Рішення

від 21.10.2015 по справі 910/29354/14-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/29354/14-г

За позовомПриватного підприємства «Транспортне агентство «Ікарус» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» провизнання частково недійсними договорів фінансового лізингу та стягнення коштів Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Олефір І.Г. від відповідача:Міщенко А.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/29354/14-г за позовом Приватного підприємства «Транспортне агентство «Ікарус» (надалі - «Підприємство») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (надалі - «Товариство») про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання пунктів 10.11 договорів фінансового лізингу №010399 від 03.07.2014 р., №010400 від 02.07.2014 р., №010401 від 03.07.2014 р. та №010402 від 02.07.2014 р. недійсними, а також стягнення з відповідача авансу у розмірі 46 230,00 грн. та комісійних платежів у розмірі 147 800,00 грн., внесених на виконання таких договорів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2015 р. позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 46 230,00 грн. авансових платежів та 147 800,00 грн. комісійних платежів, а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 р. скасовано в частині стягнення з відповідача 46 230,00 грн. авансових платежів та 147 800,00 грн. комісійних платежів, справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/1255 від 19.08.2015 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/29354/14-г передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2015 р. справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 09.09.2015 р.

04.09.2015 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що оскільки договори були розірвані позивачем як лізингоодержувачем, у позивача виникло право залишити у себе як суму неповернутого авансу, так і суму комісійних платежів.

В судових засіданнях 09.09.2015 р. та 23.09.2015 р. судом оголошувались перерви на 23.09.2015 р. та 21.10.2015 р. відповідно.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством (лізингодавець) та Підприємством (лізингоодержувач) були укладені договори фінансового лізингу, зокрема:

- договір фінансового лізингу № 010399 від 03.07.2014 р., згідно умов якого предметом лізингу по договору є автобус БАЗ-Еталон А08115, вартість якого складає 369 500,00 грн., яка узгоджена у додатку № 1 до договору;

- договір фінансового лізингу № 010402 від 02.07.2014 р., згідно умов якого предметом лізингу по договору є автобус БАЗ-Еталон А08115, вартість якого складає 369 500,00 грн., яка узгоджена у додатку № 1 до договору;

- договір фінаснвого лізингу № 010401 від 03.07.2014 р., згідно умов якого предметом лізингу по договору є автобус БАЗ-Еталон А08115, вартість якого складає 369 500,00 грн., яка узгоджена у додатку № 1 до договору;

- договір фінансового лізингу № 010400 від 02.07.2014 р., згідно умов якого предметом лізингу по договору є автобус БАЗ-Еталон А08115, вартість якого складає 369 500,00 грн., яка узгоджена у додатку № 1 до договору (надалі - «Договори»).

При цьому, умови укладених договорів фінансового лізингу №010399 від 03.07.2014 р., №010400 від 02.07.2014 р., №010401 від 03.07.2014 р. та №01402 від 02.07.2014 р. є ідентичними.

Пунктами 1.3 Договорів визначено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмети лізингу у власність та передати предмети лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.9 Договорів незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в договорі та за бажанням лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути замінений на інший предмет лізингу до моменту передачі предмету у користування. Умови такої заміни, та проведення додаткових розрахунків, вказується у відповідній додатковій угоді до даного договору.

Пунктами 3.1 Договорів встановлено обов'язки лізингодавця, зокрема передати у користування та володіння лізингоодержувача предмет лізингу в порядку та на умовах, встановлених договором (п.п. 3.1.1).

За змістом пунктів 4.1 Договорів лізингодавець передає предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на поточний рахунок лізингодавця та комісії за передачу предмета лізингу відповідно до умов договору.

Пунктами 8.1 Договорів встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 2 до договорів, у яких зокрема сторонами узгоджено розмір комісії за організацію за кожним договором в сумі 36 950,00 грн. та комісія за передачу за кожним договором в сумі 11 085,00 грн.

Згідно з п. 8.2 Договорів склад лізингових платежів, а саме:

- перший лізинговий платіж, який складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору (комісія за організацію); аванс ціни предмет лізингу, який розраховується як авансовий платіж; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмету лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією предмету лізингу на користь лізингоотримувача; періодичний авансовий платіж ціни предмета лізингу;

- періодичного авансового платежу ціни предмета лізингу;

- другого лізингового платежу;

- періодичного лізингового платежу.

Відповідно до пунктів 8.5 Договорів усі поточні авансові та лізингові платежі по договору сплачуються лізингоодержувачем рівними частинами з 1 по 10 число поточного місяця, згідно узгоджених додатками № 1 та № 2 графіків.

Згідно п.п. 10.11 Договорів у випадку розірвання договорів лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

На підтвердження сплати позивачем на користь відповідача авансових платежів та комісійної винагороди за договорами фінансового лізингу, позивачем надано наступні платіжні доручення:

- № 120 від 03.07.2014 р. на суму 36 950,00 грн. з призначенням платежу «комісія за організацію за договором № 010401 від 03.07.2014 р.»;

- № 121 від 03.07.2014 р. на суму 36 950,00 грн. з призначенням платежу «комісія за організацію за договором № 010399 від 03.07.2014 р.»;

- № 140 від 22.07.2014 р. на суму 62 800,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010402 від 02.07.2014 р.»;

- № 127 від 21.07.2014 р. на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010402 від 02.07.2014 р.»;

- № 125 від 10.07.2014 р. на суму 55 000,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010402 від 02.07.2014 р.»;

- № 124 від 10.07.2014 р. на суму 2 100,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010401 від 03.07.2014 р.»;

- № 122 від 10.07.2014 р. на суму 2 100,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010399 від 03.07.2014 р.»;

- № 123 від 10.07.2014 р. на суму 2 100,00 грн. з призначенням платежу «авансовий платіж за договором № 010400 від 10.07.2014 р.»;

- № 118 від 02.07.2014 р. на суму 36 950,00 грн. з призначенням платежу «комісія за організацію за договором № 010400 від 02.07.2014 р.»;

- № 119 від 02.07.2014 р. на суму 36 950,00 грн. з призначенням платежу «комісія за організацію за договором № 010402 від 02.07.2014 р.».

Листом №128 від 29.08.2014 р. позивач звернувся до відповідача, в якому просив розірвати Договори та повернути авансові платежі у розмірі 301 900,00 грн.

Листами від 30.09.2014 р. № 714 та від 12.11.2014 р. № 991 відповідач повідомив позивача про те, що договори фінансового лізингу вважаються розірваними з 03.09.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача сплачених на виконання Договорів сум авансу у розмірі 46 230,00 грн. та комісійних платежів у розмірі 147 800,00 грн.

Договори є договорами фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

На виконання умов Договорів позивачем було перераховано на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 301 900,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 120 від 03.07.2014 р., № 121 від 03.07.2014 р., № 140 від 22.07.2014 р., № 127 від 21.07.2014 р., № 125 від 10.07.2014 р., № 124 від 10.07.2014 р., № 122 від 10.07.2014 р., № 123 від 10.07.2014 р., № 118 від 02.07.2014 р. та № 119 від 02.07.2014 р.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Таким чином, приписами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачене право односторонньої відмови лізингоодержувача, яке може бути реалізоване тільки у випадку, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №128 від 29.08.2014 р. позивач звернувся до відповідача, в якому просив розірвати Договори та повернути авансові платежі у розмірі 301 900,00 грн.

Листами № 714 від 30.09.2014 р. та № 991 від 12.11.2014 р. відповідач повідомив позивача про те, що договори фінансового лізингу вважаються розірваними з 03.09.2014 р., а також повернув частину авансових платежів у розмірі 107 870,00 грн.

При цьому, за змістом п. 4.1 Договорів лізингодавець передає предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на свій (лізингодавця) поточний рахунок та комісії за передачу предмета лізингу, відповідно до умов Договору.

Із матеріалів справи вбачається, та не заперечується пояснення представників сторін, що позивачем не було виконано умови Договорів в частині внесення повної суми авансових платежів за Договорами, а відтак з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України станом на момент звернення позивача із листом №128 від 29.08.2014 р., строк виконання відповідачем зобов'язання з передачі предмету лізингу не настав.

Таким чином, право позивача на відмову від Договорів, передбачене ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», не могло бути реалізоване у зв'язку з ненастанням строку передачі предмету лізингу, а відтак, за висновками суду лист позивача №128 від 29.08.2014 р. не може вважатися відмовою його від Договорів.

В той же час, вказаний лист містить пропозицію позивача про їх розірвання, яка була прийнята відповідачем , що підтверджується листами № 714 від 30.09.2014 р. та № 991 від 12.11.2014 р.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням приписів ст. 651 Цивільного кодексу України вважаються розірваними за згодою сторін з 03.09.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

За змістом 4 вказаної статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 11.03.2011 р. у справі №2-22/1351-2009, від 12.06.2012 р. у справі №55/385 та від 23.07.2014 р. у справі №910/24568/13.

З огляду на викладене, у зв'язку з тим, що Договори були розірвані до моменту належного виконання сторонами своїх зобов'язань за такими договорами, Товариство зобов'язане повернути на користь Підприємства отриманий від нього авансовий платіж у розмірі 46 230,00 грн.

Посилання відповідача на те, що вказана сума авансових платежів не підлягала поверненню на користь позивача з огляду на положення п. 10.11 Договорів судом відхиляються з огляду на таке.

Так, приписами п. 10.11 Договорів визначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

В той же час судом встановлено, що Договори були розірвані за згодою сторін, а відповідачем не доведено зворотнього, а відтак підстави для застосування штрафу у розмірі за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів, передбачених п. 10.11 Договорів, відсутні.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача сплачених комісійних платежів у розмірі 147 800,00 грн.

Як на підставу для повернення вказаної суми позивач вказує на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договорами в частині зміни предмету лізингу.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В ст. 34 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В той же час суд відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту односторонньої зміни відповідачем умов Договорів в частині визначення предметів лізингу (їх комплектації, ціни тощо).

Відтак, оскільки позивачем не доведено факту зміни умов Договорів Товариством, інших підстав для повернення суми сплаченої комісійної винагороди у розмірі 147 800,00 грн. позивачем не заявлено, а умови Договорів та чинного законодавства України не містять, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства авансового платежу у розмірі 46 230,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на викладене, судовий збір за подання касаційної скарги на рішення та постанову у даній справі, яка була задоволена відповідною інстанцією, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Транспортне агентство «Ікарус» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (01004, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, оф. 9СД2; ідентифікаційний код 38104479) на користь Приватного підприємства «Транспортне агентство «Ікарус» (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Молодіжна, 22-А; ідентифікаційний код 25303032) авансу у розмірі 46 230 (сорок шість тисяч двісті тридцять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 60 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Транспортне агентство «Ікарус» (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Молодіжна, 22-А; ідентифікаційний код 25303032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (01004, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, оф. 9СД2; ідентифікаційний код 38104479) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 940 (одна тисяча дев'ятсот сорок) грн. 30 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 26.10.2015 р.

Суддя В.П. Босий