Рішення

від 05.10.2015 по справі 910/23757/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2015Справа №910/23757/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малена"

про стягнення грошових коштів

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малена"

до Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту"

про визнання недійсним договору оренди

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):

Кондратенко М.О. (за довіреністю від 20.06.2014);

Сидорченко М.О. (за довіреністю від 16.12.2014);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з'явились.

В судовому засіданні 05 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київський завод електротранспорту" (позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малена» (відповідач за первісним позовом) про стягнення заборгованості за Договором оренди № 23 від 02.12.2013 року 483 680,42 грн. основного боргу, 41 811,43 грн. пені, 5 453,01 грн. 3% річних, 83 970,00 грн. штрафу.

17 грудня 2014 року через канцелярію до суду від позивача за первісним позовом надійшла заява б/н від 17.12.2014 року, у якій останній просить стягнути з відповідача за первісним позовом 582 178,41 грн. основного боргу, 41 811,43 грн. пені, 5 453,01 грн. 3% річних, 83 970,00 грн. штрафу. Вказана заява розцінюється судом, як збільшення позовних вимог і приймається судом на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом умов Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року.

Відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2014 р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23757/14. Розгляд справи призначено на 01.12.2014р.

01.12.2014 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю "Малена" (позивач за зустрічним позовом) звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту" (відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний правочин є недійсним на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2014р., відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, прийнято зустрічну позовну Товариства з обмеженою відповідальністю «Малена» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод електротранспорту» про визнання недійсним договору оренди до спільного розгляду з первісним позовом.

В судовому засіданні 01.12.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 17.12.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014р. суд ухвалив розгляд справи №910/23757/14 здійснити колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.12.2014р. для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суду: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Селівон А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014р., відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів Цюкало Ю.В. (головуючий), Нечай О.В., Селівон А.М., прийнято справу № 910/23757/14 до свого провадження та призначено до розгляду на 26.01.2015р.

В судовому засіданні 26.01.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.02.2015р.

В судовому засіданні 09.02.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.02.2015р.

Судове засідання, призначене на 18.02.2015 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 року розгляд справи відкладено на 16.03.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. по справі №910/23757/14 призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, 6).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. провадження у справі № 910/23757/14 було зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

11.06.2015р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва надійшов лист від директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з клопотанням судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, разом з матеріалами справи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 06.07.2015р. провадження у справі № 910/23757/14 було поновлено, задоволено клопотання судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, витребувано додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи. Зупинено провадження у справі № 910/23757/14.

В липні 2015 року матеріали справи № 910/23757/14 направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

В вересні 2015 року через канцелярію до суду надійшли матеріали справи № 910/23757/14 разом з повідомленням експертів про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки витребувані судом на клопотання експерта оригінали заяв про надання дозволу на передачу в суборенду частини орендованого приміщення № 103 від 02.12.2013 року та № 102 від 20.02.2014 року у сторін відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015р. поновлено провадження у справі № 910/23757/14. Призначено розгляд справи на 05.10.2015р.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Київський завод електротранспорту" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малена» (орендар) (разом - сторони) укладено Договір оренди № 23 (нежитлового офісного приміщення) (надалі - Договір або Договір оренди, належним чином завірену копію договору долучено до матеріалів справи), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933,00 кв.м. (приміщення), а орендар зобов'язується прийняти та використовувати приміщення у відповідності до положень даного договору.

Приміщення передано орендодавцем орендарю на підставі Акту прийому-передачі від 01.01.2014 року.

Договір набуває чинності, починаючи з 01.01.2014 року і діє по 31.12.2014 року (включно) (п. 8.1. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору орендар сплачує орендодавцю кошти у вигляді наступних платежів (надалі - платежі): орендна плата (орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування приміщенням у розмірах і у строки, обумовлені договором (далі - орендна плата); відшкодування витрат, пов'язаних з електропостачанням (відповідно до показників лічильника приміщення); відшкодування витрат, пов'язаних з водопостачанням та водовідведенням (надалі - водопостачання) (відповідно до показників лічильника приміщення); авансовий платіж за останній місяць терміну оренди.

Розмір орендної плати за один календарний місяць визначається як сума, в національній валюті України (гривні), що вираховується за наступною формулою: орендна плата = загальна площа приміщення х орендна ставка х індекс інфляції за поточний місяць, де: загальна площа приміщення визначається у відповідності до пункту 1.1. даного договору; орендна ставка складає 108,00 грн. із врахуванням ПДВ за один квадратний метр площі приміщення; індекс інфляції за поточний місяць визначається відповідно до даних Державного комітету статистики України, враховуючи, що індекс інфляції за поточний місяць = індекс інфляції за поточний місяць (у відсотках)/100, а у випадку, якщо показник щомісячного індексу інфляції менше одиниці, то застосовується показник у розмірі одиниця. Індекс інфляції за поточний місяць, встановлений та опублікований Державним комітетом статистики України, визначається за даними офіційного-сайту Державного комітету статистики України fwww.ukrstat.gov.ua).

Положеннями п.п. 2.2.1. п. 2.1. Договору сторонами визначено, що орендна плата = загальна площа приміщення х орендна ставка (без врахування індексу інфляції за поточний місяць) щомісяця не пізніше 10-го числа поточного місяця, відповідно до рахунків-фактур, виставлених орендодавцем. Орендар зобов'язується самостійно отримувати, вищезазначені рахунки-фактури не пізніше 05-го числа поточного місяця в офісному приміщенні орендодавця (м. Київ, вул. Академіка Філатова 22/8, офіс № 400 - 4 поверх).

Різниця між орендною платою (без врахування індексу інфляції за поточний місяць) та орендною платою (з врахуванням індексу інфляції за поточний місяць) сплачується щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця за розрахунковим, відповідно до рахунків-фактур, виставлених орендодавцем. Орендар зобов'язується самостійно отримувати, вищезазначені рахунки-фактури не пізніше 15-го числа наступного місяця за розрахунковим в офісному приміщенні орендодавця (м. Київ, вул. Академіка Філатова 22/8, офіс № 400 - 4 поверх) (п.п. 2.2.2. п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 2.3. Договору оренди обов'язок орендаря щодо сплати орендної плати є безумовним, у зв'язку з чим, несвоєчасне отримання орендарем рахунків-фактур не звільняє його від обов'язку сплачувати плату за користування приміщенням у розмірах і у строки, обумовлені цим договором.

У відповідності до п. 2.4. Договору платежі, визначені п.п. 2.1.2. та п.п. 2.1.3. п. 2.1. договору сплачуються орендарем щомісяця не пізніше останнього дня поточного місяця, відповідно до рахунків-фактур, виставлених орендодавцем. Рахунки-фактури орендодавця, що надаються орендарю згідно умов даного договору, можуть бути складені і оформлені відповідно до видів відповідних платежів. Орендар зобов'язується самостійно отримувати, вищезазначені рахунки-фактури не пізніше 05-го числа поточного місяця в офісному приміщенні орендодавця (м. Київ, вул. Академіка Філатова 22/8, офіс № 400 - 4 поверх). Несвоєчасне отримання орендарем рахунків-фактур від орендодавця не звільняє орендаря від обов'язку сплачувати грошові кошти у розмірах і у строки, обумовлені цим договором.

Відповідно до пункту 2.9. Договору оренди по закінченню поточного місяця орендодавець надає орендарю акт наданих послуг, який може підписуватись представниками сторін. Акт наданих послуг орендар отримує від орендодавця самостійно, скріплює його підписом та печаткою та не пізніше 10-го числа наступного місяця, повертає орендодавцеві. Якщо у термін, визначений у пункті 2.9. даного договору, орендар не поверне орендодавцеві підписаний акт наданих послуг або не надасть вмотивованої письмової відмови від його підписання, акт наданих послуг вважається підписаним, а надані послуги такими, що прийняті в повному обсязі.

Згідно з пунктом 3.1. Договору приміщення передається орендарю на підставі акту прийому-передачі, у якому можуть вказуватися технічний стан приміщення, розмір площі приміщення, данні про наявність систем забезпечення, місце розташування приміщення на поверховому плані і технічна специфікація приміщення.

Датою початку оренди (фактичне користування приміщенням) є день, зазначений в акті прийому-передачі (п. 3.3. Договору оренди).

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2014 року до Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року сторонами погоджено, що з 01.02.2014 року по 31.12.2014 року (включно) орендна ставка становитиме 90,00 грн. із врахуванням ПДВ за 1 кв.м. площі приміщення.

Позивач за первісним позовом стверджує, що через неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року щодо здійснення сплати орендних платежів, з останнього підлягає стягненню 582 178,41 грн. основного боргу, 41 811,43 грн. пені, 5 453,01 грн. 3% річних, 83 970,00 грн. штрафу.

Відповідач за первісним позовом у відзиві зазначив, що доказів права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933,00 кв.м. позивача за первісним позовом матеріали права не містять, у зв'язку із чим останній не мав права надавати вказане приміщення в оренду в силу ст. 182, 761 Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача за зустрічним позовом у відповідача за зустрічним позовом станом на день укладення Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року - 02.12.2013 року і на теперішній час відсутнє зареєстроване право власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933,00 кв.м., яке є об'єктом оренди, що свідчить про невідповідність Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року ст. 761 Цивільного кодексу України і є підставою для визнання зазначеного правочину недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

У відзиві відповідач за зустрічним позовом вказав, що нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933,00 кв.м. було передано в статний фонд ВАТ «Київський завод електротранспорту» на підставі Наказу Фонду регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607, при цьому, на момент здійснення передачі вказаного нерухомого майна, реєстрація права власності на нежитлові будівлі та споруди діючим на той момент Цивільним кодексом УРСР не передбачалася.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов залишенню без задоволення за наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

За ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судом встановлено, що за період з січня 2014 року по листопад 2014 року позивачем за первісним позовом нараховано відповідачу за первісним позовом 1 053 279,73 грн. орендної плати та компенсації вартості електроенергії і водопостачання, що підтверджується рахунками на оплату та актами надання послуг за відповідний період.

Відповідачем здійснено часткову оплату нарахованих сум в розмірі 471 101,32 грн.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, приписів п.п. 2.2.1. п. 2.1. та п. 2.4. Договору оренди відповідач строк здійснення орендних платежів та компенсаційних виплат вартості електроенергії і водопостачання за всіма рахунками настав, у зв'язку із чим позовні вимоги, з урахуванням збільшення останніх, про стягнення 582 178,41 грн. основного боргу (1 053 279,73 грн. (нараховано) - 471 101,32 грн. (оплачено)) є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем за первісним позовом, з урахуванням часткової оплати, фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про арифметичну неправильність останнього, за розрахунком суду з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 5 111,54 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. Договору оренди у випадку прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо здійснення платежів за договором на користь орендодавця, орендар зобов'язується сплати орендодавцю на його вимогу неустойку (пеню) у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов'язання за кожний календарний день прострочення за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, який було надано позивачем за первісним позовом, з урахуванням часткової оплати, положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є невірним, за розрахунком суду позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 38 773,90 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 83 970,00 грн. штрафу, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.п. 4.4.5. п. 4.4. Договору оренди орендар не має права, без погодження з орендодавцем, зокрема, надавати приміщення у суборенду третім особам.

Положеннями п. 7.4. Договору сторони погодили, що у випадку порушення п.п. 4.4.5. п. 4.4. Договору, орендар зобов'язується сплатити штраф у розмірі місячної орендної плати за кожен місяць такої суборенди.

Отже, сторони дійшли згоди щодо стягнення штрафу з орендаря за надання останнім об'єкту оренди в суборенду.

Судом встановлено, що між ТОВ «Малена» та ТОВ «Недекс» укладено Договір суборенди № 51 від 01.01.2014 року та між ТОВ «Малена» і ТОВ «АСМ-Максимум» укладено Договір суборенди № 50 від 01.01.2014 року, за якими орендарем передано в суборенду ТОВ «Недекс» та ТОВ «АСМ-Максимум» відповідно, частини приміщень за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, яке є об'єктом оренди за Договором оренди № 23 від 02.12.2013 року.

Однак, як стверджує відповідач за первісним позовом укладення договорів суборенди було погоджено з позивачем за первісним позовом, на підтвердження чого першим надано заяви вих. № 103 від 02.12.2013 року та вих. № 102 від 20.02.2014 року на ім'я голови правління ПАТ «Київський завод електротранспорту» ОСОБА_6, у яких орендар просив погодити передачу в суборенду ТОВ «Неокон», ТОВ «Парадігм», ПП «Парадігм консалтинг груп», ПП «АСМ-Максимум» та ТОВ «Екопан» об'єкту оренди за Договором оренди № 23 від 02.12.2013 року. При цьому, у верхньому лівому вказаних документів містяться написи, які свідчать про погодження передачі в суборенду частини приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2 разом з підписами та датами 02.12.2013 року та 20.02.2014 року відповідно.

З метою встановлення автентичності підпису голови правління ПАТ «Київський завод електротранспорту» ОСОБА_6 на заявах вих. № 103 від 02.12.2013 року та вих. № 102 від 20.02.2014 року, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. у справі №910/23757/14 призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, 6).

Проте, в вересні 2015 року через канцелярію до суду надійшли матеріали справи № 910/23757/14 разом з повідомленням експертів про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки витребувані судом на клопотання експерта оригінали заяв про надання дозволу на передачу в суборенду частини орендованого приміщення № 103 від 02.12.2013 року та № 102 від 20.02.2014 року та вільні зразки підпису і почерку ОСОБА_6 у сторін відсутні.

З урахуванням викладеного, суд надає критичну оцінку заявам вих. № 103 від 02.12.2013 року та вих. № 102 від 20.02.2014 року у якості доказів погодження ПАТ «Київський завод електротранспорту» передачі частин приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2 в суборенду іншим особам.

Інших доказів на підтвердження погодження сторонами укладених відповідачем за первісним позовом договорів суборенди з третіми особами, об'єктами яких були частини приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, суду не надано.

Крім того, суд відмічає, що в наданих суду заявах вих. № 103 від 02.12.2013 року та вих. № 102 від 20.02.2014 року не зазначено ТОВ «Недекс», як контрагента, з яким відповідач за первісним позовом погоджує з позивачем за первісним позовом передачу частини об'єкту оренди в суборенду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 83 970,00 грн. штрафу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсним Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Судом встановлено, що Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 22.09.1997 року № 1108 «Про прийняття рішення про приватизацію майна» дозволено приватизацію майна державного комунального підприємства «Завод «Електротранспорту», шляхом продажу акцій, що належать державі.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.09.1997 року № 1156 затверджено комісію з приватизації державного майна ДКП «Київський завод електротранспорту», комісію зобов'язано в місячний термін забезпечити проведення інвентаризації майна, здійснити оцінку вартості об'єкту приватизації та підготувати проект плану розміщення акцій.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 30.09.1997 року № 1170, створено інвентаризаційну комісію, встановлено провести інвентаризацію майна станом на 01.10.1997 року.

Розпорядженням Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 28.11.1997 року № 554-р затверджено протокол засідання інвентаризаційної комісії, висновок експерта про вартість нематеріальних активів, не відображених в балансі ДКП «Київський завод електротранспорту», акт оцінки вартості майна ДКП Київський завод електротранспорту. Згідно з Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого 28.11.1997 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву В.Ф. Збуржинським, вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства) становить 5 254 464 грн.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 25 грудня 1997р. № 1588 затверджено план приватизації ДКП «Київський завод електротранспорту». Відповідно до п. 2.1. плану приватизації, оціночна вартість цілісного майнового комплексу за станом на 01.04.1996 року та вартість майна, що підлягає приватизації становить 5 254 464 грн.

Згідно із п. 7.1. плану приватизації, комісією по приватизації було запропоновано наступний спосіб приватизації, а саме шляхом продажу акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі підприємства.

Відповідно до п. 7.3. плану приватизації, в статутний фонд створюваного акціонерного товариства вноситься майно, що знаходиться на балансі та підлягає приватизації. Статутний фонд акціонерного товариства становить 5 254 464,00 грн., що поділяється на 21 017 856 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.

Загальними зборами працівників ДКП «Київський завод електротранспорту» від 18.12.1997 року, було затверджено план приватизації підприємства.

Отже, статутний фонд ВАТ «Київський завод електротранспорту» формувався за рахунок майна (цілісний майновий комплекс вартістю 5 254 464 грн.).

Відповідно до Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607 «Про створення відкритого акціонерного товариства», державне комунальне підприємство «Київський завод електротранспорту» перетворене у Відкрите акціонерне товариство «Київський завод електротранспорту», затверджено статут Відкритого акціонерного товариства Київський завод електротранспорту», затверджено перелік об'єктів нерухомості, які увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Київський завод електротранспорту» згідно додатку до наказу.

Згідно із витягом до Наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року №1607 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву передало до статутного фонду ВАТ «Київський завод електротранспорту» за адресою вул. Червоноармійська, 143/2. який становить 5 254 464,00 грн., об'єкти нерухомості, в т.ч. об'єкт нерухомого майна, що є предметом спірного Договору оренди (п. 5, інвентарний номер 3008)).

Відповідно до п. 1. Наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 року № 788 «Про затвердження додатка про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства» (в редакції чинній на момент передачі майна до статутного фонду ВАТ «Київський завод електротранспорту») в рішеннях про створення відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації передбачати перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно додатку (додається), який є невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства.

На запити відповідача за зустрічним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву надало перелік № 1 та перелік № 2 об'єктів нерухомого майна, переданих до статутного фонду ВАТ «Київський завод електротранспорту» згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607. У переліку № 1 зазначене гальванічне відділення (п. 8, інвентарний номер 3008).

З урахуванням викладеного, як вбачається з вищенаведеного Наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 року №788, при створенні відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації, майно до їх статутного фонду передавалося на підставі переліку нерухомого майна, який є додатком та невід'ємною частиною рішення про створення такого товариства

Відповідно до п. 1 Статуту ВАТ «Київський завод електротранспорту», зареєстрованого державною адміністрацією Московського району м. Києва за № 03738 від 30.12.1997 року та затвердженого Начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву В.Ф. Збуржинським, ВАТ «Київський завод електротранспорту» засноване відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607, шляхом перетворення державного комунального підприємства «Київський завод електротранспорту» відповідно до законів України «Про приватизацію державного майна», «Про господарські товариства» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 року № 1099 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних, орендних підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства».

Згідно з п.п. 2.1., п. 2.2. зазначеного статуту ВАТ «Київський завод електротранспорту» статутний фонд товариства становить 5 254 464 грн. та поділений на 21 017 856 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок кожна.

За п. 6. постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1996р. № 1099 «Про затвердження Порядку утворення акціонерного товариства в процесі приватизації, випуску та розміщення акцій такого товариства" (в редакції чинній на момент створення ВАТ «Київський завод електротранспорту») з моменту державної реєстрації відкрите акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків підприємства, що приватизується.

Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, було видано ВАТ «Київський завод електротранспорту» 30.12.1997 року.

Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент створення ВАТ «Київський завод електротранспорту») товариство, зокрема, є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Враховуючи викладене, ВАТ «Київський завод електротранспорту» стало власником цілісного майнового комплексу за адресою вул. Червоноармійська, 143/2 в м. Києві (включаючи об'єкт оренди (п. 5, інвентарний номер 3008)) з моменту передачі його в статутний фонд товариства на підставі Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607 та Додатку (Витяг) до цього Наказу з переліком майна.

Крім того, суд відмічає, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Стосовно посилань відповідача за зустрічним позовом про те, що в переліку №1 об'єктів нерухомого майна, переданих до статутного фонду ВАТ «Київський завод електротранспорту» згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.12.1997 року № 1607, відсутнє нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933 кв.м. та про те, що технічний паспорт нежитлового будинку (літ. Д), виготовлений БТІ станом на 20.03.2013р., не ідентифікує приміщення як об'єкт спірного договору оренди, суд вказує таке.

Згідно з п. 3.1. Наказу Держбуду України від 24.05.2001 року № 127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» на кожний об'єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд.

Тобто, під час інвентаризації об'єктів нерухомого майна, літери будинкам присвоюються суб'єктами господарювання, що проводять таку інвентаризацію, в послідовності за алфавітом починаючи з основної будівлі, без прив'язки цих будинків до функціонального призначення.

Крім того, підтвердженням того, що відповідач за первісним позовом орендував саме будівлю гальванічного відділення (літ. Д) є листи суборендарів, з якими перший укладав договори суборенди, з яких вбачається, що вказані особи висловлюють бажання укласти договори оренди приміщень у вказаній будівлі гальванічного відділення з позивачем за первісним позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Разом з цим, строк дії Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року відповідно до п. 8.1. останнього закінчився 31.12.2014 року.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень ст. 207 Господарського кодексу України, закінчення строку дії Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року, встановлення факту існування права власності позивача за первісним позовом на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 933,00 кв.м., яке на момент його набуття не потребувало державної реєстрації, суд дійшов висновку, що підстави для визнання Договору оренди № 23 від 02.12.2013 року недійсним відсутні, у зв'язку із чим зустрічний позов підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача за первісним позовом, а за зустрічним позовом залишаються позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛЕНА" (03150, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 143/2, ідентифікаційний код 32108971), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 143/2, ідентифікаційний код 04012017), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 582 178,41 грн. (п'ятсот вісімдесят дві тисячі сто сімдесят вісім гривень 41 копійка) основного боргу, 38 773,90 грн. (тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 90 копійок) пені, 5 111,54 грн. (п'ять тисяч сто одинадцять гривень 54 копійки), 83 970,00 грн. (вісімдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят гривень) штрафу та 14 200,68 грн. (чотирнадцять тисяч двісті гривень 68 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/23757/14.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.10.2015р.

Головуючий суддя Ю.В. Цюкало

Суддя О.В. Нечай

Суддя А.М. Селівон