Рішення

від 02.11.2015 по справі 313/1814/14-ц

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 313/1814/14-ц

Провадження № 2/313/29/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2015 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., позивачки ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи на стороні позивача - Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області, третіх осіб на стороні відповідача - Веселівської районної державної адміністрації, приватного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання договорів міни незаконними та державних актів на право власності на землю недійсними,

ВCТАНОВИВ:

Позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання договорів міни земельних ділянок на зерно ячменю, що були укладені ОСОБА_7 та ОСОБА_5, зареєстрованими і посвідченими в реєстрі за № № 838, 840 приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області 12.08.2004 р. та державних актів на право на земельні ділянки серії ЗП № 010076 та ЗП № 010077, недійсними. Також позивачка просить поновити їй строк позовної давності як пропущений з поважної причини.

Обгрунтовуючти позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що 19.05.2009 р. помер її батько ОСОБА_7

Спадкоємцями за законом після смерті батька є вона та її мати ОСОБА_8.

Позивачка зазначає, що у встановлений законодавством шестимісячний строк після відкриття спадщини вона подала заяву про прийняття спадщини, а її мати відмовилася від прийняття спадщини на користь доньки, у зв'язку з чим вона є єдиною спадкоємницею після смерті батька.

За час оформлення права на спадщину у зв'язку з відсутністю частини право установчих документів, нотаріусом був зроблений запит до управління Держземагенства і згідно відповіді № 0352-13 від 04.07.2013 р. було встановлено, що на момент смерті її батько мав у власності дві земельні ділянки, одна площею 6,0514 га, а інша площею 5,9347 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на яку посвідчено Державними актами серії ЗП № 009728 та серії ЗП № 009727, виданими 19.07.2004 р.

Після отримання відповіді нотаріусом була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на вказані земельні ділянки, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що оскільки вона думала, що Державні акти були втрачені її батьком, тому звернулася в суд з позовом до Матвіївської сільської ради про визнання права власності на зазначені земельні ділянки у порядку спадкування. Але за час судового розгляду справи було встановлено, що земельні ділянки належать відповідачу у цій справі. Оскільки відповідач жодних правовстановлюючих документів суду їй не надав, вона вимушена була звернутися до прокуратури району із заявою про проведення перевірки законності отримання відповідачем права власності на земельні ділянки.

На початку червня 2014 року у Веселівському РВ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1 отримала постанову про закриття кримінального провадження від 14.05.2014 р. і отримала можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Тільки тоді з матеріалів провадження їй стало відомо про існування договорів міни, начебто укладених між її покійним батьком та відповідачем 12.08.2004 р., а також про існування державних актів, виданих на підставі договорів міни на ім'я відповідача.

Позивачка посилається на ст.256,257,261 ЦК України і вважає, що строк позовної давності пропущений нею з поважних причин, оскільки про порушення її права - існування договорів міни та державних актів, а також про відповідача як особу, що порушила її право, вона дізналася тільки у червні 2014 року і до цього моменту можливості ознайомитися з цими договорами не мала.

Договори міни земельних ділянок на зерно ячменю № 840(ВВЕ № 648500) та № 838 (ВВЕ № 648498) від 12.08.2004 р. укладені її померлим батьком та відповідачем, є недійсними, так як згідно до ч.ч.1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на ч.4 ст. 202 ЦК України, відповідно до якої дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що відповідно до ч.ч.1,3 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вона категорично наполягає, що її батько не підписував зазначені договори міни і ніколи не проявляв жодного бажання їх укладати. Підписи в договорах міни замість її батька виконані іншою особою.

ОСОБА_1 посилається на п.15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на 12.08.2004 р., яким встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01.01.2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Позивачка у позові зазначає, що міна визначена як дозволений спосіб відчуження земельних ділянок, однак в кореспонденції з положеннями ст.210 ЗК України, згідно якій угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду, дозволеною формою відчуження земельних ділянок відповідно до ЗК України є (стосовно земель для товарного сільськогосподарського виробництва) виключно обмін земельних ділянок, тобто міна земельної ділянки на земельну ділянку, а не на будь-яке інше майно.

Договори міни земельних ділянок на зерно є недійсні, оскільки вони суперечать положенням ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України.

11.10.2004 р. на ім'я відповідача, на підставі договорів міни від 12.08.2004 р. були видані Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЗП № 010076 та ЗП № 010077.

Так як Державні акти є правовстановлюючими документами, виданими на підставі недійсних договорів, то акти також є недійсними. Згідно з листом Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області № 0352-13 від 04.07.2013 р. спірні земельні ділянки були зареєстрованими за її померлим батьком, а не за відповідачем.

Присутня у судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали і просили позов задовольнити. Проте під час судового розгляду справи позовні вимоги у частині поновлення строків позовної давності не підтримали, а навпаки, як позивачка, так і її представник заявили, що строки позовної давності не пропущені для звернення до суду. Про наявність спірних договорів міни позивачка дізналась у липні 2013 року від нотаріуса з листа начальника Управління Держземагенства у Мелітопольському районі ОСОБА_9 від 04.07.2013 р. № 0352-13, який був наданий на запит нотаріуса за № 417/02-14 від 14.05.2013 р.(а.с. 14,43).

Третя особа на стороні позивача - Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області про місце та час судового розгляду справи повідомлена належним чином, але участь свого представника у судове засідання не забезпечила. Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області залучене до участі у розгляді справи за клопотанням позивачки ухвалою суду від 25.06.2015 р. (а.с.113).

Представник відповідача ОСОБА_3 просить застосувати до позовних вимог позивачки позовну давність і відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У задоволенні заяви про поновлення строку позовної давності відмовити за її безпідставністю. Обгрунтування застосування строків позовної давності надані у заяві про застосуванні позовної давності та у доповненнях до неї.

Представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_10 районної державної адміністрації Старкова -ОСОБА_11, пояснила, що вона є начальником юридичного відділу апарату райдержадміністрації. У задоволенні позовних вимог просила відмовити, застосувавши строки позовної давності (а.с.141). Веселівська районна державна адміністрація залучена до участі у розгляді справи за клопотанням позивачки та її представника адвоката ОСОБА_2 ухвалою суду від 03.09.2015 р. (а.с.129-130).

Третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_6 про місце та час судового розгляду справи повідомлена належним чином, але у судове засідання не з'явилася. На адресу суду надіслала заперечення з проханням розглянути справу без її участі. У задоволенні позову відмовити, так як термін позовної давності щодо оскарження вчинення нотаріальних дій давно сплив ( а.с.119). ОСОБА_6 залучена до участі у розгляді справи за клопотанням позивачки ухвалою суду від 25.06.2015 р.

Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, тому можливо розглянути справу по суті у відсутності представників третіх осіб по наявним у справі доказам, відповідно до вимог ст. ст.158, 169 ЦПК України.

Відповідно до ст.ст. 10 , 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 57 , 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу , тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вислухавши позивачку та її представника адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4М, вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього закону.

За ч.1 ст.715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Статтею 716 ЦК України передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Разом із тим, згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на 12.08.2004 р. встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01.01.2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-1V від 05.06.2003 р., зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.11.2003 р. № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України в своїх постановах від 05.11.2014 р. у справі № 6-172цс14 та від 11.02.2015 р. у справі № 6-5цс15, які відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України.

Cуд встановив, що 12.08.2004 р. ОСОБА_7 уклав з відповідачем ОСОБА_5 договір міни земельних ділянок на зерно ячменю № 840(ВВЕ № 648500) та № 838 (ВВЕ № 648498) від 12.08.2004 р., які посвідчені приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу ОСОБА_6В. (а.с. 20-24,63-66,78-81).

11.10.2004 р. на ім'я відповідача ОСОБА_5, на підставі договорів міни від 12.08.2004 р. були видані Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЗП № 010076 та ЗП № 010077 ( а.с.25-29).

Наявність зазначених договорів міни земельних ділянок на зерно ячменю третього класу свідчить про фактичне відчуження земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить як відповідним нормам Земельного Кодексу так і положенням статті 203 ЦК України , якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, частині 1 цієї статті, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу , є підставою недійсності такого правочину.

Також суд зазначає, що ухвалою суду від 02.04.2015 р. за клопотанням позивачки була призначена судова почеркознавча експертиза. Висновком Д/№ 135 від 30.05.2015 р. встановлено, що підпис у договорах міни земельної ділянки на зерно ячменю № 840 (ВВЕ № 648500) та 838 ( ВВЕ № 648498) від 12.08.2004 р. виконаний ОСОБА_7 ( а.с. 103-109).

19.05.2009 р. ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ЖС № 119173, виданим Матвіївською сільською радою Веселівського району Запорізької області від 29.05.2009 р. ( а.с.19).

Спадкоємцем всіх прав та обов'язків (спадщини) ОСОБА_7 після його смерті є позивачка ОСОБА_1, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 180/09, заведеної щодо майна померлого ОСОБА_7, копія якої надана Веселівською державною нотаріальною конторою (а.с. 153-174).

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_5 до винесення рішення, відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України подав заяву застосувати позовну давність і відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У задоволенні заяви позивачки про поновлення строку позовної давності відмовити за безпідставністю ( а.с.57-58).

Суд, розглядаючи заяву відповідача ОСОБА_5 про застосування при розгляді справи строків позовної давності, встановив наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачка ОСОБА_1, як у позовній заяві, так і в судовому засіданні стверджує, що тільки після запиту нотаріуса за № 417/02-14 від 14.05.2013 р. з листа начальника Управління Держземагенства у Мелітопольському районі ОСОБА_9 від 04.07.2013 р. № 0352-13 їй стало відомо про те, що на момент смерті її батько мав у власності дві земельні ділянки, одна площею 6,0514 га, а інша 5,9347 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на яку посвідчено Державними актами серії ЗП № 009728 та серії ЗП № 009727, виданими 19.07.2004 р. (а.с. 14,43).

Проте суд не погоджується з таким твердженням, так як це спростовується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 18.05.2004 р., що долучені позивачкою до справи (а.с.15,16).

Так, зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВВ № 841974 від 18.05.2004 р. вбачається, що 29.01.2001 р. помер ОСОБА_12 і спадкоємцем майна на всю його долю є його брат, ОСОБА_7, який є батьком позивачки. У свідоцтві зазначено, що спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з права на земельну частку розміром 6.25 умовних кадастрових гектара, що належить спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 037952, виданого Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області 27.11.1996 р. ( а.с.15).

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВВ № 841973 від 18.05.2004 р. вбачається, що 09.02.1997 р. померла ОСОБА_13 і спадкоємцем майна на всю її долю є її син, ОСОБА_7, який є батьком позивачки. У свідоцтві зазначено, що спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з права на земельну частку розміром 6.25 умовних кадастрових гектара, що належить спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 038291, виданого Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області 27.11.1996 р. (а.с.16).

Тобто, це ті дві земельні ділянки, про які йде мова у листі начальника Управління Держземагенства у Мелітопольському районі ОСОБА_9 від 04.07.2013 р. № 0352-13, на отримання якої робив нотаріус свій запит за № 417/02-14 від 14.05.2013 р.(а.с. 14,43).

Позивачка ОСОБА_1, дівоче прізвище ОСОБА_7, народилася 13.12.1984 р. у с. Матвіївка Веселівського району Запорізької області. Її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 111-ЖС № 258808, виданим Матвіївською сільською радою Веселівського району Запорізької області 19.01.1985 р. (а.с.12).

24.08.2002 р. позивачка уклала шлюб з ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2 і після одруження дошлюбне прізвище ОСОБА_8 змінила на ОСОБА_14, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1-ЖС № 084791, виданого Матвіївською сільською радою Веселівського району Запорізької області 24.08.2002 р., а також паспортом серії СВ № 579840, виданого Веселівським РВ УМВС України в Запорізькій області 24.09.2002 р. (а.с.6, 18).

На 11 сторінці паспорта у графі місце проживання вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована 15.06.2002 р. у будинку № 8 на вул.Комсомольській с.Матвіївка (а.с.6).

З довідки № 847 від 22.09.2009 р., виданої виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради Веселівського району зазначено, що гр.ОСОБА_7 постійно проживав та був зареєстрований з 1987 року по день смерті 19.05.2009 р. за адресою Запорізька область Веселівський район с.Матвіївка вул.Комсомольська, 8. Разом з ним зареєстровані, проживали та проживають по вище вказаній адресі спадкоємці за законом дружина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.157 (на звороті)).

Тому суд вважає, що про наявність існування двох земельних ділянок, які є предметом спору, позивачці було відомо не з листа начальника Управління Держземагенства у Мелітопольському районі від 04.07.2013 р. № 0352-13, як стверджує ОСОБА_1, а із свідоцтв про право власності на спадщину за законом від 18.05.2004 р., яку прийняв батько позивачки після смерті 09.02.1997 р. своєї матері ОСОБА_13 та смерті 29.01.2001 р. свого брата ОСОБА_12 (а.с.15,16).

Статтею 262 ЦК України визначено, що заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Це правило є універсальним і застосовується незалежно від характеру порушеного права та юридичного статусу особи.

Позивачка помилково вважає, що перебіг строку позовної давності пов'язаний з терміном, коли вона особисто дізналася про спірний правочин. Фактично це право пов'язане зі спадкодавцем і він особисто за свого життя його не реалізував. Термін позовної давності закінчився ще за його життя, а з прийняттям спадщини позивачем законом не передбачено зміни порядку загального перебігу строку позовної давності.

Позивач має обґрунтувати не тільки поважність пропуску строку позовної давності нею особисто, а й самим спадкодавцем. ОСОБА_1 таких доводів суду не наводить та будь-яких доказів не надає.

У даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався з дати фактичного виконання договорів міни- отримання відповідачем 11.10.2004 р. Державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно з наданими позивачем доказами, ОСОБА_1 до моменту смерті спадкодавця, проживала з ним в с.Матвіївка вул.Комсомольська, буд. 8, а відтак, проживаючи однією сім'єю зі спадкодавцем не могла не знати про наявність спірних угод та їхні юридичні наслідки.

Відповідно до роз'яснень п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частина друга, третя статті 261 ЦК).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем строк позовної давності пропущено і правові підстави для його поновлення, відповідно до вимог ч.5 ст.267 ЦК України, відсутні.

Заява відповідача ОСОБА_5 про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає задоволенню, що відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови ОСОБА_1 у позові.

Відповідно до ст.89 ЦПК України , у разі відмови позивачу у задоволенні позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову у практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними » № 9 від 06.11.2009 р. та ст.ст. 10 , 11 , 60 , 8 9, 209 , 212 , 213 -215 , 218 ЦПК України , суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи на стороні позивача-Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області, третіх осіб на стороні відповідача - Веселівської районної державної адміністрації, приватного нотаріуса ОСОБА_6, про визнання договорів міни, що були укладені ОСОБА_7 і ОСОБА_5, зареєстрованими і посвідченим в реєстрі за № № 838, 840 приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області 12.08.2004 р. та державних актів на право на земельні ділянки серії ЗП № 010076 та ЗП № 010077 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Веселівський районний суд в установленому законом порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_15

02.11.2015