Рішення

від 20.10.2015 по справі 914/2941/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015р. Справа№ 914/2941/15

За позовом: Приватного підприємства «ЛІВІНА», с. Лісна Колона, Малинівського району Житомирської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Жидачів Львівської області

про: відшкодування збитків в сумі 97714,28 грн.

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Зусько І.С.

Представники сторін: не з'явились

Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 20.10.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «ЛІВІНА» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 97714,28 грн.

Ухвалою суду від 31.08.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 06.10.2015 року. Ухвалою суду від 06.10.2015 року розгляд справи відкладено на 20.10.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору №2503/15 від 25.03.2015 р. в частині перевезення обумовленого в договорі вантажу, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 97714,28 грн. завданих збитків, а саме: 77280,00 грн. - вартість вантажу, 9500,00 грн. - вартість послуг перевезення, 10413,60 грн. - пеня, 520,68 грн. - 3 % річних.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимоги попередніх ухвал суду виконав. 16.09.2015 року на виконання вимог ухвали суду від 31.08.2015 року від позивача на адресу суду надійшов супровідний лист вх.№39167/15 з оригіналами документів, долучених до позовної заяви, на підтвердження викладених в позовній заяві обставин.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог попередніх ухвал суду не виконав, проти задоволення позову у встановленому законом порядку не заперечив, причин невиконання вимог ухвал суду не повідомив. 19.10.2015 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання вх.№44556/15 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

Суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого22 засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З огляду на викладене, суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

31.12.2013 року між Приватним підприємством «Лівіна» та Публічним акціонерним товариством «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» укладено Договір поставки №16/2013. Згідно умов Додатку №4 до даного договору від 05.03.2015 року, який є його невід'ємною частиною, позивач був зобов'язаний поставляти на завод мінеральних вод піддони-євро мінімальною партією 700 шт. по ціні 92 грн. (без ПДВ) за один піддон, до 12 год. дня вказаного в графіку поставки. 03.03.2015 року ПП «Лівіна» отримала від заводу мінеральних вод графік поставки піддонів на березень 2015 року, згідно вимог якого позивач мав поставити чергову партію піддонів в кількості 700 шт. на ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» до 12 год. дня 24 березня 2015 року.

З метою виконання договору поставки №16/2013 23.03.2015 року між Приватним підприємством «Лівіна» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено Договір на перевезення вантажів на території України.

Як зазначив позивач у позовній заяві, копія Договору №2503/15 позивачем була отримана факсимільним зв'язком 23.03.2015 р., хоча в договорі значилась дата його укладення як 25.03.2015 р. Те, що договір укладений саме 23.03.2015 року сторонами не заперечується, оскільки в листі відповідача від 06.04.2015 року надісланого на адресу позивача вказано, що договір перевезення укладений 23 числа і завантаження автомобіля відбулось 23 березня 2015 року.

Згідно Договору №2503/15 датованого 25.03.2015 р. та Товарно-транспортної накладної №ІІ-0000035 від 23.03.2015 р. відповідач зобов'язаний здійснити перевезення вантажу із пункту навантаження: вул. Щорса, буд. 4, с. Лісна Колона, Малинський район, Житомирська область, 11615 до пункту розвантаження: вул. Геологів, 12-А, м. Моршин, Львівська область, 82482, піддони-євро згідно ГОСТ9557-87 в кількості 700 місць, а позивач в свою чергу оплатити надані відповідачем послуги в 3-4 (трьох-чотирьох) денний термін та забезпечити завантаження/вивантаження транспортного засобу на протязі 24 год. з моменту подачі транспортного засобу під завантаження.

На виконання договору перевезення відповідачем був наданий для завантаження автомобіль Вольво державний номер НОМЕР_1, причіп державний номер НОМЕР_2, водій ОСОБА_3. Вантаж в кількості 700 місць (Піддон-євро згідно ГОСТ9557-87) були завантажені та відправлені вантажоотримувачу 23.03.2015 року. Вантаж для перевезення був наданий у стані, що відповідає правилам перевезень відповідних вантажів та прийнятий водієм без зауважень.

З метою оплати наданих послуг перевезення відповідачем на адресу позивача був надісланий Рахунок №8 від 25 березня 2015 року на оплату транспортних послуг в сумі 9500,00 грн. (з ПДВ), який був оплачений Позивачем 26.03.2015 року згідно платіжного доручення №190 та кошти перераховані банком відповідачу 27.03.2015 року.

Після отримання оплати відповідачем на адресу позивача був надісланий та завірений печаткою Акт надання послуг № 8 від 25.03.2015 року про надані транспортні послуги по маршруту м. Малин - м. Моршин.

Таким чином, позивач виконав всі покладені на нього обов'язки згідно договору №2503/15 від 25.03.2015 р.

Однак, як вказує позивач, станом на час звернення до суду із даним позовом вантаж ні вантажоотримувачу, ні вантажовідправнику не доставлений.

Після відправки вантажу відповідач в телефонному режимі повідомив позивача про те, що автомобіль зазнав складної поломки та доставити вантаж до місця призначення немає можливості. Станом на 06.04.2015 року відповідачу кілька разів пропонувалось перевантажити вантаж в інший, навіть оплачений за рахунок позивача автомобіль. Однак, перевантажувати вантаж ні в найнятий позивачем автомобіль, ні в будь-який інший, з дотриманням п.11.9. «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» відповідач відмовився, що призвело до невиправданої затримки доставки з вини відповідача.

07.04.2015 року на адресу ПП «Лівіна» надійшов лист від ФОП ОСОБА_2 із повідомленням про поломку автомобіля та із звинуваченнями щодо причин його поломки. Зі змісту листа вбачається, що доставляти вантаж до місця призначення відповідач наміру не має, що завдає збитків як вантажовідправнику, так і вантажоотримувачу.

Оскільки вантажоотримувач міг прийняти вантаж лише до 07.04.2015 року, то внаслідок несвоєчасної доставки з вини відповідача, із застосуванням п.28.5. «Правил перевезень вантажів авто мольним транспортом в Україні», який передбачає, що вантажовідправник повинен дати перевізнику розпорядження про новий пункт доставки вантажу, позивачем 09.04.2015 року був надісланий Лист-розпорядження за № 4 про необхідність повернення вантажу та відшкодування завданих збитків. Вказаний лист повернувся позивачу по закінченню терміну зберігання.

З метою досудового врегулювання спору 27.04.2015 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих.№9 про відшкодування збитків, яка ним отримана 05.05.2015 року. Згідно остаточної відповіді відповідача від 01.07.2015 року претензія залишена без задоволення.

Відповідач проти задоволення позову у встановленому законом порядку не заперечив, доказів доставки вантажу в пункт призначення чи його повернення відправнику не надав, про наявність таких не повідомив.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно з п.8 ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №2503/15 від 25.03.2015 р. та згідно Товарно-транспортної накладної №РН-0000035 від 23.03.2015 р. відповідач зобов'язаний здійснити перевезення вантажу із пункту навантаження: вул. Щорса, буд. 4, с. Лісна Колона, Малинський район, Житомирська область, 11615 до пункту розвантаження: вул. Геологів, 12-А, м. Моршин, Львівська область, 82482, піддони-євро згідно ГОСТ9557-87 в кількості 700 місць.

Вартість послуг перевезення позивач оплатив у повному обсязі, що підтверджується долученою до справи копією платіжного доручення №190 від 26.03.2015 року на суму 9500,00 грн.

Прийнявши товар від позивача, відповідач не виконав своїх зобов'язань за Договором щодо його перевезення, відмовився від пропозиції позивача перевантажити вантаж в інший, оплачений за рахунок позивача автомобіль, отриманий для перевезення вантаж позивачу не повернув. Як зазначив позивач, станом на час прийняття рішення вантаж ні вантажоотримувачу, ні вантажовідправнику не доставлений. Внаслідок таких дій відповідача позивачу завдано збитки, які останній просить відшкодувати за рахунок позивача.

Згідно з ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 1166 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п.3. Договору №2503/15 від 25.03.2015 року відповідач несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу наданого для перевезення, згідно чинного законодавства України, несе відповідальність за повну втрату, пошкодження, псування вантажу з моменту отримання до моменту передачі. Збитки завдані відповідачем повинні бути відшкодовані позивачу протягом 30 днів з моменту отримання претензії.

Частиною 2 статті 308 ГК України визначено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідачем, як перевізником вантаж для перевезення був отриманий 23.03.2015 року, що підтверджується ТТН № РН-0000035 від 23.03.2015 року. Станом на час розгляду справи ні до одержувача, ні до відправника вантаж не доставлений. Доказів протилежного відповідачем не надано. Претензія позивача залишена відповідачем без задоволення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування шкоди, а саме: протиправна поведінка особи (відмова від виконання взятих на себе договірних зобов'язань); настання шкоди (вартість втраченого майна); причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та настанням шкоди (внаслідок невиконання відповідачем умов Договору позивачу завдано збитки); вина завдавача шкоди (усвідомлення відповідача внаслідок існування договірних приписів).

Частиною 3 статті 314 ГК України встановлено, що у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відтак, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 77280,00 грн. вартості переданого відповідачу для перевезення вантажу та 9500,00 грн. суми попередньої оплати за послуги перевезення, сплачені позивачем відповідачу.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 10413,60 грн. пені та 520,68 грн. 3 % річних, то вони не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Так, частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання відповідача за Договором №2503/15 від 25.03.2015 р. щодо перевезення вантажу не є грошовим зобов'язанням в розумінні зазначених вище норм, а тому, в позивача відсутні правові підстави для нарахування пені та 3 % річних на 77280,00 грн. вартості переданого для перевезення вантажу чи 9500,00 грн. суми попередньої оплати за послуги перевезення, сплачені позивачем відповідачу.

Окрім того, в п.3 прохальної частини позовної заяви міститься клопотання позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову, а саме з метою забезпечення виконання рішення суду позивач просив суд накласти арешт на розрахунковий рахунок №2500800006951 в Публічному акціонерному товаристві «ВіЕсБанк» м. Стрий, МФО 325213 на суму 97714,28 грн. та автомобіль Вольво державний номер НОМЕР_1, причіп державний номер НОМЕР_2, що належать відповідачеві..

Відповідно до положень пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відтак, позивачем не наведено наявність фактичних обставин для застосування забезпечення позову та не подано жодних доказів для підтвердження вказаних обставин. Припущення позивача не можуть слугувати підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, а тому, заява позивача про вжиття заходів до забезпечення не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з боржника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (81700, Львівська область, Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Шкільна, будинок 17; ІПН НОМЕР_3) на користь стягувача - Приватного підприємства «ЛІВІНА» (11615, Житомирська область, Малинський район, с. Лісна Колона, вул. Щорса, буд. 4; код ЄДРПОУ 36831635) 77280,00 грн. вартості вантажу, 9500,00 грн. суми попередньої оплати та 1735,61 грн. судового збору.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

5. У задоволенні решти позовних вимог (в частині нарахування пені та 3 % річних) відмовити.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.10.2015 р.

Суддя Кидисюк Р.А