Постанова

від 14.06.2016 по справі 813/3397/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року № 876/11225/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Гользбергер А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Стандартавто» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

03.07.2015 ПП «Стандартавто» (далі - позивач, Підприємство) звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.01.2015 №№ 0000082200, 0000092200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що помилковість висновків викладених у акті перевірки про нереальність господарських операцій з ТОВ «Н.Г.Т Нова Груп», ТОВ «Сантехресурс», ТОВ «Діслав», оскільки у ПП «Стандартавто» є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з цими контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що під час проведення перевірки було встановлено, що контрагенти не могли позивачу реалізувати товари, які зазначені у податкових і видаткових накладних, так як вони не є виробниками цих товарів та не придбавали їх у інших суб'єктів господарювання. Позивачем не надано належних доказів транспортування, отримання та зберігання товару, а тому протиправним є формування ним податкового кредиту з ПДВ за наслідками господарських операцій з ТОВ «Н.Г.Т Нова Груп», ТОВ «Сантехресурс», ТОВ «Діслав».

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином про нього повідомлені, у зв'язку з чим апеляційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити повністю.

Судом встановлено, що у період з 22.12.2014 по 26.12.2014 ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Стандартавто» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Сантехресурс», ТОВ «Діслав», ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп», за результати якої складено акт від 06.01.2015 № 93/13-25-22-00/38325603 (а.с. 8-44 Т.1).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 193.1 статті 193, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1261833 грн, в т.ч. за лютий 2014 року на суму 260002 грн, за липень 2014 року на суму 515683 грн, за серпень 2014 року на суму 486148 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що під час перевірки не підтверджено реальність придбання позивачем ТМЦ (олив моторних, акумуляторів, автозапчастин та інших автотоварів) від ТОВ «Сантехресурс», ТОВ «Діслав», ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту з ПДВ та витрат з податку на прибуток підприємств мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як вбачається із матеріалів справи, 02.12.2013 позивач (Покупець) уклав з ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп» (Постачальник) договір поставки № 77 за яким Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар (олива моторна, охолоджуюча рідина, акумулятори, автозапчастини та інші автотовари), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар.

Аналогічні за змістом договори позивачем укладено з ПП «Діслав» та ТОВ «Сантехресурс», відповідно договір № 45 від 30.04.2013 та договір № 51 від 05.05.2014.

На підтвердження реальності виконання вказаних вище договорів, позивачем надано видаткові та податкові накладні, договір зберігання та акти виконаних робіт до нього, платіжні доручення (а.с. 89-248 Т.1; а.с. 1-60, 76-124 Т.2).

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані документи, з урахуванням наведених податковим органом доводів, не підтверджують реальність цих господарських операцій.

Так, як вбачається із наданих позивачем копій видаткових накладних у них не зазначено ПІП особи, яка прийняла товар, а також місце їх складення. Відсутність таких обов'язкових реквізитів первинних документів, не дає можливості ідентифікувати осіб, які отримували товар та місце здійснення господарських операцій. Не надано позивачем і довіреностей на отримання товару.

Згідно пунктів 1.4, 2.1 та 4.1 вказаних вище договорів, товар мав поставлятися постачальниками протягом 10 днів з дня отримання замовлень, у яких мало бути зазначено найменування товару та кількість за кожним видом. Відповідно до п. 10.1 цих же договорів обмін заявами, повідомленнями, підтвердженнями, дозволами, замовленнями і пропозиціями тощо здійснюється сторонами у письмовій формі за адресами зазначеними у договорі. Однак, ні під час перевірки, ні у процесі судового розгляду позивачем не надано таких замовлень, які виходячи з умов договору є документом, який ініціює поставку товару та з датою отримання якого пов'язаний строк поставки.

Крім цього, як вказує позивач, товар Постачальниками поставлявся на склад, який ним орендувався у Державного підприємства Міністерства оборони України «Київська контора матеріально-технічного забезпечення» на підтвердження чого ним долучено до матеріалів справи договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 11.12.2013 № 39, а також акти виконаних робіт та платіжні доручення про оплату цих послуг (а.с. 49-60 Т.2).

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані документи не можуть підтверджувати обставини у цій справі, оскільки у наданих позивачем актах виконаних робіт міститься лише загальний опис послуг зберігання без зазначення інформації про кількість та вид товару (індивідуальні чи родові його ознаки), дату його отримання, номери накладних тощо. Відсутність такої інформації не дає підстав для висновку, що позивачем на зберігання здавався саме товар, який придбавався у ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп», ПП «Діслав» та ТОВ «Сантехресурс».

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 2.1 договору від 11.12.2013 № 39 товар від Поклажодавця Зберігач приймає на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до видаткових накладних Поклажодавця та Акта приймання-передачі. Видача товару Поклажожавцю здійснюється уповноваженим представникам при наявності відповідного доручення.

Отже, виходячи з умов вказаного договору, у разі реального придбання позивачем товару у ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп», ПП «Діслав», ТОВ «Сантехресурс», який передавався на зберігання ДП МОУ «Київська контора матеріально-технічного забезпечення», у ПП «Сдандартавто» мали б бути у наявності акти приймання-передачі товару, а також довіреності на отримання ТМЦ. Проте, доказів існування таких документів позивачем не надано.

Що стосується наданих позивачем доказів подальшої реалізації товару (а.с. 144-281 Т.2; а.с. 1-63, а.с. 69-250 Т.2; а.с. 1-65 Т.4), який нібито придбаний у спірних контрагентів, то такі також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки з наданих позивачем видаткових накладних не вбачається можливим встановити, що цей той самий товар, який придбаний у ТОВ «Г.Н.Т Нова Груп», ПП «Діслав», ТОВ «Сантехресурс».

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини шостої статті 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (тут та далі в редакції чинній на час звернення позивача до суду) визначено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Частиною 2 статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції чинній на час подання позовної заяви у цій справі) визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, ставка судового збору становить 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, а за подання позову майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» станом на 1 січня цього року мінімальна заробітна плата становила 1218 грн.

Оскільки цей спір стосується скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 1878514,5 грн, тобто є майновим, ставка судового збору, яка підлягала сплаті за подання цього адміністративного позову, становить 4872 грн (1878514,5 *0,02, але не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати 1218 * 4).

При зверненні до адміністративного суду, позивач відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час подання позову) сплатив 10 відсотків розміру ставки судового збору, тобто 487,20 грн, а тому враховуючи відсутність підстав для задоволення позову, з нього підлягає стягненню решта суми судового збору в розмірі 4384,8 грн.

Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, за подання цієї апеляційної скарги ставка судового збору становить 5359,20 грн, сплату якого апелянту відстрочено ухвалою від 11.12.2015 до дня ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по справі.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга податкового органу є обґрунтованою, а позивачу відмовлено у задоволенні позову, то витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 20.04.2016 у справі № 21-452а16.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року у справі № 813/3397/15 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Стандартавто» (код - 38325603, вул. Гайдамацька, 19, м. Пустомити, Львівська область, 81100) на користь держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області 9744 грн (дев'ять тисяч шістсот сорок чотири гривні) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у справі № 813/3397/15.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 16.06.2016.