 мкр., 380 мм на 65мкр та 430 мм на 70 мкр., а покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити даний товар (а.с.12-14).

Відповідно до п.3.1. даного договору ціна за товар встановлена в національній валюті України, враховуючи податок на додану вартість, вартість тари та упаковочний матеріал.

Згідно з п.3.2. договору, ціна одиниці товару договірна і вказується окремо на кожну відвантажену партію товару згідно з видатковою накладною на виданий товар.

Пунктом 4.1. договору №16 від 10.04.2014р. встановлено, що покупець за цим договором здійснює оплату товару на протязі 10-ти банківських днів з дня отримання партії товару на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 75 788,67 грн., що підтверджується видатковими накладними №168 та №169 від 01.07.2014р. (а.с. 15-16).

В порушення визначеного умовами договору обов'язку сплатити вартість товару в установлені терміни та у визначеному порядку, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 55 000,00 грн., зокрема:

- 11.08.2014р. на суму 30 000,00 грн.;

- 25.09.2014р. на суму 20 000,00 грн.;

- 23.06.2015р. на суму 5 000,00 грн.

Дана оплата підтверджується виписками з рахунку позивача та актом звірки підписаним представниками сторін, який скріпленим печатками товариств станом на 31.12.2014р. (а.с. 17, 39-41).

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 20 788,67 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог а.с. 24). Враховуючи неналежне виконання своїх зобов'язань щодо оплати, позивач нарахував відповідачу 14 219,99 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014р. по квітень 2015р., 839,43 грн. 3% річних за період з 16.07.2014р. по 13.05.2015р. та 4 251,82 грн. пені за період з 16.07.2014р. по 11.01.2015р.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

За змістом ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу..

Аналогічні положення закріплено і у ст. 712 ЦК України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін..

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 355 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, п. 4.1 договору сторони погодили оплату товару на протязі 10-ти банківських днів з дня отримання партії товару на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем товару на загальну суму 75 788,67 грн., її часткову оплату на суму 55 000,00 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума основного боргу відповідача за отриманий від позивача товар складає 20 788,67 грн., відтак, дана вимога про стягнення є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, як штрафні санкції, передбачено також і статтею 230 ГК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку недотримання строків оплати товару, передбачених п.4.1 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен протермінований день.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки відповідач порушив строк оплати отриманого товару, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), то місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 16.07.2014р. по 11.01.2015р. в розмірі - 4 251,82 грн. При цьому, суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розрахунок суми пені, який проведений за допомогою системи «Ліга: Закон» перевищує суму заявлену позивачем. Проте, суд першої інстанції правомірно задоволив вимоги щодо стягнення пені в межах заявлених позовних вимог.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 14 219,99 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014р. по квітень 2015р. та 839,43 грн. 3% річних за період з 16.07.2014р. по 13.05.2015р. При цьому позивачем визначено граничний термін оплати боргу - 15.07.2014р. (а.с. 5-6).

У п.3 постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

У п.1.9 вищевказаної постанови зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Як зазначалося вище, останній день оплати позивачем визначено 15.07.2014р. , то нарахування інфляційних та річних мають здійснюватися з 16.07.2014р.

З огляду на викладене та враховуючи рекомендації Верховного суду України щодо порядку застосування індексів інфляції, колегія суддів апеляційної інстанції здійснивши за допомогою системи «Ліга: Закон» перерахунок заявлених до стягнення інфляційних та 3% річних, дійшла висновку, що позивачем та судом першої інстанції невірно було визначено розмір інфляційних за липень 2014р. , оскільки, якщо оплата здійснюється з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Згідно розрахунку суду апеляційної інстанції (розрахунок додається) за період з 16.07.2014р. по 13.05.2015р. інфляційні втрати складають 13 923,86 грн., які підлягають до задоволення. В решті стягнення інфляційних в розмірі 296,13 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування 3% річних, то перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає вірним розрахунок місцевого господарського суду, оскільки розрахунок суми річних позивача є вищим, ніж розрахунок, який здійснений судом, відповідно до задоволення підлягають 3% річних в розмірі 820,94 грн., в решті суми 18,49 грн. 3% річних правомірно відмовлено.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розмірі пені на 75%, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р.).

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Наведені підстави для зменшення розміру неустойки відповідач пов'язує, зокрема, із важким фінансовим становищем та нерентабельністю господарської діяльності. Проте, колегія суддів вважає, що такі підстави не є тими виключними обставинами, які є підставами для зменшення розміру неустойки, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Сторони, укладаючи договори, повинні розраховувати на власну платоспроможність. А у випадку позивача - на своєчасність та повноту оплати поставленого товару.

Порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість застосування до нього штрафних санкцій, але припустився порушень умов договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розцінює наведені відповідачем обставини, як такі, що не є підставами для зменшення розміру пені, відтак, у задоволенні клопотання ТзОВ «Мізунь» слід відмовити.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід частково скасувати, а апеляційну скаргу частково задоволити.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ "Мізунь" б/н від 24.07.2015р. задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2015р. у справі № 909/531/15 скасувати в частині стягнення інфляційних в розмірі 296,13 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з ТзОВ "Мізунь" (вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543,код ЄДРПОУ 13646867) на користь ТзОВ "Оріон" (вул. Мартинця, 26, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300, код ЄДРПОУ 32149452) судового збору в розмірі 1 808,59 грн. за подання позовної заяви.

4. Стягнути з ТзОВ "Оріон" (вул. Мартинця, 26, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300, код ЄДРПОУ 32149452) на користь ТзОВ "Мізунь" (вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код ЄДРПОУ 13646867) 902,81 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

6. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.