Постанова

від 26.10.2015 по справі 813/3397/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року № 813/3397/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лейко-Журомської М.В.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства В«СтандартавтоВ» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство В«СтандартавтоВ» (далі - ПП В«СтандартавтоВ» ) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000082200 та №0000092200 від 22 січня 2015 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при проведенні перевірки податковий орган безпідставно не взяв до уваги представлені перевіряючим документи первинного бухгалтерського і податкового обліку. Під час проведення перевірки усі необхідні первинні документи були надані, посилання податкового органу про порушення допущені при оформленні видаткових накладних не підтверджується жодним чином та зі змісту акту перевірки не вбачається встановлення будь-яких порушень в оформленні документів ПП В«СтандартавтоВ» . Вказано, що до перевірки було надано усі первинні документи, які відповідають критеріям первинного документа, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарської діяльності позивача, проте вони не були прийняті до уваги контролюючим органом.

Відповідач позов заперечив. У запереченнях зазначено, що при перевірці позивача використано акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, а також інформацію з бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних». Вказано, що позивачем до перевірки не представлено документи на транспортування товару та сертифікати походження товару, а з видаткових накладних неможливо встановити хто отримував товар.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові.

Додатково зазначив, що товарно-транспортна накладна не призначена для обліку транспортованих товарів у господарській діяльності покупця, тому наявність чи відсутність її не може бути підставою для висновку про безтоварність господарської операції. Щодо видаткових накладних та інших зауважень відповідача у запереченнях вказав, що податковим органом не надано доказів, які б свідчили про недійсність накладних, первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам, так і належних доказів нереальності операцій між ПП В«СтандартавтоВ» та контрагентами.

Представник відповідача в судовому засіданні подані заперечення підтримав. Вказав, що перевіркою встановлено, що господарські операції позивача фактично не відбулись та лише відображені у первинних документах. Вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області проведено позапланову документальну перевірку ПП В«СтандартавтоВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТзОВ В«СантехресурсВ» за період липень 2014 року, ТзОВ В«ДіславВ» за період липень 2014 року, серпень 2014 року, ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» за період лютий 2014 року.

За результатами перевірки встановлено порушення Підприємством п.14.1.36, п.14.1, п.14.1.231 ст.14, ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.193.1 ст.193, п.201.1, п.201.2, п.201.6 п.201.2 ст.201, пп.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), про що відображено в акті перевірки № 93/13-25-22-00/38325603 від 06 січня 2015 року. Листом від 22.01.2015 року ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області повідомлено ПП В«СтандартавтоВ» про внесення змін до акту перевірки № 93/13-25-22-00/38325603 від 06 січня 2015 року.

На підставі висновків акта перевірки 22 січня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082200 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1850044,50 грн. (в тому числі 1233363 грн. за основним платежем та 616681,50 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 28470 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку та за результатами розгляду залишені без змін.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Як встановлено судом з пояснень представників сторін та матеріалів справи у період, що перевірявся позивач здійснював господарські операції з контрагентами ТзОВ В«СантехресурсВ» , ТзОВ В«ДіславВ» , ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» .

Так, позивачем (Покупець) укладено договір поставки №77 від 02.12.2013 року з ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» (Постачальник), предметом якого є поставка олив моторних, охолоджуючих рідин, акумуляторів, автозапчастин та інших автотоварів. Відповідно до договору поставка товару здійснюється ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» окремими партіями, в асортименті (за номенклатурою), у кількості, у строки та на умовах, що погоджуються сторонами. За погодженням сторін поставка товару здійснється транспортом Постачальника.

Товар повинен бути поставлений Постачальником Покупцю протягом 10 календарних днів з дати отримання замовлення.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на виконання договору ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» відвантажено ПП В«СтандартавтоВ» товар на підставі видаткових накладних № РН-135/02 від 24 лютого 2014 року, №РН-176/02 від 24 лютого 2014 року, №РН-30/02 від 03 лютого 2014 року, №РН-46/02 від 10 лютого 2014 року, №РН-96/02 від 17 лютого 2014 року. Товар отримано директором ПП В«СтандартавтоВ» .

На виконання вказаного договору продавцем виписано податкові накладні - № 176 від 28 лютого 2014 року на загальну суму 146 000.00 грн. (в т.ч. ПДВ 24333,34 грн.), - № 30 від 03 лютого 2014 року на загальну суму 416 415,19 грн. (в т.ч. ПДВ 69 402,54 грн.), - №46 від 10.02.2014 року на загальну суму 535 957,32 грн (в т.ч. ПДВ 89 326,27 грн), - №96 від 17.02.2014 року на загальну суму 236026,81 грн. (в т.ч. ПДВ 39 337,88 грн), - №135 від 24.02.2014 року на загальну суму 225 609,88 грн (в т.ч. ПДВ 37601,62 грн).

Розрахунки за отримані товари позивачем проводились у безготівковій формі.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, відображеними у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за лютий 2014 року, включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Позивач відобразив у бухгалтерському обліку господарські операції з ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» та по податковому обліку відніс до складу податкового кредиту за лютий 2014 року податок на додану вартість в сумі 6 569 827,83 грн.

Під час перевірки відповідачем використано акт №1388/26-55-22-07/38703613 від 16.05.2014 року ДПІ у Печерському районі м.Києва ГУ Міндоходів у м.Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.02.2014 по 30.04.2014 року. Відповідно до вказаного акту -зустрічна звірка не проведена, у зв'язку з тим, що за юридичною адресою ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» відсутнє, фактичне місцезнаходження підприємства встановити неможливо. ДПІ не встановлено факт передачі товарів (послуг) ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» у періоді з 01.02.2014 по 30.04.2014 року та контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Задекларовані операції ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» не можливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Тому ДПІ вказано, що ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Також перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст.185 Податкового кодексу України по операціях з отримання товарів (робіт, послуг) у підприємств-продавців ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам - покупцям за період з 01.02.2014 по 30.04.2014 року.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем (Покупець) з ТзОВ В«СантехресурсВ» (Постачальник) укладено договір поставки №51 від 05.05.2014 року, предметом якого є поставка олив моторних, охолоджуючих рідин, акумуляторів, автозапчастин та інших автотоварів. Відповідно до договору поставка товару здійснюється ТзОВ В«СантехресурсВ» окремими партіями, в асортименті (за номенклатурою), у кількості, у строки та на умовах, що погоджуються сторонами. За погодженням сторін поставка товару здійснється транспортом Постачальника.

Товар повинен бути поставлений Постачальником Покупцю протягом 10 календарних днів з дати отримання замовлення.

На виконання договору ТзОВ В«СантехресурсВ» відвантажено ПП В«СтандартавтоВ» товар на підставі видаткових накладних № РН-105 від 07 липня 2014 року, №РН-36 від 01 липня 2014 року, №РН-217/07 від 14 липня 2014 року, №РН-291 від 21 липня 2014 року. Товар отримано директором ПП В«СтандартавтоВ» .

На підставі вказаного договору ТзОВ В«СантехресурсВ» надано наступні податкові накладні - № 105 від 07 липня 2014 року на загальну суму 948 179,34 грн. (в т.ч. ПДВ 158 029,89 грн.), - № 36 від 01 липня 2014 року на загальну суму 230 325,72 грн. (в т.ч. ПДВ 38 387,63 грн.), - №217 від 14 липня 2014 року на загальну суму 609 683,24 грн (в т.ч. ПДВ 101 613,87 грн), - №291 від 21 липня 2014 року на загальну суму 255 833,98 грн. (в т.ч. ПДВ 42 639,02 грн).

Розрахунки за отримані товари позивачем проведено у безготівковій формі.

Під час перевірки опрацьовано інформацію з бази ІС «Податковий блок», автоматизована система перегляду результатів співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів, станом на 26.12.2014 року, стан платника ТзОВ В«СантехресурсВ» - 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, виходячи з даної інформації податковий орган дійшов висновку, що ТзОВ В«СантехресурсВ» не могло продавати підприємству ПП В«СтандартавтоВ» товар зазначений в накладних, та як товар не був придбаний підприємством постачальником - ТзОВ В«СантехресурсВ» .

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТзОВ В«ДіславВ» укладено договір поставки №45 від 30.04.2014 року, предметом якого є поставка олив моторних, охолоджуючих рідин, акумуляторів, автозапчастин та інших автотоварів. Відповідно до договору поставка товару здійснюється ТзОВ В«ДіславВ» окремими партіями, в асортименті (за номенклатурою), у кількості, у строки та на умовах, що погоджуються сторонами. За погодженням сторін поставка товару здійснється транспортом Постачальника.

Товар повинен бути поставлений Постачальником Покупцю протягом 10 календарних днів з дати отримання замовлення.

На виконання договору Товариством В«ДіславВ» відвантажено ПП В«СтандартавтоВ» товар на підставі видаткових накладних № РН-124 від 28 липня 2014 року, №РН-156 від 31 липня 2014 року, №РН-116 від 22 липня 2014 року, №РН-117 від 24 липня 2014 року, №РН-243 від 29 серпня 2014 року, №РН-121 від 18 серпня 2014 року, №РН-81 від 11 серпня 2014 року, №РН-198 від 26 серпня 2014 року, №РН-28 від 01 серпня 2014 року. Товар отримано директором ПП В«СтандартавтоВ» .

ТзОВ В«ДіславВ» надано наступні податкові накладні - № 124 від 28 липня 2014 року на загальну суму 659 007,46 грн. (в т.ч. ПДВ 109 834,58 грн.), - № 156 від 31 липня 2014 року на загальну суму 241 898,69 грн. (в т.ч. ПДВ 40 316,45 грн.), - №116 від 22 липня 2014 року на загальну суму 389 606,87 грн (в т.ч. ПДВ 64 934,48 грн), - №117 від 24 липня 2014 року на загальну суму 15 394,30 грн. (в т.ч. ПДВ 2 565,72 грн), - №243 від 29 серпня 2014 року на загальну суму 240 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 40 000,00 грн), - №121 від 18 серпня 2014 року на загальну суму 480 105,48 грн (в т.ч. ПДВ 80 017,58 грн), - №81 від 11 серпня 2014 року на загальну суму 1 245 221,08 грн (в т.ч. ПДВ 207 536,86 грн), - №198 від 26 серпня 2014 року на загальну суму 329 460,34 грн (в т.ч. ПДВ 54 910,66 грн), - №28 від 01 серпня 2014 року на загальну суму 366 268,21 грн (в т.ч. ПДВ 61 044,70 грн).

Розрахунки за отримані товари позивачем здійснено у безготівковій формі.

Під час проведення перевірки контролюючим органом використано інформацію ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.09.2014 року №4726/7/26-57-22-01-20 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ В«ДіславВ» оскільки відсутня інформація про трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировину, матеріали для здійснення основного виду діяльності, виявлено розбіжності по групі товарів , відтак встановлено, що Товариство «Діслав» здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

Враховуючи викладене, контролюючий орган прийшов до висновку що операції ПП В«СтандартавтоВ» з ТзОВ В«СантехресурсВ» , ТзОВ В«ДіславВ» та ТзОВ В«Г.ОСОБА_3 ОСОБА_4В» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

З такими висновками контролюючого органу суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Отже, відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках визначені підпунктами «а» - «і» обов'язкові реквізити.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем до матеріалів справи надано первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, які складені між позивачем та його контрагентами. Наведені документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Суд зазначає, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

З наведених вище правових положень та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 вбачається, що обов'язок ведення, зберігання товарно-транспортних накладних покладено на особу, яка здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення, а тому виникнення у позивача права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від наявності чи відсутності у нього товарно-транспортних накладних при наявності у нього інших належним чином складених та оформлених первинних документів, як того вимагає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема стаття 9 цього Закону.

Щодо посилань відповідача у поданих запереченнях на ненадання позивачем сертифікатів, які не є первинним бухгалтерським документом, що дає підстави для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій, суд зазначає, що їх наявність чи відсутність не може бути підставою для визнання господарської операції безтоварною.

Крім того, податковий орган обґрунтовуючи правомірність своїх доводів не пояснив, яким чином наявність цих документів вплине на реальність господарської операції.

Представник позивача пояснив, що відсутність товарно-транспортної документації не спростовує реальності здійснених господарських операцій, оскільки факт реальності підтверджується підтверджуючими первинними документами, а саме видатковими, податковими накладними, розрахунковими документами та договорами.

Суд зазначає, що відповідач у своїх запереченнях покликається на обставини, що не були досліджені під час проведення перевірки.

Однак висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства гуртуються лише на висновках акту акт №1388/26-55-22-07/38703613 від 16.05.2014 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м.Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Г.Н.Т. ОСОБА_4» без врахування обставин його складання, а також з інформації баз даних, відповідно до яких, вказано про неможливість проведення зустрічної звірки оскільки відсутня інформація про трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировину, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Суд зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не створює правових наслідків аналогічних результатам проведення зустрічної звірки, адже первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом за місцем обліку не досліджувались, а тому такий акт не має статусу податкової інформації і не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства позивачем.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналіз господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів.

Суд зазначає, що висновок про безтоварність господарської операції, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочину, може ґрунтуватись на належних та допустимих доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Використання податковим органом акту перевірки, проведеної щодо іншого платника податків, як належного та допустимого доказу є необґрунтованим.

Зазначене свідчить про необґрунтованість та упередженість висновків податкового органу щодо встановлених порушень.

З огляду на наведене, констатація контролюючим органом фактів порушень позивачем законодавства ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях перевіряючих , що є неприпустимим при складанні акту перевірки. Тому висновки відповідача, викладені в акті перевірки є необґрунтованими.

Як вбачається з акту перевірки позивача контролюючий орган не встановив жодних недоліків у заповненні наданих до перевірки первинних документів та вважав інформацію, яка міститься у них належною та достатньою.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Відповідно до норм ПК України обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Висновки ДПІ про порушення податкового законодавства контрагентами позивача не можуть підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону. Вказана позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10 та постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Суд вважає, що за наявності первинних документів безпідставно стверджувати про безтоварність операцій позивача з його контрагентами. Доказів які б спростовували товарність операцій не надано. Фактично висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів позивача здійснити господарську операцію.

Суд зазначає, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, та сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Усі податкові накладні оформлені згідно з вимогами чинного законодавства, недоліків при їх заповненні під час перевірки не встановлено.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідач не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарської операції, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Отже висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.

Зазначене свідчить про необґрунтованість та упередженість висновків податкового органу щодо встановлених порушень.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи викладене вище та норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена зокрема в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 року у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 року у справі № К/9991/66857/11.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд відповідно до ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідачем конкретних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства, суду надано не було.

Згідно зі статтею 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення.

Сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства В«СтандартавтоВ» 487,20 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 від 22 січня 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства В«СтандартавтоВ» 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 30 жовтня 2015 року.

Суддя М.В. Лейко-Журомська