Рішення

від 27.10.2015 по справі 922/5079/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2015 р.Справа № 922/5079/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", м. Харків про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності за участю представників сторін:

прокурора - Кравцов В.І., посвідчення №026175 від 14.05.2014 р.;

представник 1-го відповідача - не з'явився;

представник 2-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність від 05.11.2014 р.;

представник 3-ої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Харківської міської ради та Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п.п. 32.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08;

- визнати незаконним та скасувати п. 15 додатку 1 до рішення 11 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 №480/11;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянку, які розташовані по вул. Культури, 22-Б, м. Харків, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.03.2010 серія ЯИ №817327 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0013, площею 1,7779 га); державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.04.2012 серія ЯК №161009 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0126, площею 0,0254 га); державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.04.2012 серія ЯК №161010 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0127, площею 1,7525 га);

- визнати відсутність в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (код ЄДРПОУ 31233747) права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Культури, 22-Б (кадастрові номери 6310136300:07:006:0013, 6310136300:07:006:0126, 6310136300:07:006:0127);

- судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову прокурор посилається на незаконність рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08 та рішення 11 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 №480/11. Зокрема, на думку прокурора, дані рішення прийняті всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.09.2015 р.

Ухвалою господарського суду 24.09.2015 року відмовлено прокурору в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду від 24.09.2015 р. розгляд справи відкладався на 06.10.2015 р.

06.10.2015 року через канцелярію суду представник 1-го відповідача надав клопотання про залишення позову без розгляду (вх. №40433), в якій вважає, що прокурор не наділений повноваженнями подавати позови та брати участь у справі у випадках, не передбаченими законодавчими актами України.

Ухвалою господарського суду від 06.10.2015 р. розгляд справи було відкладено на 27.10.2015 р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

У судовому засіданні представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник 1-го відповідача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у попередньому судовому засіданні.

Присутній у судовому засіданні представник 2-го відповідача проти позову заперечував повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в обґрунтування своїх заперечень, зокрема, зазначив, що посилання прокурора на норми Примірного Статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.04.1958 року є неприпустимими, оскільки вони можуть застосовуватися лише у тій частині, що не суперечить чинному законодавству України, зокрема Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 року. Також вважає, що доводи прокурора про те, що СТ В«ЖБК В«АвантажВ» не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про кооперацію" відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути споживчим, обслуговуючим, виробничім, а за напрямом діяльності - житлово-будівельними. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про кооперацію" СТ В«ЖБК В«АвантажВ» може бути одночасно і житлово-будівельним і споживчим, що не суперечить ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД). Таким чином, на думку відповідача, поняття споживчий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують відповідно тип і напрямок діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Також 2-м відповідачем заявлено, що наявні правові підстави для застосування позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України) щодо вимог прокурора в порядку статті 261 ЦК України, оскільки згідно витягу з протоколу 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23 жовтня 2008 року на пленарному засіданні був присутній прокурор м. Харкова, який відповідно до статті 121 Конституції України здійснює нагляд за додержанням і правильністю застосування законів місцевими радами та їх виконавчими комітетами, а отже був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення.

Представник прокуратури проти залишення позову без розгляду та застосування позовної давності до позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання 1-го відповідача про залишення позову без розгляду, суд відмовив у його задоволенні з огляду на те, що згідно приписів чинного законодавства, до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі - Державної інспекції сільського господарства України та її територіальних органів на місцях, не входить звернення до суду з відповідними позовами. Оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, захист інтересів держави у сфері земельних відносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. А відтак, у даному випадку прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника 2-го відповідача, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд встановив наступне.

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що п.п. 32.1 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 13.10.2008 №274/08 Споживчому товариству "ЖБК "Авантаж" надано в приватну власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,7779 га (в межах договору оренди землі СТ "ЖБК "Авантаж" від 10.09.2008 р. №140867100119) для будівництва та подальшої експлуатації двох житлових будинків з вбудованими приміщеннями торгового, адміністративного та соціально-побутового призначення з підземною парковкою з виділенням черг будівництва по вул. Культури (ст. м. "Наукова").

На підставі вказаного рішення СТ "ЖБК "Авантаж" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.03.2010 серія ЯИ №817327, площею 1,7779 га (кадастровий номер 6310136300:07:006:0013).

На підставі рішення сесії Харківської міської ради від 16.11.2011 №480/11 (п.15) земельну ділянку, площею 0,0254 га, по вул. Культури, 22-Б переведено із категорії земель житлової та громадської забудови до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

На виконання вказаного рішення СТ "ЖБК "Авантаж" отримало державні акти на право власності на земельні ділянки від 11.04.2012 серія ЯК №161009, площею 0,0254 га (кадастровий номер 6310136300:07:006:0126), від 11.04.2012 серія ЯК №161010, площею 1.7525 га (кадастровий номер 6310136300:07:006:0127).

На думку прокурора, Харківська міська рада у відповідності до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при прийнятті спірного рішення зобов’язана була встановити правовий статус, мету та підстави створення Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж". Також, прокурор зазначає, що Споживче товариство "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" не створювалося як житлово-будівельний кооператив відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і фактично є обслуговуючим кооперативом, а, відповідно, не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність відповідно до статті 41 Земельного кодексу України, а тому у органу місцевого самоврядування не було достатніх правових підстав для безоплатної передачі йому спірної земельної ділянки. За таких обставин, на думку прокурора, рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та порушує права власника, а саме територіальної громади.

Прокурор посилається на п.п. 32.1 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 13.10.2008 №274/08, п. 15 додатку 1 до рішення 11 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд від 16.11.2011 №480/11 та вважає їх незаконними, що слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право приватної власності на спірні земельні ділянки від 18.03.2010 серія ЯИ №817327, від 11.04.2012 серія ЯК №161009, від 11.04.2012 серія ЯК №161010 та вважає, що відповідні державні акти на право власності не відповідають законові та порушують права власника, а тому вважає за необхідне визнати зазначені свідоцтва недійсними та скасувати державну реєстрацію в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями частини 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Предметом судового розгляду є, зокрема, вимога про визнання незаконним та скасування п.п. 32.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08 та п. 15 додатку 1 до рішення 11 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 №480/11.

Як на підставу позовних вимог заступник прокурора у позовній заяві посилається на те, що Споживче товариство "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" не створювалось як житлово-будівельний кооператив відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і фактично є обслуговуючим кооперативом. Харківська міська рада у відповідності до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при прийнятті спірного рішення зобов’язана була встановити правовий статус, мету та підстави створення СТ "ЖБК "Авантаж", але цього не зробила.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про кооперацію", кооперативи - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (ст. 3 Закону України "Про кооперацію").

Згідно ст. 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

З наведеної норми права вбачається, що кооперативи поділяються на типи та за напрямками діяльності, а отже поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрями діяльності кооперативу та не є тотожними.

Пунктами 1.1. Статуту Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", визначено, що дане товариство є споживчим житлово-будівельним кооперативом згідно з законодавством України, та утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для будівництва житла, його експлуатації, спільного господарювання та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів - у житлі та його експлуатації.

З наведеного вбачається, що положення Статуту СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" в частині мети створення та напрямків діяльності не суперечать вимогам Закону України "Про кооперацію", Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту.

Порядок створення кооперативу регулюється статтею 7 Закону України "Про кооперацію", якою встановлено, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Доводи прокурора про те, що ЖК УРСР є спеціальним нормативним актом по відношенню до Закону України "Про кооперацію" з посиланням на статтю 5 цього Закону не приймаються судом до уваги, оскільки вказана стаття визначає особливості функціонування лише сільськогосподарської кооперації з посиланням на Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", особливостей функціонування житлового кооперативу вона не визначає та не містить відсилочних норм.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначений перелік документів, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, з визначенням додаткового пакету документів для окремих видів юридичних осіб, зокрема, фермерського господарства.

Жодних особливостей для державної реєстрації кооперативу (житлово-будівельного) вимогами вказаного Закону не передбачено.

Суд зазначає, що установчі документи СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" у встановленому законом порядку не визнані недійсними, а прокурором не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 33 ГПК України, які б свідчили про те, що 2-й відповідач не є житловим кооперативом за типом його діяльності та створений з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" є будівництво житлових і нежитлових будівель.

З системного аналізу положень Статуту СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" та враховуючи відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо виду діяльності СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", дане товариство створено саме з метою забезпечення житлом членів кооперативу шляхом будівництва багатоквартирних будинків, що відповідає вимогам Закону України "Про кооперацію" та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР 30.04.1985р. № 186.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Споживчим товариством "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" було збудовано та здано в експлуатацію (окремого пускового комплексу): Житловий будинок № 1 (по вул. Культури, ст.м. "Наукова") з вбудованими приміщеннями адміністративного та соціально-побутового призначення з підземною парковкою, що підтверджується свідоцтвом № 20000133 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 30.06.2009р.

Викладене вище також спростовує доводи прокурора стосовно того, що Споживче товариство "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" не є житлово-будівельним кооперативом та не мало права на отримання у власність спірної земельної ділянки.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

З урахуванням зазначених положень, рішення Харківської міської ради (як суб'єкта владних повноважень) про передачу кооперативу у власність земельної ділянки в частині його оскарження є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, у якій зазначено, що позов предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність заявленої заступником прокурора вимоги про визнання незаконним та скасування п.п. 32.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08 та п. 15 додатку 1 до рішення 11 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 №480/11, оскільки вони вичерпали свою дію фактом виконання.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що прокурором не доведено недійсності спірних рішень Харківської міської ради, у суду відсутні підстави для визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.03.2010 серія ЯИ №817327 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0013, площею 1,7779 га); державного акту на право власності на земельну ділянку від 11.04.2012 серія ЯК №161009 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0126, площею 0,0254 га); державного акту на право власності на земельну ділянку від 11.04.2012 серія ЯК №161010 (кадастровий номер 6310136300:07:006:0127, площею 1,7525 га, які видані на підставі спірних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Перелік способів захисту прав та інтересів, зазначений у вказаних нормах, не є вичерпним; але суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зокрема, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Такий спосіб як визнання відсутності права чинним законодавством не передбачений.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція) та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

СТ "ЖБК "Авантаж" отримав у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,7779 га (в межах договору оренди землі СТ "ЖБК "Авантаж" від 10.09.2008 р. №140867100119) для будівництва та подальшої експлуатації двох житлових будинків з вбудованими приміщеннями торгового, адміністративного та соціально-побутового призначення з підземною парковкою з виділенням черг будівництва по вул. Культури (ст. м. "Наукова"

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.

Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.

У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими слова ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З позиції Європейського суду В«позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність В«інтересів суспільстваВ» та В«умов, передбачених закономВ» . Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати В«суспільним інтересамВ» , навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє неюВ» .

Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та членів 2-го відповідача, які є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав СТ "ЖБК "Авантаж". Тобто задоволення вимог позивача призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідач права власності на земельну ділянку.

Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Отже, слід дійти висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог заступника прокурора про визнання відсутності у Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Культури, 22-Б (кадастрові номери 6310136300:07:006:0013, 6310136300:07:006:0126, 6310136300:07:006:0127).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з позовом до місцевого господарського суду звернувся прокурор без визначення органу, в інтересах якого він діє та не зазначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Згідно ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Приписами статті 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У пункті 2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. № 3-рп/99 встановлено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата (абз. 5 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7рп/2009).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскільки даний спір стосується розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у віданні територіальної громади в особі Харківської міської ради, саме цей орган місцевого самоврядування є органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, проте, Харківська міська рада у даній справі займає процесуальне становище відповідача.

У відзиві на позовну заяву Споживчим товариством "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності з підстав обізнаності прокурора про наявність оскаржуваного рішення Харківської міської ради.

Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Слід зазначити, в разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

З матеріалів справи вбачається, що на 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якій, зокрема, було прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова, а отже, починаючи з 23.10.2008 р. органи прокуратури, як єдина централізована система були обізнані про прийняття спірного рішення Харківської міської ради.

Отже, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду лише у вересні 2015 року, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності, про яку заявлено відповідачами у справі, що, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічна правова позиція щодо зазначеного питання викладена Верховним Судом України у постанові від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012, що була допущена до провадження з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, якою було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 про задоволення позову та поновлення заступнику прокурора міста Києва позовної давності, яку пропущено з поважних причин, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Відповідно до цієї постанови Верховний Суд України у справі № 5011-32/13806-2012 дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються ч.1 ст.261 ЦК України та зазначив, що початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи .

Згідно ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію", інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування. Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

У відповідності до вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію", рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та публікуються в газеті "Харьковские известия". За таких умов, оскаржуване рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано ще у 2008 році та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Проте, проведення пленарних засідань сесії Харківської міської ради передбачає присутність представника органу прокуратури, який відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру", здійснював нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевою Радою.

Приймаючи до уваги приписи постанови Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, з 23.10.2008р. всі інші органи прокуратури були обізнаними про прийняття оскаржуваного рішення, оскільки вони становлять єдину централізовану систему, відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, твердження прокурора про те, що він довідався про незаконне виділення земельної ділянки під час проведення перевірки лише у березні 2015 році, тому початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства, є помилковим та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Пунктом 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" встановлено: з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

З матеріалів справи вбачається, що заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду з даним позовом 31.08.2015р., тобто з пропуском встановленого вимогами чинного законодавства строку для захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи наявність підстав вважати, що органи прокуратури були обізнані про прийняття оскаржуваного рішення, починаючи з 23.10.2008р., проте звернулись до господарського суду з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання СТ "ЖБК "Авантаж" про застосування позовної давності до спірних правовідносин, що відповідно є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

За змістом статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи.

Таким чином, враховуючи обґрунтованість клопотання СТ "ЖБК "Авантаж" про застосування позовної давності та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що спірні рішення є законними, через що підстави для їх скасування відсутні. Доводи, викладені заступником прокурора у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Таким чином, оскільки позивачем у справі є сам прокурор, судовий збір у даній справі не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4-3, 12, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_2

справа №922/5079/15