Ухвала

від 21.10.2015 по справі 804/11071/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/40555/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача Гавриленко Е.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року

у справі №804/11071/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Трансмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Трансмаш» (далі - ПАТ «Трансмаш») звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 2 серпня 2013 року № 0000091420 та № 0000101420.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, адміністративний позов ПАТ «Трансмаш» задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000091420 від 2 серпня 2013 року, яке винесене СДПІ відносно ПАТ «Трансмаш» щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем в частині «+» 481 305 грн. 00 коп., за штрафними санкціями в частині 120 326,25 грн. 25 коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000101420 від 2 серпня 2013 року, яке винесене СДПІ відносно ПАТ «Трансмаш» щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем «+» 243 100 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 60 775 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки СДПІ складено акт від 22 липня 2013 року №57/21.2-04832737 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Трансмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності та повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «БНТ» у лютому 2009 року, ТОВ «ТД «Магістраль Придніпров'я» у квітні та травні 2010 року (ПДВ включено у травні, 2010 року) та у серпні 2010 року, ТОВ «Дарго Сервіс» у червні, липні 2010 ТОВ «МОК» у лютому 2012 року, ТОВ «Детальсервіс» у квітні 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.138.2, п. 138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податок на прибуток у сумі 508 671,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено податок на додану вартість (далі - ПДВ) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 244 500,00 грн., в тому числі за 2009 року на суму 15 055 грн., травень 2010 року на суму 39 685,00 грн., за червень 2010 на суму 83 989,00 грн., за липень 2010 року на суму 119 426,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2013 року:

- № 0000091420, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 670 276,25 грн., у тому числі за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 493 821,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 123 455,25 грн.;

- № 0000101420, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання із ПДВ у загальній сумі 303 875,00 грн., у тому числі за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 243 100,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 60 775,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність визначення позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Дарго Сервіс», ТОВ «Магістраль Придніпров'я» та ТОВ «Детальсервіс».

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Вказані норми кореспондуються з положеннями закріпленими у Податковому кодексі України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, пп. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.п. 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів.

Водночас посилання відповідача на певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Первинні документи є належними та підтверджують право покупця на формування даних податкового обліку і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавця, містять достатні дані про зміст та обсяг господарської операції, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Також, СДПІ відхиляючи товарно-транспортні накладні як документ первинного обліку, посилається на відсутність у них обов'язкових реквізитів. Проте, наявність таких недоліків за відсутності будь-яких інших об'єктивних доказів безтоварного характеру поставки не є достатньою підставою для виключення із податкового обліку платника податку сум податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак