Рішення

від 28.10.2015 по справі 549/223/15-ц

ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа №549/223/15-ц

Провадження№2/549/79/15

РІШЕННЯ

Іменем України

23 жовтня 2015 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.

при секретарі - Якубовській Т.О.

з участю: представників позивача -

ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника третьої особи

ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Чорнухи цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, ОСОБА_7, треті особи - відділ Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області, ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом який, після збільшення розміру позовних вимог 21.09.2015 р., мотивував тим, що йому на праві власності з 15.03.1988 р. належить житловий будинок в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області.

При купівлі домоволодіння до нього перейшло право користування земельною ділянкою, площею 0,94 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, якою до цього користувався попередній власник будинку - ОСОБА_8.

Зазначав, що як домоволодіння, так і земельна ділянка використовувалась ним за призначенням, багато років сплачувались комунальні послуги і земельний податок.

В березні 2012 р. він звернувся з заявою до ОСОБА_6 сільської ради про надання дозволу на розробку технічної документації із землестрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність позивачу в с.Курінька Чорнухинського району.

Рішеннями сімнадцятої сесії шостого скликання ОСОБА_6 сільської ради від 03.04.2012 р., яке він отримав 17.04.2012 р. листом від 13.04.2012 р. за вихідним №67, у наданні йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в с.Курінька Чорнухинського району було відмовлено.

Підставами такої відмови стало те, що у зв'язку з невикористанням земельної ділянки за цільовим призначенням, несплати земельного податку, зруйнованою будівлею та невідомим місцем перебування позивача, рішенням чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради від 07.09.2007 р.? земельну ділянку загальною площею 0,94 га, яка рахувалась за ОСОБА_5, було вилучено з його користування, віднесено до земель запасу сільської ради для ведення особистих селянських господарств та будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З посиланням на ст.19 Конституції України, ст.26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.12, 141, 143-144 ЗК України, ст.ст.14,18 Закону України «Про плату за землю» вважає, що прийняті зазначені рішення відповідача є незаконними, оскільки:

1) договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між позивачем та ОСОБА_8, був посвідчений посадовою особою ОСОБА_6 сільської ради, де і зберігається один примірник договору;

2) ОСОБА_6 сільська рада веде погосподарську книгу, в якій відображаються всі питання щодо набуття, переходу та припинення права власності на нерухоме майно в межах його юрисдикції;

3) сільська рада немає повноважень щодо самостійного припинення права користування земельною ділянкою, а порядку примусового припинення права користування земельною ділянкою без добровільної згоди землекористувача, визначеному в ст.ст.143-144 Земельного Кодексу України, нею не дотримано - позивач про порушення земельного законодавства не повідомлявся, відповідний протокол про таке порушення не складався, з позовом до суду щодо припинення право користування земельною ділянкою сільська рада не зверталась;

4) така підстава для припинення права користування земельною ділянкою, як не використання земельної ділянки за цільовим призначенням, у земельному законодавстві відсутня;

5) жодного повідомлення про внесення платежу зі сплати земельного податку, який він сплачував, до нього ні органами державної податкової служби, ні сільською радою не направлялись;

6) його будинок дійсно було пошкоджено внаслідок пожежі, а саме дах. В послідуючому частину цегляної кладки було викрадено, а на даний час фундамент, цоколь та нижні ряди кладки є в наявності і на земельній ділянці знаходяться два капітально збудовані погреби.

Крім того, рішеннями двадцять другої сесії 5 скликання ОСОБА_6 сільської ради від 12.03.2008 р. та від 06.06.2008 р. відповідачу ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку на території с.Курінька Чорнухинського району загальною площею 2,00 га, з яких: для обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 1,75 га, та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку.

Вважає, що приймаючи зазначені рішення сільською радою були порушені вимоги земельного законодавства, оскільки:

1) надання безоплатно у привату власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 2 га без виготовлення та затвердження відповідної технічної документації не відповідає вимогам ст.118 ЗК України;

2) надання ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку з зазначенням категорії землі - інші угіддя, не відповідає вимогам законодавства, так як призначення землі для будівництва жилого будинку передбачено главою 6 ЗК України, а термін «угіддя» використовується лише для більшої конкретизації цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, про що йдеться в главі 5 того ж ЗК України;

3) в порушення вимог ст.ст.38, 39 ЗК України, сільською радою була передана ОСОБА_7 земельна ділянка для будівництва, яка фактично знаходиться за межами населеного пункту;

4) в рішенні від 12.03.2008 р. вказано про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування жилого будинку та господарських будівель, проте для будівництва і будинку і споруд земельна ділянка не виділяється взагалі;

5) в рішенні від 12 березня 2008 року відсутні відомості щодо ріллі, багаторічних насаджень, кормових угідь, інших угідь, які отримав у власність ОСОБА_7, а в рішенні від 06 червня 2008 р. вже з'являються відповідні категорії угідь.

Посилаючись на зазначені обставини просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 р. в частині припинення права користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, площею 0,94 га, розташованої по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району.

- визнати незаконним і скасувати рішення сімнадцятої сесії шостого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 03 квітня 2012 р. в частині відмови ОСОБА_5 в наданні дозволу на розробку технічної документації;

- визнати незаконним і скасувати рішення двадцять другої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 12 березня 2008 р. в частині безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_7 земельних ділянок;

- визнати незаконним і скасувати рішення двадцять третьої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 06 червня 2008 року в частині затвердження технічної документації та зміни рішення двадцять другої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 12 березня 2008 р. щодо фактичних меж і розмірів земельних ділянок;

-визнання недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЗ №164016 від 17.09.2009 р. та серії ЯЗ №164017 від 17.09.2009 р., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6087 га в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області, видані відповідачу ОСОБА_7

Ухвалою Чорнухинського районного суду від 21.09.2015 р. за заявою представника позивача до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів залучено відділ Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області та громадянина ОСОБА_3

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та обґрунтували їх тими ж обставинами.

Окрім того представик позивача ОСОБА_1 суду пояснив, що за договором купівлі-продажу будинок позивача є житловим, а не дачним, а та обставина, що земельна ділянка, яка була надана в користування позивачу, площею 0,94 га, передана у власність ОСОБА_7, визнана ОСОБА_6 сільською радою і не підлягає доказуванню.

Також зазначив, що зазначена земельна ділянка в с.Курінька Чорнухинського району має межі з двох боків, які ніхто не змінював - з боку дороги та з боку земель «Агролісу».

Сам позивач в судовому засіданні 14.09.2015 р. суду пояснив, що дійсно 15.03.1988 року ним було придбано житловий будинок в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області, який у 2000 році був пошкоджеий внаслідок пожежі.

З метою приватизації земельної ділянки він звернувся до сільської ради з заявою від 23.02.2012 р. про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, що посвідчують право власності на земельну ділянку в с.Курінька Чорнухинського району, загальною площею 0,5 га, з яких 0,12 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,38 га - для ведення особистого селянського господарства, оскільки земельні ділянка розміром 0,94 га, яка була в його користуванні, для нього є великою.

З рішення відповідача від 03.04.2012 р., яке ним отримано листом ОСОБА_6 сільської ради від 13.04.2012 р., він дізнався, що його право користування земельною ділянкою припинено у 2007 році.

ОСОБА_6 сільська рада в письмовій заяві просить розгляд справи 23 жовтня 2015 року провести за відсутності її представника (т.2 а.с.117).

В письмових запереченнями проти позову від 26.06.2015 р. просили у його задоволенні відмовити з тих підстав, що за попереднім власником належного позивачу домоволодіння, яке внесено до списку дачних будинків, в користуванні перебувало 0, 35 га, в тому числі 0,01 га під будівлями, а рішень щодо надання в користування позивачу земельної ділянки площею 0,94 га не приймалося (т.1, а.с.63-65).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 використовував земельну дліянку не за цільовим призначенням та систематично не сплачував земельний податок, рішенням чотирнадцятої сесії ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області п'ятого скликання від 07.09.2007 р. право позивача на користування земельною ділянкою було припинено.

При цьому зазначили, що згідно з реєстрами квитанцій форми №24 за 2001 - 2005 роки, які надсилалися до податкового органу для зарахування податку, на ім'я позивача таких квитанцій не виявлено.

Враховуючи те, що земельна ділянка не перебувала в користуванні громадян, рішенням двадцять другої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 12 березня 2008 р. на підставі поданої заяви земельну ділянку розміром 2,00 га передано безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_7

В зв'язку з цим, а також враховуючи те, що позивачем в заяві від 23.02.2012 р. про надання дозволу на розробку технічної документації не було зазначено місця розташування земельної ділянки, рішенням сімнадцятої сесії шостого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 03 квітня 2012 р., ОСОБА_5 було відмовлено в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Вважають, що рішення сільська рада приймала відповідно до норм земельного та цивільного законодавства.

Крім того, 26.06.2015 р. ОСОБА_6 сільською радою подано письмову заяву про застосування строків позовної давності обгрунтовуючи тим, що її перебіг необхідно обраховувати з 04.04.2012 р., оскільки позивачем не надано доказів того, що про рішення від 03.04.2012 р. він дізнався саме 17.04.2012 р.

Під час судового засідання 04.09.2015 р. представник ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_9 окрім вищезазначеного, позов також заперечував посилаючись на те, що позивач в установленому на той час порядку не набув права власності на житловий будинок в с.Курінька, оскільки не зареєтрував своє право власності на нього.

Що стосується позовних вимог про визнання незаконним і скасувати рішення двадцять третьої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 12 березня 2008 р. та скасування державих актів, виданих на підставі цього рішення, то вважає їх некоректними і передчасними, оскільки, на його думку, підстави, на які посилається позивач, не порушують його права.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив (т.2, а.с.99, 103,116,117).

Третя особа - відділ Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області в наданій суду заяві просили розглянути справу за відсутності представника відділу (т.2, а.с.126).

Представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень ОСОБА_6 сільської ради від 12.03.2008 р. та від 06.06.2008 р. щодо затвердження технічної документації із землеустрою та надання безоплатно у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_7, та про визнання недійсними Державни актів на право власності на земельні ділянки, які були видані ОСОБА_7 на підставі вказаних рішень.

Вважає, що прийняття зазначених рішень у 2008 р. і передання у приватну власність ОСОБА_7 земельних ділянок було здійснено з згідно з законом.

ОСОБА_3 придбав належні ОСОБА_7 земельні ділянки у 2013 році, є добросовісним набувачем, і претензій до нього протягом цього часу не було.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представника третьої особи ОСОБА_3, - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5, позивач у справі, є власником житлового будинку по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області, що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.03.1988 року, зареєстрованого в реєстрі за №5, та не заперечується сторонами (т.1, а.с.8-9).

14 серпня 2007 р. членами комісії ОСОБА_6 сільської ради було поведено обстеження земельних ділянок на території с.Курінька Чорнухинського району, які не використовуються за цільовим призначенням, де серед інших була оглянута і надана в користування позивачу земельна ділянка по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району.

Комісією було встановлено, що ця земельна ділянка, площею 0,94 га, ОСОБА_5 не використовується за цільовим призначенням, землекористувач невідомо де, уламки від будівлі, про що склала відповідний акт (т.1, а.с.12).

Розглянувши вищезазначений акт ОСОБА_6 сільська рада Чорнухинського району Полтавської області на чотирнадцятій сесії п'ятого скликання 07 вересня 2007 р. прийняла рішення про припинення права користування позивачем земельною ділянкою, площею 0,94 га, з посиланням в рішенні на ту обставину, що землекористувач, тобто ОСОБА_5, невідомо де (т.1, а.с.13).

Рішенням ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області сімнадцятої сесії шостого скликання від 03 квітня 2012 р. ОСОБА_5 було відмовлено в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району загальною площею 0,50 га, в тому числі: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - 0,12 га, та для ведення особистого селянського господарства - 0,38 га.

Підставами для такої відмови стало те, що вищевказаним рішенням від 07 вересня 2007 р. ОСОБА_6 сільської ради земельну ділянку, площею 0,94 га, яка рахувалась за ОСОБА_5, було вилучено і віднесено до земель запасу сільської ради для ведення особистих селянських господарств, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, а також те, що рішенням 22 сесії 5 скликання від 12.03.2008 р. зазначену земельну ділянку було надано у власність іншому користувачеві (т.1, а.с.15).

Рішенням двадцять другої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради від 12.03.2008 р. відповідачу ОСОБА_7І було передано у безоплатну приватну власність земельну ділянку на території с.Курінька Чорнухинського району, загальною площею 2,00 га, з яких: 0,25 га - для обслуговування будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1,75 - для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.32).

Рішенням двадцять третьої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради від 06.06.2008 р. затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 в с.Курінька та, виходячи з фактичних меж і розмірів земельних ділянок, внесено зміни до вищезазначеного рішення від 12.03.2008 р., а саме передано у власність земельну ділянку розміром 1, 8587 га, з якої: 0,25 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1,6087 га - для ведення особистого селянського господарства, в тому числі ріллі -1,5835 га, багаторічних насаджень - 0,0191 га, інших угідь - 0,0061 га. (т.1, а.с.32).

На підставі цього рішення 17.09.2009 р. ОСОБА_7 видані державні акти на право власності на земельні ділянки:

- площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5325182101:01:002:0005 (т.1, а.с.190, 191);

- площею 1,6087 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5325182101:01:002:0006 (т.1, а.с.194, 195).

У подальшому вказані земельні ділянки перейшли у власність третьої особи ОСОБА_3, про що внесено запис до Державного реєстру прав за №№4048945, 4050542 від 25.12.2013 р. (т.1, а.с.230, 231).

Статтею 14 Конституції України та ст.1 ЗК України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 12 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, щодо розпорядження землями територіальних громад , передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Крім того, статтею 143 ЗК України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.

Зокрема, п.«а» ч. 1 ст. 143 ЗК України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначення.

Статтею 144 ЗК України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Цією статтею визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням норм земельного законодавства, визначених у ст. 211 ЗК України, у тому числі й невиконання вимог щодо використання земель не за цільовим призначенням (п. г ч. 1 ст. 211 ЗК України).

При цьому вказаними нормами не передбачено примусове припинення права власності на земельну ділянку, а лише регулюється процедура примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Як зазначено в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" , вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України . У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Рішення чотирнадцятій сесії п'ятого скликання від 07 вересня 2007 р. не може бути визнано судом ухваленим відповідно до закону та в спосіб, що не порушує права позивача.

Так, приймаючи рішення 07 вересня 2007 р. в частині припинення права користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, площею 0,94 га, ОСОБА_6 сільська рада послалась на акт обстеження земельних ділянок, що не використовуються за цільовим призначенням, а також на відсутність відомостей про місцезнаходження позивача (т.1, а.с.13).

Як вбачається з довідки виконкому ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району від 17.02.2015 р. №39, рішення відповідача від 03.04.2012 р., акту від 14.08.2007 р., в них вказується на те, що підставою для припинення права користування позивача земельною ділянкою було не використання земельної ділянки за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку (т.1, а.с.12, 15, 16).

Суд вважає, що діючи у такий спосіб ОСОБА_6 сільська рада прийняла незаконне рішення стосовно позивача, припинивши його права користування земельною ділянкою, площею 0,94 га, оскільки таке припинення права користування було здійснено без попередження позивача і без дотримання порядку припинення права користування земельною ділянкою, що передбачено ст.ст.143, 144 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а серед підстав цього в даному випадку, які визначені ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, може бути тільки систематична несплата земельного податку, на що у рішенні послався відповідач.

Так, як вже вказувалось вище, згідно з п. «ґ» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

З результатів аналізу зазначеного вбачається, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є саме факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не власне невикористання земельної ділянки.

У зв'язку з цим не можна ототожнювати поняття «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням», оскільки останнє поняття застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі відповідного цільового призначення.

Використання не за цільовим призначенням передбачає дію - використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Також судом було з'ясовано, що не заперечувалось в судовому засіданні представником ОСОБА_6 сільської ради, що в період дії ЗК України у редакції від 2001 року, відповідач - ОСОБА_6 сільська рада Чорнухинського району Полтавської області, не зверталася як до державного інспектора по використанню та охороні земель з питання перевірки належного використання позивачем спірної земельної ділянки, так і до суду щодо примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_10 з 16.02.1994 р. і по теперішній час постійно зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить копія паспорту позивача (т.1, а.с.8).

Земельний податок з фізичних осіб на землю сплачувався ним до ОСОБА_6 сільської ради після зазначеної дати, а саме 13.11.1995 р. (а.с.10), а тому твердження відповідача про те, що йому було невідомо місце проживання позивача, є безпідставними.

При цьому необхідно зазначити, що згідно з ч.2 ст.2, ч.ч.1,3 ст.14 ст. Закону України «Про плату за землю» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне

повідомлення про внесення платежу.

Будь-яких доказів щодо наявності заборгованості позивача зі сплати земельному податку за період з 1988 рік по 07.07.2007 р. суду не надано.

Крім того, згідно з роз'ясненнями в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" , систематична несплата земельного податку може стати підставою примусового припинення права постійного користування лише в судовому порядку, що в даному випадку місця не мало, у зв'язку з чим суд констатує, що оскаржуване рішення щодо підстави систематичної несплати земельного податку також відповідачем прийнято з перевищенням наданих йому повноважень.

Крім того судом встановлено, що згідно з копій погосподарської книги в користуванні попереднього власника будинку по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області ОСОБА_8 перебувала земельна ділянка загальною площею 0,35 га, в тому числі 0,01 га під будівлями (т.1,а.с.72).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 Постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року також передбачав збереження права користування земельними ділянками, які на час введення в дію цього Кодексу громадяни та юридичні особи мали в постійному користуванні.

У наданих суду запереченнях представник відповідача ОСОБА_6 сільської ради зазначає, що рішення про виділення ОСОБА_5 в користування земельної ділянки загальною площею 0,94 га не приймалось, а внесення запису станом на 01.06.1993 р. про те, що за придбаним позивачем у ОСОБА_8 домоволодіння рахується земельна ділянка площею 0,94 га є помилковим (т.1, а.с.64).

В той же час рішенням чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 р. припинено право користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, розташованої по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району, розміром 0,94 га, а не 0,35 га, що також є підставою для визнання недійсним і скасування рішення.

Крім того необхідно зазначити, що підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Відповідно до ст.128 ЦК УРСР 1963 року (далі ЦК УРСР) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 227 ЦК УРСР встановлено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як встановлено судом, позивач набув право власності на житловий будинок в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області згідно з вимогами чинного на той час ст.ст.128, 227 ЦК УРСР 1963 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року (т.1, а.с.7-10).

Відповідно до п. 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (була чинною до 13 грудня 1995 року), не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Зазначений житловий будинок станом на 07.09.2007 р. відповідно до приписів Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженою наказом Державного комітету статистики України 18.04.2005 N95, був внесений до списку дачних будинків (т.1, а.с.72).

За таких обставин твердження в судовому засіданні представника ОСОБА_6 сільської ради про те, що ОСОБА_5В, не набув права власності на будинок в с.Курінька, оскільки не зареєстрував право власності на зазначене нерухоме майно, є помилковим.

Крім того, як встановлено судом, вказаний будинок був зруйнований внаслідок пожежі, що не заперечувалось представниками позивача та представником ОСОБА_6 сільської ради і вбачається з оглянутих судом фотокопій. (т.1, а.с.80-81).

Проте доказів, що право власності позивача припинилось внаслідок знищення майна в порядку ст.349 ЦК України, суду не надано.

За таких обставин, - коли ОСОБА_6 сільська рада вирішуючи питання про припинення права користування земельною ділянкою вимоги земельного законодавства щодо процедури припинення права землекористування не врахувала і не звернула уваги на те, що право користування земельною ділянкою не може припинятись у разі наявності на ній будівель, належних іншим особам, - позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним, оскільки згідно з спеціальною нормою - п. «г» ч . 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання рішень органів державної влади або органів місцевого самоврядування недійсними, - та скасування рішення чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 р. в частині припинення права користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, площею 0,94 га, розташованої по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району, є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Підлягає визнанню недійсним та скасуванню і рішення сімнадцятої сесії шостого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 03 квітня 2012 р. в частині відмови ОСОБА_5 в наданні дозволу на розробку технічної документації, оскільки воно фактично є похідним від рішення чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 р.

При цьому необхідно зазначити, що згідно з ч.7 ст.118 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття міською радою спірних рішень) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В тож же час позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших підстав з посиланням на рішення чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 р.

У зв'язку з цим є безпідставними доводи представника ОСОБА_6 сільської ради як в письмових запереченнях проти позову так і під час судового розгляду щодо не зазначення позивачем місця розташування земельної ділянки у заяві від 23.02.1012 р. про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (т.1, а.с.64).

При вирішенні позовних вимог що стосуються скасування рішень ОСОБА_6 сільської ради щодо надання безоплатно у приватну власність ОСОБА_7І земельних ділянок та затвердження технічної документації від 12.03.2008 р. та 06.06.2008 р., а також визнання недійсними державних актів, виданих останньому на підставі вказаних рішень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників цивільних правовідносин, у спосіб, перелік яких передбачений законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами 3,4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог зазначеної статті звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Згідно з частиною першою пункту 12 «Перехідні положення» ЗК України (у редакції від 25 жовтня 2001 року) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтями 116, 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

За змістом частини першої статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та в порядку, передбаченому статтею 118 цього Кодексу, з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Частинами 6, 7 статті 118 ЗК України України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення

Згідно з пунктами «б», «в», частини першої статті 20 Закону України №858-IV «Про землеустрій» від 28 травня 2003 року (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Стаття 50 цього Закону передбачала обов'язкове складання проекту землеустрою (у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (далі - Порядок) (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2013 року № 154).

Цим Порядком на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що проект відведення земельної ділянки не розробляється лише у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається в користування або безоплатно передається у власність чи набувається у власність на підставі цивільно-правових угод без зміни її цільового призначення (абзац другий пункту 2 Порядку).

В усіх інших випадках розроблення проекту землеустрою є обов'язковим.

Згідно з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року № 6-67 цс14 , статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності .

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Захист порушених прав власника на землю здійснюється заінтересованою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання недійсним відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову у разі, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача (постанова Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).

Небхідно зазначити, що частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільних прав.

Зміст даних підстав є загальним і у статті не розкривається, але в залежності від порушених правовідносин вони регулюються відповідними спеціальними нормами.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Наприклад, у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У разі якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12).

Вищевказані рішення міської ради щодо передачі земельних ділянок прийнято компетентним органом у межах своїх повноважень, суть якого - безоплатна передача земельних ділянок громадянам, у межах норм, встановлених законом.

При цьому порушення, допущені органом місцевого самоврядування, а саме передача безоплатно у приватну власність 12.03.2008 р. земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_7, без попереднього надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку і з подальшим її затвердження 06.06.2008 р., не свідчать про порушення суб'єктивних прав та законних інтересів позивача, які би потребували захисту з вказаних позивачем правових підстав позову в цій частині.

Не свідчать про порушення прав позивача і не зазначення в рішенні від 12.03.2008 р. ріллі, угідь тощо, а також надання земельної ділянки ОСОБА_7 для обслуговування будинку без виділення земельної ділянки для його будівництва.

Позивачем відповідно до ст.60 ЦПК України належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що на час прийняття селищною радою рішення про надання ОСОБА_7 земельних ділянок була відсутня затверджена у встановленому законом порядку документація, яка б встановлювала межі с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області і сільська рада перевищила повноваження щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, а також порушила порядок встановлення і зміни цільового призначення земель, суду не надано.

Що стосується твердження представників позивача про те, що накладення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_5 в користування, площею 0,94 га та у приватну власність ОСОБА_7, площами 0,25 га та 1,6087 га, є очевидним, то в матеріалах справи відсутні докази накладення цих земельних ділянок, обставин щодо того, чи повністю або частково земельна ділянка, якою користувався позивач, увійшла до складу земельних ділянок ОСОБА_7 і до складу якої саме земельної ділянки. Зокрема, висновку спеціаліста про накладення земельних ділянок, площу накладення, конфігурацію накладення, висновку земельно-технічної експертизи, тощо.

При цьому необхідно зазначити, що встановлення та відновлення меж покладається на землевпорядні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності, а суд не має самостійної компетенції для встановлення таких меж між земельними ділянками сторін.

Доказів про те, що земельно-кадастрова документація на земельні ділянки, якою користувався позивач, і межі цієї земельної ділянки, виносилися у натурі (на місцевості), суду не надано.

Не надано позивачем суду також належних і допустимих доказів про наявність на земельних ділянках, які надавались у власність відповідачу ОСОБА_7, розмірами 0,25 га та 1,6087 га, будівель, належних ОСОБА_5

Згідно з ч.1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Особам, як брали участь у справі, в тому числі представникам позивача, судом роз'яснювалось їх право заявити клопотання про призначення відповідної земельно-технічної експертизи, проте останні таке клопотання не заявляли.

Крім того необхідно зазначити, що згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 61 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав звільнення від доказування, зокрема обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Не подавати докази на підтвердження обставин можливо за умов, якщо проти того, щоб не доказувати безспірну обставину, не заперечують сторони й інші особи, які беруть участь у справі.

Визнання обставин є окремим і не абсолютним випадком звільнення від доказування.

Обставини щодо площ земельних ділянок, накладення земельних ділянок, меж між земельними ділянками, можуть бути підтверджені відповідними документами, а тому визнання ОСОБА_6 сільською радою тієї обставини, що вилучена у позивача земельна ділянка, площею 0,94 га була передана ОСОБА_7, не звільняє позивача від доказування обставин справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, належними та допустимими доказами.

При цьому як в наданих суду письмових запереченнях так і в судовому засіданні представник ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_9 заперечував, що позивачу надавалась в користування земельна ділянка площею 0,94 га, вказуючи про 0,35 га.

В ході судового розгляду позивачем не доведено свого права користування земельною ділянкою площею саме розміром 0,94 га, факту накладення земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, на земельні ділянки, які були передані у власність ОСОБА_7, та наявності на ній будівель, належних позивачу, а також факту перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, порушення нею порядку встановлення і зміни цільового призначення земель, в зв'язку з чим наявність порушених прав та законних інтересів ОСОБА_5, які би потребували захисту, в цій частині позову не вбачається.

Посилання представників позивача на експлікацію угідь, яка міститься в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки ОСОБА_7, а саме на наявності на земельній ділянці, площею 1,6087 га, кадастровий номер 5325182101:01:002:006, саду, площею 0,0191 га, господарської споруди, площею 0,0061 га, суд не бере до уваги, оскільки з вказаних документів не вбачається, що це за господарська споруда і хто є її власником (т.1,а.с.225).

Суд вважає безпідставним посилання ОСОБА_6 сільської ради про застосування строку позовної давності у три роки згідно з вимогами ст. 257 ЦК України, перебіг якої згідно ст. 261 ЦКУ починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права з посиланням на те, що про оскаржувані рішення від 07.09.2015 р. та від 03.04.2012 р. він дізнався 04.04.2012 р., а тому порушив строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом.

Таке посилання відповідачіа не є обгрунтованим, оскільки як з пояснень самого позивача так і його представників, а також з матеріалів справи видно, що позивач, яким позов подано 15.04.2015 р. (т.1 а.с.17), про зазначені рішення ОСОБА_6 сільської ради дізнався 17.04.2012 р. з листа ОСОБА_6 сільської ради, який було направлено позивачу на його адресу в п'ятницю 13.04.2012 р..

Будь-яких доказів, що позивач раніше знав про це рішення, відповідачем не надано.

Крім того, необхідно також враховувати, що в позові фактично йдеться про те, що позивач незаконно позбавлений права користування земельною ділянкою на якій знаходиться його нерухоме майно - житловий будинок, а тому таке порушення є триваючим і позовна давність на такі випадки не поширюється.

Понесені позивачем судові витрати в силу ст. 88 ЦПК України слід стягнути пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.14, 19, 68 Конституції України, ст.ст.15, 16, 349, 388 ЦК України, ст.128 ЦК УРСР, ст.ст.1, 12, 116, 118, 125, 126, 141-144, 152, 155 ЗК України, ст. 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, п.5 Постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженою наказом Державного комітету статистики України 18.04.2005 №95, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 143, 212, 214 ЦПК України, суд,

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним та скасувати рішення чотирнадцятої сесії п'ятого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 07 вересня 2007 року в частині припинення права користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, площею 0,94 га, розташованої по вул.Червонобережжя в с.Курінька Чорнухинського району Полтавської області.

3.Визнати недійсним та скасувати рішення сімнадцятої сесії шостого скликання ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 03 квітня 2012 року в частині відмови ОСОБА_5 в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з ОСОБА_6 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області на користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Чорнухинский районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення cуду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Рішення виготовлене у повному обсязі 28 жовтня 2015 року.

Суддя