Ухвала

від 28.10.2015 по справі 814/3277/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3277/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Змащувальне та фільтруюче обладнання" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Змащувальне та фільтруюче обладнання» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 000262201 від 15.10.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що прийняте на підставі акту перевірки податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошових зобов'язань та нарахування позивачу штрафних санкцій є необгрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки єдиною підставою для винесення податкового повідомлення-рішення є припущення податкового органу про фіктивність господарських операцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 року позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002622201 від 15.10.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37667,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9 417,00 грн.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в період з 18.09.2014 року по 22.09.2014 року спеціалістами податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Змащувальне та фільтруюче обладнання» з питань правомірності формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» (код ЄДРПОУ 38518156) за період з 01.05.2014 року по 31.07.2014 року та правомірності формування валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» у відповідному періоді.

За результатами перевірки було оформлено акт 3686/14-02-22-01/31613838 від 23.09.2014 року (арк.спр. 60-78).

Висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 37667,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № 0002622201 від 15.10.2014 року, відповідно до якого ТОВ «Торговий дім «Змащувальне та фільтруюче обладнання» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 37667,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9417,00 грн. (арк. спр. 90).

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2014 року між ТОВ «Торговий дім «Змащувальне та фільтруюче обладнання» (замовником) та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» (виконавцем) було укладено договір про надання юридичних консультацій № 018/2-Ю.

Оплата за послуги здійснювалась в безготівковому вигляді, що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями.

Зазначене підтверджується податковими накладними.№ 98 від 16.05.2014 року, № 158 від 20.06.2014 року, № 69 від 10.06.2014 року, № 168 від 22.07.2014 року, № 189 від 24.07.2014 року, № 201 від 25.07.2014 року.

При цьому постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.01.2015 року у справі № 821/4086/14 залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 року визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, які полягають в зміні в електронній базі даних А1С "Податковий блок" показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з ІІДВ, які задекларовані товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦКОНСАЛТ" за період травень-липень 2014 року, на підставі акту від 09.09.2014 № 2072/26-59-22-08 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦКОНСАЛТ" щодо підтвердження господарських відносин за період травень-липень 2014 року". Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з бази даних АІС "Податковий блок" інформацію, внесену на підставі акту від 09.09.2014 року № 2072/26-59-22-08 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦКОНСАЛТ" щодо підтвердження господарських відносин за період травень-липень 2014 року" (а.с. 133-137).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик