Постанова

від 04.09.2015 по справі 826/7654/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2015 року № 826/7654/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Вікоіл ЛТД») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.11.2014 №161326552209 та №161226552209.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на встановлених в ході перевірки недостовірних фактах, оскільки доводи податкового органу ґрунтуються саме на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування підприємству податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а тому прийняті відповідачем за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення про нарахування та сплату грошового зобов'язання є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначено, що в основу визначення податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено безпідставне включення позивачем до податкового кредиту та формування валових витрат сум податку, сплачених контрагентами у складі ціни отриманих матеріалів та виконаних робіт.

На думку посадових осіб податкового органу, діяльність зазначених підприємств підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, договори, укладені між позивачем і контрагентами є такими, що не відповідають вимогам дійсності правочинів й не створюють юридичних наслідків.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «Вікоіл ЛТД» зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 27.01.2003 №10701200000002099, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 32308598 та взято на податковий облік 05.02.2003 за №31743.

В період з 24.09.2014 по 04.11.2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Вікоіл ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 11.11.2014 №1065/26-55-22-09/32308598.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- п.п. 14.1.181 , ст.14, п. 198.2, п. 198.3, абз.1 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, в періоді, що перевірявся, встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 96 588 грн. в тому числі заниження:

- за вересень 2012 року у сумі - 68 088 грн.;

- за квітень 2013 року у сумі - 28 500 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 531 192 грн., в тому числі: за 2013 рік у сумі 531 192 грн.

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.11.2014 №161326552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 144 882,00 грн., в тому числі за основним платежем - 96 588,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 48 294,00 грн. та № 161226552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 796 788,00 грн., в тому числі за основним платежем - 531 192,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 265 596,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач на підставі п.56.1 ст.56 Податкового Кодексу України оскаржив їх в адміністративному порядку до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 02.02.2015 №1498/10/26-15-10-05-03 про результати розгляду первинної скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Рішенням ДФС України від 03.04.2015 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2014 №161226552209, №161326552209 і рішення ГУ ДФС у м. Києві від 02.02.2015 №1498/10/26-15-10-05-03 про результати розгляду первинної скарги, а скаргу позивача - без задоволення.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Зазначена позиція визначена Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.2012 по 31.12.2013 встановлено його завищення позивачем всього у сумі 96 588 грн. в тому числі, за вересень 2012 року у сумі - 68 088 грн. та за квітень 2013 року у сумі - 28 500 грн. та визначення валових витрат - встановлено завищення за 2013 рік у розмірі 2 795 750 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між ТОВ «Вікоіл ЛТД», як Замовник, та ТОВ «Ю.БІ. Сейсмік Юкрейн» (код ЄДРПОУ 37037015), як Виконавець, укладено договір від 20.02.2013 № 20/2, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконати на свій ризик польові сейсморозвідувальні роботи MCTT-3D в межах та на прилеглій території Луценківського газоконденсатного родовища.

Відповідно до п.2.1 Договору встановлено, що ціна за Договором визначається на підставі Технічного завдання та Протоколу про узгодження договірної ціни, які є невід'ємною частиною Договору і викладені у вигляді відповідних додатків до цього Договору.

Виконавець зобов'язується виконати послуги в обсягах і термінах, передбачених Технічним завданням (п. 3.1).

Замовник, при відсутності претензій, зобов'язаний відповідно до Додатків до цього Договору та фактичного стану виконання послуг проводити приймання виконаних послуг та підписувати відповідні акти (п. 4.3).

Замовник зобов'язаний по завершенню Виконавцем виконання послуг, при відсутності претензій, здійснити остаточне приймання результатів послуг (п. 4.4).

Послуги вважаються завершеними після складання кінцевого звіту і захисту його на спільній нараді ТОВ «Вікоіл ЛТД» та ТОВ «Ю.БІ. Сейсмік Юкрейн», і передачі звіту Замовнику, що підтверджуються актом приймання-передавання (п. 5.1).

На виконання вимог п.2.1 Договору, між позивачем та ТОВ «Ю.БІ. Сейсмік Юкрейн» складено та підписано Технічне завдання, в якому визначено цільове призначення робіт, просторові межі об'єктів, обсяги і методика проведення сейсморозвідувальних робіт та Протокол погодження договірної ціни на проведення польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D в межах та на прилеглій території Луценківського газоконденсатного родовища.

В підтвердження виконання Виконавцем послуг на проведення польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D в межах та на прилеглій території Луценківського газоконденсатного родовища, позивачем надано складені та підписані сторонами акти здачі-надання послуг на проведення вказаних послуг:

від 31.05.2013 № 1 на загальну суму 1 470 750,00 грн., в тому числі ПДВ - 245 125,00 грн. Найменування та зміст етапів: Підготовка та проведення польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D;

від 28.06.2013 № 2 на загальну суму 961 950,00 грн., в тому числі ПДВ - 160 325,00 грн. Найменування та зміст етапів: Підготовка та проведення польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D.

від 30.04.2013 № 3 на загальну суму 922 200,00 грн., в тому числі ПДВ -153 700,00 грн. Найменування та зміст етапів: Підготовка та проведення польвих сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D.

Відповідно до даних податкового обліку дані витрати на загальну суму 2 795 750 грн. включені позивачем до складу р. 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2013 рік.

Однак, як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень, відповідач стверджує, що до перевірки не було надано копій підтверджуючих документів, що підтверджують формування собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) всього у сумі 2 795 750 грн. в т.ч. завищення за 2013 рік у сумі 2 795 750 грн., а з наданих актів здачі-приймання послуг згідно Договору від 20.02.2013 № 20/2 на проведення польових сейсморозвідувальних робіт вбачається ідентична інформація, що унеможливлює підтвердити понесені ТОВ «Вікоіл ЛТД» витрати з власною господарською діяльністю.

В свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, зазначив, що до перевірки було надано акт приймання-передачі Звіту від 28.06.2013, як передбачено п.5.1. Договору та саме даний акт є первинним документом в розумінні вищевказаних норм. Також, позивач посилається на п.3.4 Договору, згідно з яким Виконавець не має права без згоди Замовника передавати первинні чи результативні матеріали, які отримані за цим Договором, третім особам.

Судом встановлено згідно наявних доказів у справі, що в підтвердження виконання послуг на етапі підготовки та проведення польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D між сторонами складені акти здачі-надання послуг №1-3.

В подальшому, на виконання п. 5.1 Договору сторонами складено та підписано акт приймання-передачі матеріалів згідно Договору від 20.02.2013 № 20/2 на проведення сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D від 28.06.2013, згідно якого ТОВ «Ю.БІ.Сейсмік Юкрейн» передав позивачу Фінальний звіт про виконання польових сейсморозвідувальних робіт MCTT-3D в межах Луценківської площі, матеріали передані в повному обсязі, між сторонами претензії відсутні.

Згідно з п. 85.1 ст. 85 Податкового кодексу України, забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 85.3 ст. 85 Податкового кодексу України, документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник).

Згідно із п. 1 ст. 36 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, із змінами та доповненнями, відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

Отже, фізична або юридична особа - власник інформації, що знаходиться в її володінні, користуванні або розпорядженні на законних підставах, має право на власний розсуд віднести зазначену інформацію до конфіденційної або комерційної таємниці та встановити режим її використання, поширення.

Окрім цього, нерозголошення працівниками податкового органу відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, зокрема, комерційну таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків передбачено п. 17.1.9 ст. 17 Податкового кодексу України.

Оскільки Звіт містить в собі всі результативні геологічні матеріали та податковим органом не вживались заходи щодо отримання цих документів у встановленому порядку, 07.10.2014 ТОВ «Вікоіл ЛТД» на виконання вимог п.3.4. Договору звернулося із письмовим запитом вих. №3214 до ТОВ «Ю.Бі.Сейсмік Юкрейн» з проханням надати згоду на передачу вищевказаного Звіту до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у зв'язку із проведенням документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Вікоіл ЛТД».

Про вказане звернення було повідомлено і перевіряючих.

У відповідь на звернення позивача ТОВ «Ю.Бі. Сейсмік Юкрейн» надало відповідь від 11.11.2014 №1065/26-55-22-09/32308598, в якій зазначив, що не заперечує проти надання належним чином завіреної копії кінцевого звіту за Договором від 20.02.2013 № 20/2 за умови, що дана копія буде передана в порядку п. 85.3 ст. 85 Податкового кодексу України.

Однак, відповідачем документально не надано належних доказів не спростовано пояснення позивача щодо невитребування належним чином завірених копій документів під час проведення перевірки.

При цьому, як вбачається із заперечень на акт, позивач надавав відповідачу витяг зі Звіту, отриманого від ТОВ «Ю.Бі. Сейсмік Юкрейн» та акт його приймання-передавання, проте податковим органом не взято до уваги ці пояснення позивача та подані документи без жодних обґрунтувань.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.2.1, п.2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Відповідно до п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно положень Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV із змінами та доповненнями, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В матеріалах справи наявний договір, додатки до договору, атки виконаних послуг, акт приймання-передавання кінцевого результату по виконанню послуг, передбачених умовами договору, які підтверджують проведення та виконання послуг, зміст виконаних послуг, кількість, вартість та є первинними документами, на підставі яких визначаються платником податків витрати, обов'язковість ведення яких передбачається правилами бухгалтерського обліку. Та в подальшому є об'єктами оподаткування.

За таких обставин, враховуючи системний аналіз викладених норм та встановлених обставин у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність податкового органу висновку щодо завищення позивачем валових витрат за перевіряємий період.

Також, відповідно до наданих позивачем первинних документів, декларацій, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлено відображення у податковому обліку позивача господарських операцій, проведених з ТОВ «Ділкорн» (код ЄДРПОУ 35910506), ТОВ «Техно-Торг» (код ЄДРПОУ 35791183), ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254).

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» укладено договір поставки від 01.04.2013 № 01/04-13, згідно умов якого визначено, що Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити товар (контейнери металеві в кількості 6 штук) в обсязі згідно рахунку.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткову накладну від 05.04.2013 №179, податкову накладну від 05.04.2013 №5041.

В оплату вищевказаних контейнерів ТОВ «Вікоіл ЛТД» здійснив перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Фірма «Сервіс -Транс» в сумі 171 000,00 грн , в тому числі ПДВ 28 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 05.04.2013 №145.

Дані ТМЦ перебувають на балансі підприємства та обліковуються ТОВ «Вікоіл ЛТД» за рахунком №10 і використовуються підприємством для здійснення оперативно-господарської діяльності на виконання статутних завдань.

Також, між позивачем та ТОВ «Техно-Торг» укладено договір від 31.08.2012 №025487, згідно умов якого визначено Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується та оплатити товар (ноутбуки Fujitsu black, миші для ноутбуків і сумки для ноутбуків).

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні від 04.09.2012 №25487, від 10.09.2012 №26923, податкові накладні від 03.09.2012 №101, від 06.09.2012 №933.

В свою чергу, ТОВ «Вікоіл ЛТД» здійснив перерахування коштів на рахунок ТОВ «Техно-Торг» в сумі 7 435,98 грн , в тому числі ПДВ 1 239,33 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03.09.2012 №563.

Дані ТМЦ до даного часу перебувають на балансі підприємства та обліковуються ТОВ «Вікоіл ЛТД» за рахунком №10 і використовуються підприємством для здійснення оперативно-господарської діяльності на виконання статутних завдань.

Також, між позивачем та ТОВ «Ділкорн» укладено договір від 09.08.2012 №0908-1, відповідно до якого Виконавець (ТОВ «Ділкорн») бере на себе зобов'язання відвантажити, згідно інструкцій, залізничним транспортом довірений йому Замовником вантаж до пункту призначення (а саме надання транспортно-експедиційних послуг по відвантаженню гороху).

Згідно Додатку №1 до Договору, укладеного сторонами від 30.08.2012, станцію відправлення вказано: Есмань (П-Зах), також зазначено вартість, кількість товару, суму до сплати.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти здачі-прийняття робіт від 01.09.2012 №ОУ-0000001, від 02.09.2012 №ОУ-0000002, від 03.09.2012 №ОУ-0000003, від 04.09.2012 №ОУ-0000004, від 05.09.2012 №ОУ-0000005, від 06.09.2012 №ОУ-0000006, від 07.09.2012 №ОУ-0000007, податкові накладні від 07.09.2012 №7, від 06.09.2012 №6, від 05.09.2012 №5, від 04.09.2012 №4, від 03.09.2012 №3, від 02.09.2012 №2, від 01.09.2012 №1.

Понесення транспортних витрат ТОВ «Вікоіл ЛТД» зі ст. Есмань (П-Зах) до ст. Куліндорово (експ.) Одес. за вказаним Договором також підтверджуються платіжним дорученням від 07.09.2012 №603 на суму 387 500,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 09.08.2012 №0908-1 ТОВ «Вікоіл ЛТД» укладено з метою забезпечення своїх зобов'язань за нижченаведеними договорами:

- договір купівлі-продажу від 02.08.2012 №02/08-2012, укладеного між ТОВ «Вікоіл ЛТД» та ТОВ «Украгроальянс», згідно умов якого Продавець зобов'язується передати належний йому на праві власності товар (горох жовтий українського походження врожаю 2012 року) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору. Згідно п.3.1 Договору, Продавець здійснює поставку товару за адресою: вул. Привокзальна, 1, с. Есмань, Глухівський район, Сумська область.

В підтвердження поставки товару на виконання умов цього Договору, позивачем надано копію видаткової накладної від 07.09.2012 №32.

Оплата Товару здійснена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.08.2012 №500 року та від 07.08.2012 №490.

- контракт від 25.07.2012 №2507-К, укладеного між ТОВ «Вікоіл ЛТД» та DILSY GROUP LTD (Великобританія), відповідно до умов якого поставка Товару здійснюється за адресою м. Одеса, 21- км Старокиївського шосе, 30-Б.

Поставка Товару відбулася в повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи митні декларації та копії залізничних накладних, ідентифікація відправки №34892380 та №34918722.

Оплата поставленого товару відбулася в повному обсязі.

Більш того, згідно акту перевірки від 11.11.2014 №1065/26-55-22-09/32308598 не встановлено порушень позивачем у здійсненні експортних операцій та розрахунків, зокрема в ході проведення планової виїзної перевірки позивача за перевіряємий період контролюючим органом встановлено укладання позивачем зовнішньоекономіних експортних контрактів щодо продажу гороху та борошна, згідно наданих до перевірки документів підтверджено експортування товару митними деклараціями та у періоді, що перевірявся ТОВ «Вікоіл ЛТД» своєвчасно отримано валютну виручку від нерезидентів.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отримано акт ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 15.09.2014 №278/08-26-22-01/35910506 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ділкорн» (код ЄДРПОУ 35910506) щодо підтвердження фінансово-господарської діяльності з постачальниками та покупцями за період діяльності з 01.09.2011 по 12.09.2014». Згідно інформації, зазначеної у даному акті, ТОВ «Ділкорн» відсутнє за юридичною адресою, що підтверджується актом від 15.09.2014 № 133/08-26-22-01, також зроблено висновок про відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Крім того, відповідачем отримано акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.10.2013 №385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» (код ЄДРПОУ 35791183) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік.». З даного акту вбачається, що податковим органом вказано про відсутність ТОВ «Техно-Торг» за юридичною та фактичною адресою та відсутність у ТОВ «Техно-Торг» трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також, відповідачем отримано акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 23.07.2013 №17/22-03/38275254 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з платниками податків постачальниками та покупцями за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року». На обґрунтування такого висновку про незаконність включення ТОВ «Вікоіл ЛТД» до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 28500,00 грн., відповідач посилається на відсутність ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254) за податковою адресою, що обумовлює відсутність первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно - транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь - яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

При цьому, слід зазначити, що висновки у відповідних актах складені лише на підставі даних інформаційних баз податкових органів без дослідження первинної документації.

Враховуючи вищезазначене та висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок податковий орган прийшов до висновку про сумнівність постачання товарів, робіт, послуг, контрагентами-постачальниками зобовязань за договорами, як наслідок непідтвердження поставки даних товарів, робіт, послуг третіми особами по ланцюгу постачання товарів.

Надючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами судом встановлено, що договори містять всі істотні умови, тобто є укладеними та підтвердження виконання їх умов.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Належних доказів на підтвердження того, що ТОВ «Ділкорн», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по вищевказаним договорам або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

В той час, відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом, факти придбання товару, оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача та у податковій звітності, що не заперечується відповідачем; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

При цьому, з акту перевірки вбачається, що відповідачем не ставиться під сумнів порушення позивачем та його контрагентами складення та ведення бухгалтерської та первинної документації.

В свою чергу, на підтвердження реальності спірних операцій позивач надав до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, акти виконаних робіт (послуг), докази транспортування, інші документи бухгалтерського обліку, що відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про наявність господарської мети при здійсненні вказаних вище господарських операцій.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Більш того, як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних первинних документів, юридичні особи ТОВ «Ділкорн», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд критично сприймає твердження відповідача, сформовані на підставі актів податкових органів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ділкорн», ТОВ «Техно-Торг» та документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем Державної податкової служби або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності жодні товари (роботи, послуги) позивачем не отримувались від контрагента та не реалізовувались у межах її господарської діяльності.

В актах, наданих відповідачем, відсутній опис обставин, що перешкодили проведенні звірки. У той же час усупереч діючому законодавству в цьому службовому документі викладені певні висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Таким чином, враховуючи надані позивачем первинні документи, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаного товару (послуг) у власній господарській діяльності позивача, суд вважає, що позивачем підтверджено реальне здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Суд зазначає, що прийняття податкового повідомлення-рішення, на підставі якого визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість, не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинно доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Аналогічна правова позиція також викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015 року №К/800/60809/14, згідно якої право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків чи проведення перевірок по ланцюгу контрагентів.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагентів через відсутність їх за юридичною адресою та відсутністю в них основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11).

Суд на підставі оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності встановив, що поставки товару позивачу з боку контрагентів документально підтверджується, твердження податкового органу про відсутність у зазначених суб'єктів господарювання адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню правочинів та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Вікоіл ЛТД» правомірно сформував податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, наданих контрагентами та сформувало валові витрати, тому суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 21.11.2014 №161326552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 144 882,00 грн. та № 161226552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 796 788,00 грн.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, під час розгляду справи належних та допустимих в розумінні ст. 70 КАС України доказів на підтвердження правомірності прийняття рішень податковий орган до суду не надав.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.11.2014 №161326552209 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 144 882,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.11.2014 №161226552209 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 796 788,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (код ЄДРПОУ 32308598 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко