Постанова

від 29.10.2015 по справі 907/508/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Справа № 907/508/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дім" (надалі ТзОВ "Дім"), б/н від 17.07.2015р. (вх. № ЛАГС 01-05/3320/15 від 22.07.2015р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 08.07.2015р.

у справі № 907/508/15

за позовом: ТзОВ "Дім", м. Ужгород

до відповідача: приватного будівельно - виробничого підприємства "Будінвест" (надалі ПП "Будінвест"), м. Ужгород

про стягнення суми 16 166,40 грн., в т.ч. 8 895,87 грн. основного боргу, 1 713,34 грн. пені, 5 557,19 грн. інфляційних (з урахуванням заяви від 28.05.2015р. про збільшення позовних вимог)

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (договір про надання правової допомоги б/н від 08.05.2015р.), ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 27.08.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_4 - директор (наказ № 1 від 01.03.2000р.)

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.07.2015р. у справі №907/508/15 (суддя Івашкович І.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП "Будінвест" на користь ТзОВ "Дім" суму 3 396,42 грн. в (т.ч. 1 630,35 грн. основного боргу за оренду нежилого приміщення, 1 452,06 грн. інфляційних, 314,01 грн. пені) та 383,67 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору, 630,00 грн. відшкодування витрат на оплату послуг адвоката. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог а.с. 41-42).

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи лише частково в розмірі 1 630,35 грн., в свою чергу належними та допустимими доказами вона відповідачем не спростована. Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафних санкцій та здійснивши їх перерахунок, суд задоволив пеню в розмірі 314,01 грн. та 1 452,06 грн. інфляційних втрат, в решті позову відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ "Дім" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято д о уваги акт звірки взаєморозрахунків від 01.09.2014р. та зобов'язання на погашення заборгованості від 01.09.2014р. згідно з якими за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 14 895,87 грн. Скаржник стверджує, що вазані документи є належними доказами по справі, оскільки підписані представниками та скріплені печатками юридичних осіб. Відтак, на думку скаржника, оскільки відповідач визнав борг саме в розмірі 14 895,87 грн., тому згідно ст.35 ГПК України дані обставини можуть не доказуватися перед судом. Проте, суд в порушення норм ГПК України заявлений товариством борг піддав сумніву і фактично звільнив відповідача від зобов'язання по сплаті коштів. Наводить скаржник і інші підстави для часткового скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.07.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.08.2015р.

У зв'язку з перебуванням судді Мирутенка О.Л. у відпустці, розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 907/508/15, замість судді Мирутенка О.Л. введено суддю Данко Л.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.09.2015р.

У зв'язку з зайнятістю судді Данко Л.С. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 907/508/15, замість судді Данко Л.С. введено суддю Гнатюк Г.М.

В судовому засіданні 03.09.2015р. оголошено перерву до 29.10.2015р., про що сторони повідомлені під розписку.

19.10.2015р. на адресу суду від ТзОВ «Дім» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунок заборгованості за період з 01.01.2013р. по 16.10.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/6555/15 від 19.10.2015р.).

Представники позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали повністю.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4917/15 від 10.08.2015р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.11.2013р. між ТзОВ "Дім" (орендодавець) та ПП "Будінвест" (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення за адресою: м. Ужгород, пр-т. Свободи, 42, загальною площею 50 м 2 для використання під офіс (а.с. 17).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що орендна плата становить 1 000,00 грн. та додатково оплата за електроенергію.

Орендна плата вноситься безготівково на розрахунковий рахунок або в касу не пізніше 15 числа місяця, що передує звітному (п.2.3 договору).

Встановлено, що сторони допускають можливість коригування вартості орендної плати у зв'язку з високими темпами інфляції та іншими факторами (п.2.2 договору).

Згідно з п.7.1 договору - договір діє з 01.11.2013р. по 31.10.2014р.

Проте, за двосторонньою домовленістю сторін договір оренди від 01.11.2013р. достроково розірвано. За актом приймання-передачі приміщення від 01.09.2014р. відповідачем звільнено та передано позивачу в задовільному стані приміщення по пр. Свободи, 42 загальною площею 50 кв.м. (а.с. 21).

На виконання умов договору оренди нежилого приміщення від 01.11.2013р. та враховуючи п.2.1, п.2.2 договору між сторонами оформлено щомісячні акти приймання-передачі послуг, згідно з якими вказано вартість послуг за оренду приміщення за кожний відповідний місяць, яка відповідає розміру виставлених відповідачу до оплати рахунків за відповідний місяць оренди на загальну суму 12 630,35 грн. :

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за листопад 2013р. та рахунок № 33 від 29.11.2013р. на суму 1 400,00 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за грудень 2013р. та рахунок № 37 від 31.12.2013р. на суму 1 400,00 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за січень 2014р. та рахунок № 2 від 31.01.2014р. на суму 1 400,00 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за лютий 2014р. та рахунок № 5 від 03.03.2014р. на суму 1 400,00 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за березень 2014р. та рахунок № 8 від 31.03.2014р. на суму 1 400,00 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за квітень 2014р. та рахунок № 11 від 30.04.2014р. на суму 1 192,20 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за травень 2014р. та рахунок № 16 від 02.06.2014р. на суму 1 129,64 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за червень 2014р. та рахунок № 21 від 01.07.2014р. на суму 1 100,20 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за липень 2014р. та рахунок № 27 від 01.08.2014р. на суму 1 113,43 грн.,

- акт приймання-передачі наданих послуг (оренда) за серпень 2014р. та рахунок № 33 від 01.09.2014р. на суму 1 094,88 грн. (а.с. 63-72).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг виконав частково на суму 11 000,00 грн. , доказом чого є платіжні доручення з призначенням платежу «за оренду приміщення, згідно актів наданих послуг» № 76 від 18.07.2014р. на суму 5 000,00 грн., № 46 від 10.10.2014р. на суму 3 000,00 грн. та № 58 від 30.10.2014р. на суму 3 000,00 грн. (а.с. 60-62).

03.03.2015р. ТзОВ «Дім» надіслало ПП «Будінвест» претензію про повернення боргу в розмірі 8 895,87 грн. Дана вимога обґрунтована тим, що договір оренди за домовленістю сторін було припинено з одночасним підписанням акту звірки взаєморозрахунків від 01.09.2014р. із зазначенням заборгованості по оренді на суму 14 895,87 грн., оскільки вказана заборгованість лише частково погашена, відповідно борг становить 8 895,87 грн. (а.с. -20).

Враховуючи, що дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся за захистом своїх порушених права та інтересів до господарського суду з позовом про стягнення з ПП «Будінвест» 8 895,87 грн. боргу по орендній платі, 5 557,19 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014р. по квітень 2015р. та 1 713,34 грн. пені.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Зі змісту ст.283 ГК України вбачається, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1, ч. 3, ч.5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Як зазначалося вище, сторони в п.2.2 договору узгодили можливість коригування вартості орендної плати у зв'язку з високими темпами інфляції та іншими факторами, тому між сторонами підписувалися щомісячні акти приймання-передачі послуг , в яких вказувалася вартість послуг за оренду приміщення за кожний відповідний місяць та відповідно виставлялися до оплати рахунки за оренду.

Згідно вказаних атів приймання-передачі послуг позивачем було виставлено рахунки на оплату за оренду приміщення на загальну суму 12 630,35 грн. Даний розмір орендної плати не заперечується і самим відповідачем (а.с. 63-72).

Платіжними дорученнями з призначенням платежу «за оренду приміщення, згідно актів наданих послуг» відповідач частково оплатив надані послуги на суму 11 000,00 грн. (а.с. 60-62).

Доводи відповідача про зарахування в рахунок орендної плати суми 6 826,00 грн. вартості виконаних на користь позивача ремонтних робіт (а.с. 49-50) судом відхилено як безпідставні, оскільки таке зарахування згідно чинного законодавства України може бути проведено в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою однієї із сторін на підставі ст. 601 ЦК України. Однак, доказів здійснення такого зарахування жодною із сторін суду не надано.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем послуг (оренда) на загальну суму 12 630,35 грн., її часткову оплату на суму 11 000,00 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сума основного боргу по орендній платі складає 1 630,35 грн., відтак, дана вимога про стягнення є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення решти боргу по орендній платі в розмірі 7 265,52 грн., колегія суддів зазначає наступне:

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 8 895,87 грн., позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач визнав заборгованість в розмірі 14 895,87 грн., доказом чого, на його думку, є підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2014р. на суму 14 895,87 грн. та зобов'язання на погашення заборгованості по оренді станом на 01.09.2014р. згідно графіка на загальну суму 14 895,87 грн. (а.с. 19-20).

Проте, такі твердження позивача та посилання на акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2014р. та зобов'язання на погашення заборгованості по оренді станом на 01.09.2014р., як на підтвердження виникнення зобов'язання відповідача по договору оренди, є необґрунтованими, ґрунтується на помилковому розумінні позивачем змісту цивільно-правового (господарсько-правового) зобов'язання та підстав його виникнення.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно, до первинних документів слід віднести господарський договір і похідні документи, що підтверджують його виконання (акти прийому - передачі товару, розрахункову документацію і т. д.). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 9 вказаного Закону до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції.

Акт звірки за правовою природою не вважається документом, що має юридичну силу доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Акт звірки розрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, а не господарські операції, відповідно сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами (договором, накладними, рахунками тощо).

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу позивача, що підписане сторонами зобов'язання на погашення заборгованості по оренді станом на 01.09.2014р., що передбачає графік сплати заборгованості по оренді в розмірі 14 895,87 грн., відображеної у акті звірки розрахунків станом на 01.09.2014., також не вважається первинним документом, що підтверджує настання правових наслідків у вигляді виникнення за відповідачем певних прав та обов'язків цивільно-правового характеру. Вказане підписане сторонами зобов'язання на погашення заборгованості не є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків згідно зі ст. 11 ЦК України, а також не вважається майново-господарським в розумінні ст. 175 ГК України, не породжує правових наслідків у вигляді виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання.

В силу ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2014р. та зобов'язання на погашення заборгованості по оренді станом на 01.09.2014р. в розмірі 14 895,87 грн. не можуть бути прийняті судом як належні докази, що підтверджують боргове зобов'язання відповідача згідно з договором оренди нежилого приміщення від 01.11.2013р., окрім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи загальний розмір орендних платежів за цим договором складає суму 12 630,35 грн., тобто суму, меншу, ніж розмір вказаної заборгованості позивачем .

Неправомірною, такою, що суперечить фактичним обставинам і матеріалам справи, є також позиція позивача щодо визнання позову відповідачем, а отже щодо звільнення від доказування обставин в силу ст.35 ГПК України, оскільки відповідачем не заявлено клопотання про визнання позову. Крім того, зі змісту письмових пояснень ПП «Будінвест» та відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог .

Частиною 1 ст. 35 ГПК України передбачено обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно з цим принципом суд не зв'язаний тим, що сторони визнають певні обставини, а виходячи з норм ГПК України, зобов'язаний оцінити докази, що спростовують чи підтверджують ці обставини, в сукупності з іншими доказами.

З огляду на викладене, вимога про стягнення решти боргу по орендній платі згідно договору оренди нежилого приміщення від 01.11.2013р. в розмірі 7 265,52 грн. є необґрунтованою, та такою, що не підлягає до задоволення.

Не заслуговує на увагу суду і твердження позивача про те, що залишок заборгованості за договором оренди в розмірі 8 895,87 грн. визначено виходячи із часткового зарахування здійснених відповідачем платежів та вартості виконаних робіт в погашення боргу, що існував за ПП «Будінвест» станом на дату укладення договору - на 01.11.2013р., а саме згідно договору про спільну діяльність № 5 від 01.02.2007р., який укладений між ТзОВ «Дім» та ПП «Будінвест» (а.с. 87-88), оскільки вказаний договір не є предметом розгляду справи № 907/508/15.

Таким чином, спір з приводу виконання договору №5 про спільну діяльність від 01.02.2007р. може бути предметом іншого судового провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що платіжні доручення, якими відповідач частково оплатив надані послуги по оренді на суму 11 000,00 грн., мають чітке призначенням платежу «за оренду приміщення, згідно актів наданих послуг». Інших актів приймання-передачі наданих послуг, окрім вищенаведених щодо оренди приміщення, в матеріалах справи відсутні (а.с. 60-72 ).

Відповідно до приписів п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

За таких обставин, у позивача не було правових підстав для зарахування коштів ПП «Будінвест», направлених на погашення заборгованості по орендній платі за спірний період, на покриття заборгованості за попередні правовідносини.

Приписами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Умовами п.2.4 договору оренди нежилого приміщення від 01.11.2013р. передбачено обов'язок орендаря сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у випадку прострочення сплати орендної плати.

З доданого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем нарахування пені в розмірі 1713,34 грн. здійснено за прострочку внесення орендної плати, виходячи з існування простроченого боргу в розмірі 8 895,87 грн. за період з 01.12.2014р. по 11.05.2015р. (а.с. 12).

З огляду на встановлення судом дійсної заборгованості по оренді в розмірі 1 630,35 грн. та, враховуючи те, що відповідач порушив строк оплати оренди, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення позивачем пені, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 314,01 грн. В решті стягнення пені в розмірі 1 399,33 грн. правомірно відмовив.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У поданому розрахунку, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з травня 2014р. по квітень 2015р. в розмірі 5 557,19 грн. виходячи із суми заборгованості в розмірі 8 895,87 грн. (а.с. 41-42).

Беручи до уваги дійсний розмір основного боргу, а саме: 1 630,35 грн. та перевіривши розрахунок місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що даний розрахунок суду є вірним, відповідно за період з травня 2014р. по квітень 2015р. інфляційні втрати складають 1 452,06 грн., які підлягають до задоволення. В решті стягнення інфляційних в розмірі 4 105,13 грн. правомірно відмовлено.

Щодо не задоволення судом першої інстанції клопотання ТзОВ «Дім» про вихід суду за межі позовних вимог, то колегія суддів зазначає наступне:

У письмових поясненнях від 07.06.2015р. (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 0251-14/9158/15 від 07.07.2015р.) ТзОВ «Дім» просило суд вийти за межі позовних вимог про стягнення коштів на користь товариства, оскільки це є необхідним для захисту прав і законних інтересів позивача щодо отримання належних йому коштів (а.с. 86).

Так, відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересі позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За змістом наведених процесуально-правових норм, вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов'язком суду, і такий здійснюється за необхідності захисту прав та законних інтересів відповідних учасників судового розгляду.

Разом з тим, суд при цьому не вправі змінювати предмет або підставу позову, що згідно з ст. 22 ГПК України є виключним правом позивача, чи розглядати позовні вимоги, які не було заявлено позивачем.

Суд вважає, що клопотання позивача фактично зводиться не до питання виходу судом за межі позовних вимог, а до розгляду та вирішення судом іншого спору з приводу стягнення заборгованості за іншим договором, обставини виникнення якої потребують доказування за встановленими правилами господарського судочинства.

Порушені позивачем з цього приводу питання можуть бути лише предметом іншого судового провадження.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог є безпідставним.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід частково скасувати, а апеляційну скаргу частково задоволити.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.07.2015р. у справі № 907/508/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. .Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

ОСОБА_1