Постанова

від 28.10.2015 по справі 826/14297/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2015 року № 826/14297/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного

управління ДФС у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніса»

про стягнення податкової заборгованості у розмірі 1873424,74 грн.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніса» (надалі - Відповідач) про стягнення податкового боргу з ТОВ «Аніса» (код ЄДРПОУ 32210707) шляхом стягнення коштів з усіх розрахункових рахунків з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 1873424,74 грн. на бюджетний рахунок №33217811700011 (одержувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача ГУДКСУ у м. Києві, МФО 820019 (код платежу 18010600)).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач має заборгованість у розмірі 1873424,74 грн., який останнім не сплачено.

Представник Відповідача проти позову заперечував з огляду на те, що у податкового органу не виникло право на звернення до суду про стягнення податкового боргу, оскільки матеріали справи не містять доказів направлення Відповідачу податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, а тому сума є неузгодженою.

В судовому засіданні 21.09.2015 року судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини 4 статті 122 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Позивач зазначає, що податкова заборгованість ТОВ "Аніса" виникла з орендної плати за землю, яка виникла на підставі визначеного грошового зобов'язання контролюючим органом за результатами контрольно-перевірочної роботи (податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 року №0054001590 та від 03.10.2012 року №0054071590) та на підставі самостійно визначеними Відповідачем грошовими зобов'язаннями (податкові декларації від 28.04.2012 року №169/18-406, від 14.02.2013 року №9006385349 та від 14.02.2014 року №1400024439).

Так, Відповідачем податкові зобов'язання самостійно не сплачені, у зв'язку з чим виник податковий борг на загальну суму 1873424,74 грн.

Відповідно до пп.16.1.3 та пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема: календарному місяцю - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до ст.203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків. (п.56.11 ст.56 Податкового кодексу України)

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.58.2 ст.58 цього кодексу, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 58.3 ст.58 кодексу передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено в судовому засіданні, вказані податкові повідомлення-рішення, на підставі яких у тому числі, виник податковий борг, Відповідачем не оскаржуються.

В п.57.3 ст.57 кодексу зазначено, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду взагалі не надано податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року №0054001590 та від 03.10.2012 року №0054071590 та докази вручення їх відповідачу.

Натомість, до суду надані податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 року №5400/15-90, №5401/15-90 та №5407/15-90, з яких вбачається що вони вручалися особі кур'єру. Проте, неможливо встановив хто ця особа, не вказано прізвище та яке вона має відношення до ТОВ "Аніса", включаючи питання наявності у неї повноважень вступати у відносини з податковою службою від імені товариства або зайняття у ньому відповідної посади, суду невідомо, а податковою службою належними доказами не розкрито та не доведено.

Отже, приймаючи до уваги зазначене, суд дійшов до висновку, що оскільки вказані вище податкові повідомлення рішення не були вручені платнику податків у порядку встановленому ПКУ, то суми податкових зобов'язань є неузгодженими та такими, що не набули стану податкового боргу і, з огляду на це, стягненню не підлягають. Зворотне належними і допустимими доказами позивачем суду не доведено.

Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.31.1 ст.31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Підпунктом 14.1.175 п.14.1 ст.14 Кодексу встановлено, що суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання вважаються податковим боргом.

Пунктом 38.1 ст.38 Податкового кодексу України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

В порушення вищевказаних вимог Податкового кодексу України Відповідач, у строки визначені законодавством, не сплатив в повному обсязі узгоджену суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.20.1.18 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень. (п.41.5 ст.41 Податкового кодексу України)

Відповідно до ст.50 Бюджетного кодексу України податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи до державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Суд зазначає, що згідно з п.95.1 ст.95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до п.102.4 ст.102 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашені такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п.59.1. ст.59 ПКУ).

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п.95.2 ст. 95 ПКУ).

Отже, підсумовуючи зазначене у сукупності, для стягнення заборгованості по Декларації повинно пройти 60 днів після вручення податкової вимоги платнику податку в порядку, встановленому для вручення податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова вимога від 10 жовтня 2012 року № 5124 на загальну суму 51884,13 грн. вручена ОСОБА_1

Водночас, Відповідачем надано до суду постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2013 року по справі №826/4306/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року, в якій встановлено, що з статуту Відповідача (затверджено протоколом загальних зборів учасників №ѕ-09 від 17 квітня 2009 року) єдиною особою, яка представляє інтереси і діє без довіреності від імені платника податку є директор товариства. Таким чином, інші особи від імені товариства можуть діяти виключно на підставі довіреності, виданої платником податку.

Отже, судом також встановлено, що враховуючи той факт, що особа ОСОБА_1 ніколи не працювала у ТОВ "Аніса" та не має до вказаного товариства жодного відношення, суд дійшов висновку, що податкова вимога від 10 жовтня 2012 року № 5124 не була вручена відповідачу у порядку, встановленому ПКУ. А відтак, право реалізації податковою службою стягнення коштів платника податку не виникло, оскільки 60 днів з дня вручення боржнику податкової вимоги не сплинуло. Доказів того, що ОСОБА_1 існує і має яке-небудь відношення до ТОВ "Аніса" податковою службою суду не надано.

Крім цього, в наданій постанові досліджені обставини щодо податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року №5400/15-90, №5401/15-90 та №5407/15-90 та викладені аналогічні висновки вказаним вище.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, приймаючи до уваги зазначене, враховуючи висновки щодо неналежного вручення податкової вимоги від 10 жовтня 2012 року № 5124, суд дійшов до висновку, що оскільки вказані вище податкові повідомлення-рішення не були вручені платнику податків у порядку встановленому ПКУ, то суми податкових зобов'язань є неузгодженими та такими, що не набули стану податкового боргу і, з огляду на це, стягненню не підлягають.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук