Постанова

від 20.10.2015 по справі 820/5643/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 р. Справа № 820/5643/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2015р. по справі № 820/5643/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.11.2014р. № НОМЕР_1 (податок на додану вартість - 37 068,00 грн., санкція - 18 534,00 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2015 року у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 177.10 ст. 177, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону країни "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року замінено в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі - Індустріальну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області на Індустріальну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС в Харківській області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем, Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області (далі - ОДПІ, відповідач), на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 29.10.2014р. №1839 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ В«ПРЕСТИЖ 10В» (п.н. 37093991), ТОВ В«ТРІАЛ ГРУПВ» (п.н. 39156639) за період з 01.05.2014 по 31.07.2014 рік, за результатами якої складено акт № 3428/20-36-17-02-12/НОМЕР_2 від 14.11.2014р. (далі за текстом Акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 195 086,00 грн., в т.ч. за липень 2014р. - 195 086,00 грн., та ст.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 158 018,00 грн., в т.ч. за липень 2014р. - 158 018,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 28.11.2014р. № НОМЕР_1.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, які викладені в Акті перевірки, обґрунтовуються тим, що в ході перевірки документально не підтверджено реальність здійснення позивачем господарських відносин з ТОВ "ТРІАЛ ГРУП" по придбанню товару та послуг та подальшої реалізації товару на адресу ТОВ "ХЗСМ" Астор". З цих підстав зроблено висновки про те, що позивач неправомірно задіяв в складі податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість витрати по взаємовідносинам з вказаними контрагентами.

Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТРІАЛ ГРУП".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом було правомірно прийняте податкового повідомлення - рішення від 28.11.2014р. № НОМЕР_1.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції виходячи з наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) спірних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.. 185.1. ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Відповідно до ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Колегією суддів встановлено, що взаємовідносини з TОB "Триал Груп" (Виконавець) відбувались на підставі договору про надання послуг по технічному обслуговуванню і ремонту автотранспортних засобів № 07/01-1 від 01.07.2014 року, згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець надає послуги і виконує роботи технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів. (т. 1 а.с. 84-85)

Згідно пункту 1.2. Найменування і перелік послуг, термін надання послуг, перелік запчастин і матеріалів, використовуваних при наданні послуг, вартість послуг, запчастин і матеріалів вказується в Актах виконаних робіт. Акт оформляється сторонами на надання послуг по кожному автотранспортному засобу, чи його складової частини. Згідно пункту 1.3. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів (їх складових) Замовника здійснюється з використанням запасних частин і матеріалів Виконавця.

На підтвердження реального виконання умов договору про надання послуг позивачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії первинного бухгалтерського та податкового обліку, а саме: № 238 від 09.07.2014р., № 256 від 09.07.2014р., № 239 від 11.07.2014р., № 242 14.07.2014 р., № 241 від 14.07.2014р., № 245 від 17.07.2014р. № 244 від 17.07.2014 р., № 248 від 21.07.2014р., № 247 від 21.07.2014р., № 253 від 29.07.2014р., № 257 від 29.07.2014р.; акти здачі-приймання робіт № 090714 від 09.07.2014р., № 090714-1 від 09.07.2014 р., № 110714 від 11.07.2014р., № 140714 від 14.07.2014р., № 140714-1 від 14.07.2014р., № 170714 від 17.07.2014р., 170114-1 від 17.07.2014р., № 210714 від 21.07.2014р., № 210714-1 від 21.07.2014р., 290714 від 29.07.2014р., № 290714-1 від 29.07.2014р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за липень 2014 року.

Згідно пояснень ФОП ОСОБА_2 ТОВ "Триал Груп" здійснювало технічне обслуговування, ремонт, фарбування його власного автотранспорту. Як свідчать матеріали справи та встановлено під час перевірки, у власності ФОП ОСОБА_2 знаходиться рухоме майно - 1 легковий автомобіль, 12 вантажних автомобілів та 1 вантажно-пасажирський автомобіль.

При цьому, виконання вказаних робіт проводилось на належній позивачу території, де знаходиться його автопарк, на підтвердження чого позивачем було надано специфікацію від 01 липня 2014 року, яка є невід'ємною частиною договору від 01.07.2014 р. № 07/01-1, в якій сторони домовились, що адресою проведення ремонтних робіт по технічному обслуговуванню і ремонту автотранспортних засобів і їхніх складових частин є м. Харків, вул. Плиткова, 12.

Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено під час перевірки, фактична адреса (місце здійснення діяльності) ФОП ОСОБА_2 є м. Харків, вул. Плиткова, 12.

Згідно договору купівлі - продажу від 11.11.2005 ВАТ "Харківській домобудівельний комбінат № 1" (код 01270478) передано у власність ФОП ОСОБА_2 С.1. частину складу готової продукції, яка не є об'єктом нерухомості та представляє собою залізобетону конструкцію відкритого типу. Частина складу готової продукції Ф-5. інв. № 80-127, (1 - прольот), загальною площею 648,0 кв.м, що розташована в м. Харків, вул. Плиткова, буд. 12. Згідно договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 03.01.2011 ТОВ „РостаВ» (код 30361864) передано ФОП ОСОБА_2 у тимчасове володіння побутове приміщення цеху № 5

(відокремлена будівля) за адресою: м. Харків -106, вул. Плиткова,12. Згідно договору оренди нежитлового приміщення №3 від 08.01.2014 ТОВ "Роста" (код 30361864) передає ФОП ОСОБА_2 приміщення загального користування, розташованого за адресою: м. Харків -106, вул. Плиткова, 12.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Тріал Груп" (Продавець) укладено договір поставки №07/01-2 від 01.07.2014 року, за умовами якого Продавець зобов'язується надати Товар, а Покупець прийняти та оплатити його. Під товаром згідного даного договору мається на увазі - автомобільні запчастини, масло, мастило, автомобільна хімія. ( т. 1 а.с. 111)

Згідно п. 2.1. договору, асортимент, найменування, кількість, вартість передаваної продукції є договірною між Сторонами та визначається на підставі відповідної заявки Покупця та відображається Сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реального виконання договору позивачем надано до матеріалів справи податкову накладну № 255 від 31.07.2014р. на суму ПДВ 9 860, 00 грн., видаткову накладну № 310714 від 31.07.2014 р. на суму ПДВ 9860,00 грн. ( т. 1 а.с. 112,113), заявку № 290714-1 від 29.07.2014 року (т. 2 а.с. 16).

Під час перевірки встановлено, що розрахунки з ТОВ "Тріал Груп" (податковий номер 39156639) відбувались з розрахункового рахунка позивача у сумі 93642,00 грн. у т.ч. ПДВ 15607.00 грн. Станом на 01.10.2014 заборгованість ФОП ОСОБА_3 по розрахункам з ТОВ "Тріал Груп" договору № 07/01-2 від 01.11.2014 року становила 144859,24грн. у т.ч. ПДВ 24143,20грн.

При цьому, факт наявності у позивача заборгованості по вказаним господарським операціям не впливає на правомірність формування ним податкового кредиту у липні 2014 року по першій події - по факту отримання ним придбаного у ТОВ "Тріал Груп" товару та не звільняє позивача від обов'язку сплати суми такої заборгованості в подальшому.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Тріал Груп" (Продавець) укладено договір поставки №07/01-3 від 01.07.2014 року, за умовами якого Продавець зобов'язується надати Товар, а Покупець прийняти та оплатити його.

Згідно п. 2.1. договору, асортимент, найменування, кількість, вартість передаваної продукції є договірною між Сторонами та визначається на підставі відповідної заявки Покупця та відображається Сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реального виконання умов договору позивачем було надано наступні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку: податкові накладні № 236 від 04.07.2014р., № 237 від 07.07.2014 р., № 240 від 11.07.2014 р., № 243 від 15.07.2014 р., № 246 від 18.07.2014р., № 249 від 22.07.2014р., № 250 від 24.07.2014р., № 251 від 25.07.2014 р., № 242 від 28.07.2014р., № 254 від 31.07.2014р.; видаткові накладні № 040714 від 04.07.2014р., № 070714 від 07.07.2014р., № 110714 від 1 1.07.2014р., № 150714 від 15.07.2014 р., № 180714 від 18.07.2014 р., № 220714 від 22.07.2014 р., № 240714 від 24.07.2014 р., № 250714 від 25.07.2014 р., № 280714 від 28.07.2014 р., № 310714 від 31.07.2014р., ( т.1 а.с. 111, 112-131), заявку № 010714-1 від 01.07.2014 року (т. 2 а.с. 18).

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за липень 2014 року.

В подальшому, придбаний у ТОВ "Тріал Груп" пісок було реалізовано на адресу ТОВ "ХЗСМ" Астор" на виконання умов договору від 01.03.2011 року, загальний об'єм поставки 20 000 м. куб.

З приводу твердження податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, що відповідно до податкових та видаткових накладних, виписаних позивачем на адресу ТОВ "ХЗСМ" Астор", пісок було реалізовано раніше ніж його було придбано у ТОВ "ОСОБА_4 (01.07.2014 р., 02.07.2014 р., 03.07.2014р.) та продано більшу кількість піску, ніж придбано за договором поставки № 07/01-3 від 01.07.2014 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в липні 2014 року позивач також здійснював придбання піску у АТ "Харківське кар'єроуправління" за договором № 15/01-1 від 15.01.2014 року та ФОП ОСОБА_5, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних (т. 1 а.с. 133-259).

Щодо твердження податкового органу про відсутність документальних доказів проведення розрахунків за договором поставки №07/01-3 від 01.07.2014 року, колегія суддів зазначає, що з наявного у матеріалах справи листа ТОВ "Тріал Груп" від 06.11.2014 року вих. № 06/11-1, адресованого на ім'я ФОП ОСОБА_2, про погашення заборгованості вбачається, що станом на 06.11.2014 року позивач має заборгованість перед ТОВ "Тріал Груп", зокрема, за поставлений у липні 2014 року пісок на підставі договору поставки №07/01-3 від 01.07.2014 року у сумі 541 960,00 грн., у зв'язку з чим Товариство має намір звернутися з позовом до суду про їх стягнення. Таким чином, факт наявності у позивача заборгованості по вказаним господарським операціям не впливає на правомірність формування ним податкового кредиту у липні 2014 року по першій події - по факту отримання ним придбаного у ТОВ "Тріал Груп" товару та не звільняє позивача від обов'язку сплати суми такої заборгованості в подальшому.

Відносно посилання податкового органу на те, що позивачем не надано первинних документів, що підтверджують транспортування придбаних ТМЦ, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пояснень ФОП ОСОБА_2 транспортування придбаних ТМЦ відбувалося власним автотранспортом за власний рахунок. Зазначене відповідає умовам п. 3.1 договорів поставки, згідно якого Покупець здійснює вивіз товару власним транспортом.

Крім того, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору про надання послуг та договорів поставки від 01.07.2014 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції за вищезазначеними договорами, укладеними між позивачем та ТОВ "Тріал Груп", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту і податкових зобов'язань по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами у липні 2014 року під час судового розгляду не встановлено.

Доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість за спірний період, відповідачем по справі не надано. Факт використання позивачем придбаного товару в межах власної господарської діяльності відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, як і не спростовано факт придбання позивачем у ТОВ "Тріал Груп" послуг з технічного обслуговування, ремонту та фарбування для власного автотранспорту позивача та неможливість надання таких послуг на належній позивачу території. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З приводу посилання податкового органу на акт ДПІ Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тріал Груп" з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із постачальниками та покупцями за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року", в якому зазначено, що в ході проведення звірки ТОВ "Тріал Груп" встановлено маніпулювання податковою звітністю, а також не підтверджено господарські відносини із контрагентами, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу від постачальників до покупців, колегія суддів зазначає наступне.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

З приводу висновків податкового органу щодо порушення позивачем ст.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 158 018,00 грн., в т.ч. за липень 2014р. - 158 018,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи та вбачається з акту перевірки, вказаний висновок податковий орган обґрунтовує тим, що позивачем не підтверджено фактичне відвантаження товарно-матеріальних цінностей - піску на адресу ТОВ "ХЗСМ Астор", внаслідок чого не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ "ХЗСМ Астор" щодо формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 158018,00 грн., у т.ч. за липень 2014 року - 158018,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Престиж 10" та ТОВ "Тріал Груп" за період з 01.05.2014 по 31.07.2014.

Натомість, відповідач, під час перевірки, вийшов за межі її проведення та, перевіряючи подальше використання позивачем придбаного у липні 2014 року у ТОВ "Тріал Груп" товару, встановив порушення позивачем вимог податкового законодавства по господарським відносинам з ТОВ "ХЗСМ Астор" на підставі договору № 8 від 01.03.2011 року у липні 2014 року, господарські відносини з яким взагалі не були предметом перевірки.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області від 28.11.2014р. № НОМЕР_1 прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2015 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2015р. по справі № 820/5643/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області від 28.11.2014р. № НОМЕР_1.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повний текст постанови виготовлений 26.10.2015 р.