Постанова

від 21.10.2015 по справі 910/7569/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/7569/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Байрамов О.А. - дов. б/н від 08.04.2015р.

від відповідача: Куценко О.В. - дов. б/н від 20.10.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р.

у справі № 910/7569/15-г (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта»

про стягнення 136 227, 00 грн.

В судовому засіданні 21.10.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта» про стягнення 136 227, 00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 20 від 25.02.2010р., а саме щодо поставки товару у строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що у відповідності до приписів ст. 693 Цивільного кодексу України, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для повернення попередньої оплати, а тому просив стягнути з відповідача 136 227, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі № 910/7569/15-г в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, зокрема, на думку апелянта, місцевим господарським судом не застосовано положення ч. 1 ст. 267, ч. 7 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 631 ЦК України, у зв'язку з чим суд безпідставно вважав строк дії договору таким, що триває, а обов'язок відповідача з поставки товару таким, що не настав.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» 01.07.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2015р.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 21.10.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.10.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.10.2015р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційні скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» (позивач, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Векта» (відповідач, постачальник за договором) укладено договір №20, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити продукцію (ліфти виробництва фірми «Технос», Болгарія, м. Софія). Найменування продукції, кількість, ціна та інші характеристики продукції погоджені сторонами у специфікації, що є додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що загальна сума договору (загальна ціна продукції, далі «ціна») станом на дату його укладення становила 405 902, 00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 67 650, 33 грн. Сторони погоджують, що загальна сума договору з ПДВ еквівалентна 37 500, 00 євро при встановленому Національним банком України офіційному євро по відношенню до української гривні на дату укладання договору: 100 євро = 1 082,4053 грн.

У додатку № 1 до договору № 20 від 25.02.2010р. (специфікація) сторони погодили, що на умовах вказаного договору відповідач поставляє позивачу ліфт гідравлічний, вантажний, вантажопідйомністю 5000 кг, на 2 зупинки з прохідною кабіною вартістю 405 902, 00 грн., що еквівалентно 37 500, 00 євро.

Договір, згідно п. 10.2., вважається укладеним і є обов'язковим для сторін з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за правочином, або до моменту його припинення у відповідності до цього договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, загальна сума договору станом на дату його укладення становила 405 902, 00 грн. Сторони погодили, що загальна сума договору з ПДВ еквівалентна 37 500, 00 євро при встановленому Національним банком України офіційному євро по відношенню до української гривні на дату укладання договору: 100 євро = 1 082,4053 грн.

Пунктом 2.2. спірного договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити відповідні платежі за продукцію, що поставляється на умовах цього договору у такі строки:

перший черговий платіж у розмірі 40 % від загальної суми договору, визначеної у п. 2.1 - протягом 50 банківських днів з дати укладання договору;

другий черговий платіж у розмірі 30 % від загальної суми договору, визначеної у п. 2.1 - протягом 3 банківських днів з дати отримання від продавця письмового підтвердження, що продукція буде поставлена покупцю через 21 календарний день;

третій черговий платіж у розмірі 30 % від загальної суми договору, визначеної у п. 2.1 - протягом 3 банківських днів з дати отримання від продавця письмового підтвердження, що продукція буде поставлена покупцю через 7 календарних днів.

Сторони домовились, що сума передплати в розмірі 136 227, 00 грн. буде зарахована в загальну суму договору як еквівалент 12 152, 24 євро та як сума, що не підлягає коригуванню у відповідності до п. 2.4. цього договору.

Отже, враховуючи вищенаведені умови договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо оплати товару, а саме ліфту гідравлічного, вантажного, вантажопідйомністю 5000 кг, на 2 зупинки з прохідною кабіною шляхом внесення попередньої оплати.

Вказані висновки суду підтверджуються тими обставинами, що за умовами договору оплата товару повинна бути проведена позивачем протягом 90 днів з дати укладення спірного договору, а строк виконання відповідачем свого обов'язку складає 90 календарних днів (у випадку відсутності порушень договірних зобов'язань з боку позивача).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, строк внесення позивачем першого чергового платежу, який за розрахунком суду становить 15 000, 00 євро (37 500, 00 евро* 40 % = 15 000, 00), настав.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №20 від 25.02.2010р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в якості оплати за спірним договором на загальну суму 136 227, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 105 від 24.03.2010р. на суму 40 000, 00 грн., № 153 від 12.05.2010р. на суму 48 227, 00 грн., № 168 від 21.05.2010р. на суму 29 000, 00 грн. № 178 від 03.06.2010р. на суму 19 000, 00 грн.

Загальну суму оплат в розмірі 136 227, 00 грн. у відповідності до п. 2.2 спірного договору сторонами зараховано як еквівалент 13 152, 24 євро.

Жодних доказів про здійснення позивачем інших оплат за договором №20 від 25.02.2010р. суду не надано.

З огляду на вищевикладене та враховуючи погоджений сторонами графік платежів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що покупцем (позивачем) не було в повному обсязі виконано свій обов'язок з внесення грошових коштів в якості першого чергового платежу (40% від загальної суми договору) за договором № 20 від 25.02.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до п. 5.2.1. договору постачальник зобов'язаний поставити продукцію (обладнання) згідно замовленої документації в передбачені договором строки та у повній комплектації.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію протягом 90 календарних днів з дати укладання цього договору.

Отже, положення п. 3.1. договору регулюють правовідносини сторін стосовно строку поставки товару за відсутності порушень з боку позивача зобов'язань відносно оплати товару.

Одночасно, п. 3.4 договору сторонами було погоджено особливості виконання відповідачем прийнятих зобов'язань у випадку порушення позивачем свого обов'язку з внесення попередньої оплати, а саме визначено, що строки поставки збільшуються на відповідну кількість днів прострочення строків оплати товару.

Тобто, сторонами під час укладення договору №20 від 25.02.2010р. на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо строків поставки товару у випадку порушення покупцем графіку оплати, визначеного п. 2.2 спірного договору. При цьому факт підписання договору повноважними представниками та скріплення печатками обох сторін вказує на те, що збільшення строків поставки у такому випадку визначено спільною волею сторін.

Доказів укладання будь-яких додаткових угод щодо зміни графіку оплати чи строків поставки товару за спірним договором суду не надано, як не представлено і доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо внесення змін до договору №20 від 25.02.2010р. в частині визначення порядку та термінів поставки.

Оскільки позивачем (покупцем) не було в повному обсязі виконано свій обов'язок щодо внесення грошових коштів в якості першого чергового платежу (40% від загальної суми договору) за договором №20 від 25.02.2010р., з урахуванням умов п. 3.4. договору, строки поставки ліфту гідравлічного, вантажного, вантажопідйомністю 5000 кг, на 2 зупинки з прохідною кабіною збільшуються на відповідну кількість днів прострочення строків оплати товару.

Враховуючи невнесення позивачем попередньої оплати в повному обсязі і на момент прийняття рішення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про ненастання строку виконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару за договором №20 від 25.02.2010р. , оскільки у відповідності до п. 3.4. договору строк переносився кожен день у зв'язку з порушенням позивачем умов п. 2.2 спірного договору.

Посилання позивача на незастосування судом положень ч. 1 ст. 267 ГК України, ч.1 ст.631 ЦК України, у зв'язку з чим суд безпідставно вважав строк дії договору поставки таким, що триває, а обов'язок відповідача з поставки товару таким, що не настав, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Згідно ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Частиною 1 ст. 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до п. 10.2. спірного договору, останній діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Отже, керуючись приписами ст. 631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони виконують свої права та обов'язки за договором протягом строку його дії, колегія суддів зазначає, що зобов'язання сторін за договором №20 від 25.02.2010р. не є припиненими.

При цьому посилання апелянта на підтвердження своєї позиції на постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 30.03.2012р. та п.3 листа Верховного Суду України від 01.07.2012р. не мають відношення до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, оскільки в п.24 постанови пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012р. та п.3 листа ВСУ від 01.07.2012р. мова йде про умови припинення договору поруки, в той час як в даній справі між сторонами укладений договір щодо поставки товару.

Зважаючи на умови укладеного між сторонами договору, враховуючи те, що строк поставки відповідачем товару за договором №20 від 25.02.2010р. не настав, отже не міг бути порушений постачальником, наслідком чого могло б бути застосування позивачем положень ст.693 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» вимог про повернення попередньої оплати в розмірі 136 227, 00 грн., право на які у позивача не виникло.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в позові та не встановлення судом порушеного права позивача, підстав для розгляду заяви відповідача про застосування спливу строку позовної давності колегія суддів не вбачає.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 20.05.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеал-А» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі № 910/7569/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі № 910/7569/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7569/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

О.М. Коротун