Постанова

від 21.10.2015 по справі 808/8026/15

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року (о 17 год. 30 хв.) Справа № 808/8026/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника першого відповідача ОСОБА_2,

другого відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області, Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області (далі - відповідач 1), до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить:

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 173,71 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення (10.08.2015) та по день фактичного розрахунку (30.09.2015);

стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові та заяві про зменшення позовних вимог. Зокрема, вказує, що відповідно до наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області №37-к від 15.06.2012 призначена на посаду начальника відділу організаційно-аналітичного забезпечення, зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації, з якої звільнена наказом від 10.08.2015 №30-к у зв'язку з реорганізацією інспекції та скороченням посади відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відповідно до довідки відповідача 2 від 12.08.2015 №02-04/0395 заборгованість по невиплаченій заробітній платі при звільненні становить 7 542,44 грн. Посилається на пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» та вважає, що Головне управління державної служби з питань праці у Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов'язків Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області. Враховуючи той факт, що лише 30.09.2015 позивачем було отримано належні їй при звільненні суми, посилається на приписи статті 117 Кодексу законів про працю України та просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 173,71 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення (10.08.2015) та по день фактичного розрахунку. Крім того, зазначає, що не проведення вчасного розрахунку заподіяло їй величезних моральних страждань, весь час переживала з питання своєчасності оплати комунальних послуг, наявності коштів з приводу свого існування, оскільки заробітна плата є єдиним джерелом доходів, а тому була позбавлена нормального життєвого спілкування. Порушення права на своєчасне отримання заробітної плати призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. На підставі викладеного, просить адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, наведених у наданих суду запереченнях від 09.10.2015 №08/01-02/02/400 та від 15.10.2015 №08/01-02/02/433. Зокрема, зазначає, що згідно інформації про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з офіційного сайту Міністерства юстиції України від 07.10.2015, Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області (ЄДРПОУ 38025299) з 20.03.2015 року перебуває в стані припинення, проте частиною другою статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Здійснення заходів, пов'язаних з утворенням та реорганізацією центральних органів виконавчої влади, регулюється Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, згідно пункту 7 якої майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта. Вказує, що на сьогоднішній день передавальний акт комісіями Головного управління Держпраці у Запорізькій області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області не підписаний, а тому відповідач 1 не може нести відповідальність за здійснення розрахунку з позивачем, який був працівником відповідача 2. Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 є законним, за порушення строків розрахунку при звільненні відповідач понесе фінансову відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки, від пропозиції роботи позивач відмовилась та в подальшому не зверталась з відповідним проханням, на даний момент позивач перебуває на обліку в центрі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю, не надано доказів, що підтверджують моральні страждання позивача, вважає абсолютно необґрунтованими також позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову частково заперечив, вважає, що відповідальність у даному випадку повинен нести центральний орган виконавчої влади, а саме Державна служба України з питань праці.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно наказу №37-к з 15.06.2012 ОСОБА_1 працювала начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення, зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області та 10.08.2015 наказом № 30-к була звільнена у зв'язку з реорганізацією та скороченням посади згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. За вказаним наказом позивачу належить виплатити компенсацію за 12 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період з 15.06.2014 по 14.06.2015, 5 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 15.06.2015 по 10.08.2015 та 9 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби (понад 12 років).

Згідно довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області від 12.08.2015 №02-04/0395 станом на 11.08.2015 перед позивачем рахується заборгованість по невиплаченій заробітній платі при звільненні в сумі 7 542,44 грн.

У зв'язку з не проведенням з позивачем повного розрахунку при звільненні остання звернулась із даним позовом до суду, у якому також просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2015 по 30.09.2015, а також завдану моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо доводів позивача, що відповідач 1 є правонаступником усіх прав та обов'язків Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» постановлено утворити Державну службу України з питань праці реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Установлено, що територіальні органи, які утворюються є правонаступниками територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань праці.

Здійснення заходів, пов'язаних з утворенням та реорганізацією центральних органів виконавчої влади, регулюється Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074. Відповідно до пункту 15 Порядку, у разі припинення органу виконавчої влади. Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

Відповідно до пунктів 7, 23 постанови № 1074 майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта. Передавальний акт чи розподільчий ліквідаційний баланс складається комісією після закінчення строку пред'явлення вимог кредиторами та задоволення або відхилення таких вимог, підписується членом комісії - бухгалтером та затверджується головою комісії. Розподільчий баланс або передавальний акт повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх фінансових зобов'язань органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється, всіх його кредиторів та боржників, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами.

На сьогоднішній день передавальний акт комісіями Головного управління Держпраці у Запорізькій області та Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області не підписаний.

Крім того, згідно частини другої статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно інформації про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.10.2015, Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області (ЄДРПОУ 38025299) з 20.03.2015 перебуває в стані припинення. Запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до реєстру на час розгляду справи у суді не внесено.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була працівником Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, а тому суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки з Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області.

Пунктами 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

В доводах заперечення представник відповідача 2 зазначив, що ситуація щодо несвоєчасності проведення розрахунків зі звільненими працівниками склалася не з вини Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, вважає, що відповідальність у даному випадку повинен нести центральний орган виконавчої влади, а саме Державна служба України з питань праці, проте не надав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

У судовому засіданні судом встановлено, що повний розрахунок з позивачем у сумі 7 542,44 грн. (заборгованість по невиплаченій заробітній платі при звільненні) відповідачем 2 проведено 30.09.2015, що саме підтверджено позивачем та представника відповідачів.

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача з Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, як роботодавця, середній заробіток за час затримки за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення (10.08.2015) та по день фактичного розрахунку (30.09.2015).

Визначаючи розмір грошового забезпечення за фактично відпрацьований час та за час вимушеного прогулу суд застосовує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5.8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із змісту довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області від 15.09.2015 №02-03/0418 про середню заробітну плату позивача вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці, що передують місяцю звільнення складає 173,71 грн.

Таким чином, кількість днів затримки розрахунку з дня звільнення з 10.08.2015 по день фактичного розрахунку 30.09.2015 становить 50 календарних днів, у зв'язку з чим сума грошового забезпечення, що підлягає стягненню становить 173,71 грн. * 50 календарних днів = 8 685,60 грн.

Стосовно стягнення моральної шкоди, суд виходив з наступного.

У статті 237-1 Кодексу законів про працю України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, згідно пункту 13 Пленум № 4 судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 10.08.2015 звільнено з посади відповідно до пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України, про що свідчить також запис, внесений до трудової книжки позивача.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Матеріалами справи встановлено та позивачем у судовому засіданні визнано, що 26.06.2015 відповідач 1 листом №07/05-60/4 повідомив Територіальну державну інспекцію з питань праці у Запорізькій області про готовність прийняти працівників Територіального управління за переведенням відповідно пункту п'ятого статті 36 Кодексу законів про працю України для подальшої роботи у Головному управлінні згідно штатного розпису. Так, ОСОБА_1, яка займала в посаду начальника відділу організаційно аналітичного забезпечення, зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації - державного інспектора праці, відповідачем 1 було запропоновано посаду завідувача сектору звернення громадян та доступу до публічної інформації Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області, проте позивач із запропонованою посадою не погодилась, про що свідчить її особистий підпис у відповідній графі пропозиції від 30.06.2015.

Крім того, судом враховано, що позивач перебуває на обліку в центрі зайнятості та згідно довідки Правобережного районного центру зайнятості м. Запоріжжя від 20.10.2015 №02-06/2992 за період з 07.09.2015 по 30.09.2015 отримала допомогу по безробіттю у розмірі 1 300,01 грн.

Також позивачем не зазначено в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди, а тому , на думку суду, вимоги щодо покладання на відповідачів обов'язку компенсувати позивачу моральну шкоду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із частиною другою статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять..

Як встановлено частинами першою, другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 КАС України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з дня звільнення з 10.08.2015 по день фактичного розрахунку 30.09.2015 у розмірі 8685,60 грн. (вісім тисяч шістсот вісімдесят п'ять гривен п'ятдесят копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак