Ухвала

від 13.10.2015 по справі 808/910/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"13" жовтня 2015 р. справа № 808/910/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю представників позивача Фірсова В.О., Чернова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі № 808/910/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйвол"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В лютому 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000242201 від 03.02.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 41 250,00 грн. в тому числі за основним платежем - 33 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8 250,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ "Буйвол" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 33 000,00 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає про окремі недоліки первинних документів, наданих до перевірки. Також, зазначив, що в ході перевірки не встановлено факт взаємовідносин (передачі товарів, робі/послуг) між ТОВ "Пірол СКФ" та контрагентами-постачальниками, узв'язку з відсутністю (не наданням для звірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Звіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господаської діяльності підприємства. Крім того, вказував, що слідчим

управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, відомості про яке внесено 13.02.2014 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №3201408280000037. Так, досудовим слідством встановлено, що в період з вересня 2013 - травень 2014 року невстановлені особи організувавши діяльність підприємств з ознаками "фіктивності" в т.ч. контрагента позивача ТОВ "Пірол СКФ".

В судовому засіданні представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 24.12.2014 року №95 в період з 24.12.2014 року по 30.12.2014 року відповідачем була проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача ТОВ "Буйвол" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Пірол СКФ" за період з 01.09.2013 р. по 30.11.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки №4/22-01/38362839 від 13.01.2015 року (а.с.9-21).

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплаті в бюджет всього на суму 33000, 00 грн. - за лютий 2014 року.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що первинні документи надані ТОВ "Пірол СКФ" на підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ "Буйвол" не належно оформлені та підписані не повноважною особою, у зв'язку з чим не є звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених сум до складу витрат та сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на акті ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №582/26-57-22-04-10/38506228 від 21.07.2014 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Пірол СКФ" щодо підтвердження господарських із платниками за період з 01.01.2014 по 31.03.2014" та постанові прокуратури Запорізької області від 24.11.2014 р., які були надіслані до податкового органу.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242201 від 03.02.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 41 250,00 грн. в тому числі за основним платежем - 33 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8 250,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, що між позивачем ТОВ "Буйвол" (покупець) та ТОВ "Пірол СКФ" (постачальник) укладено договір поставки №2/2014-04 від 01.02.2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що ТОВ "Пірол СКФ" поставив, а позивач прийняв та оплатив комбікорм свинячий ДСТУ 4124-2002 у кількості 45 000 кг. Доставка здійснювалась автотранспортом позивача, який знаходить в оренді позивача, на підставі договору оренди № 1/13 від 03.01.2013 р.

На підтвердження виконання умов договору поставки №2/2014-04 від 01.02.2014 р., позивачем надані суду податкову накладну №104 від 26.02.2014 р., видаткову накладну №104 від 26.02.2014 р., товарно-транспортні накладні № 009 від 26.02.2014 р., №010 від 27.02.2014 р.

Крім того, позивачем надано суду також звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №АО-0000059 від 27.03.2014 р., виписку з картки рахунку від 21.03.2014 р., які підтверджують розрахунок між сторонами за договором поставки 2/2014-04 від 01.02.2014 р.

Податковий орган зазначив, що виписані контрагентом позивача видаткові та податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених в них сум до складу витрат та сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на акті ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №582/26-57-22-04-10/38506228 від 21.07.2014 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Пірол СКФ" (код ЄДРПОУ 38881578) щодо підтвердження господарських із платниками за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2014 р.", у якому зазначено, що в ході проведення звірки не встановлено факт взаємовідносин (передачі товарів, робіт/послуг) між ТОВ "Пірол СКФ" та контрагентами-постачальниками, у зв'язку з відсутністю (не наданням для звірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Звіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Операції купівлі-продажу ТОВ "Пірол СКФ" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Проте, з таким висновком податкового органу погодитися не можна, з огляду на наступне.

Всі зазначені вище первинні документи на підтвердження реальності здійснення позивачем господарської операції з ТОВ "Пірол СКФ" за період вересень 2013 року - листопад 2014 року, були надані податковому органу до перевірки, та відображені в акті перевірки.

Відповідач посилається на дефектність первинних документів, зокрема неналежне оформлення видаткових та податкових накладних, проте відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996- XIV від 16.07.1999 року визначається один з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, а саме - превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, а тому певну дефектність документів бухгалтерського обліку неможна вважати безумовною підставою для визнання правочинів такими, що не відбулися.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Пірол СКФ" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в ході судового розгляду справи в апеляційній інстанції було цілком спростовані доводи податкового органу щодо безтоварності операції, а тому окремі недоліки у веденні бухгалтерського обліку не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту. Так, представником позивача було надано ґрунтовні пояснення, які спростовують доводи апеляційної скарги, що ґрунтуються на припущеннях.

Так, посилання заявника апеляційної скарги на те, що згідно постанови СУ ФР ДПІ у Запорізькій області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №3201408280000037 від 13.02.2014 р. за ч.2 ст.205 КК України, відносно невстановлених осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто придбали суб'єкт підприємницької діяльності - ТОВ "Пірол СКФ" з метою прикриття незаконної діяльності, а саме надання податкової вигоди третім особам, в ході якого встановлено та допитано директора ТОВ "Пірол СКФ" ОСОБА_3, яка спростовує факт ведення господарської діяльності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належними доказами, насамперед, вироком суду, зазначені обставини не підтверджені.

Отже, ТОВ "Пірол СКФ" на час здійснення господарських операції з позивачем перебувало на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 33 000, 00 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі № 808/910/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун