Ухвала

від 21.10.2015 по справі 804/4983/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"21" жовтня 2015 р. справа № 804/4983/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю представника позивача Шулякової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі №804/4983/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Електросервіс"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В квітні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача за результатами якої складено акт від 17.07.2014 року №2159/221/37419297; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0003312201 від 06.08.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість в розмірі 31 290,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 15 645,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року позов задоволено частково. Постанова мотивована тим, що дії податкового органу по проведенню перевірки направлені на реалізацію повноважень, наданих податковим органом чинним законодавством України, не порушують права, свободи та інтереси позивача та направлені на виконання положень податкового законодавства з метою подальшого забезпечення контролю за реалізацією наданих прав і покладених обов'язків платника податків. Реальний характер господарських операцій ТОВ "Центр Електросервіс" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 31 290,00 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем до перевірки не надано сертифікати якості товару, які містять інформацію щодо ГОСТу, марки,

типу заводу виробника або паспорти якості товарів відповідно до умов договору, акти приймання-передачі товару. Згідно листа від 02.07.2014 року №02/07 ТОВ "Центр Електросервіс" придбаний товар використано у власній господарській діяльності. Також посилається на висновки акта ДПІ у Калінінському районі м. Донецька №195/22-02/36075620 від 28.03.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслем" за січень 2014 року.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 15.07.2014 року №1004 в період з 15.07.2014 року по 17.07.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Транслем" за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №2159/221/37419297 від 17.07.2014 року (а.с.17-24).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2014 року на суму 31 290, 00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на непідтвердженості факту придбання продукції у ТОВ "Транслем" з огляду на відсутність в них основних засобів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, сировини та матеріалів для виконання умов договору, що встановлено актом перевірки, а також належним чином оформлених паперових носіїв, та як наслідок непідтвердженість факту здійснення господарських операцій стосовно її подальшої реалізації покупцям та правомірність визначення суми податкового зобов'язання від такої реалізації.

Підставою для висновку податкового органу про те, що операції між ТОВ "Центр Електросервіс" та ТОВ "Транслем" не мають реального характеру став акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслем" за №195/22-02/36075620 від 28.03.2014 року.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003312201 від 06.08.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46 935,00 грн. в тому числі за основним платежем - 31 290,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 645,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п. 78.4 ст.78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган по проведенню перевірки діяв на підставі та у спосіб визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ТОВ "Центр Електросервіс" (Покупець) та ТОВ "Транслем" (Постачальник) укладено договір поставки №0111-13 від 01.11.2013 року.

Відповідно зазначеного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення, іменований далі Товар, а Покупець прийняти та оплатити Товар на умовах і в порядку, передбаченому договором.

На виконання умов договору між ТОВ "Транслем" та ТОВ "Центр Електросервіс" та за січень 2014 року виписано рахунки на оплату за №№3726, 3727, 7184, 7185, видаткові накладні за №№3726, 3727, 7184, 7185, оформлено товарно-транспортні накладні за №№14, 23 та виписані податкові накладні за №3726 від 08.01.2014 року всього на суму 49 124,00 грн., в тому числі ПДВ 8 187,33 грн., №3727 від 08.01.2014 року всього на суму 47 143,00 грн., в тому числі ПДВ 7 857,17 грн., №7184 від 15.01.2014 року всього на суму 43 715,00 грн., в тому числі ПДВ 7 285,83 грн., №7185 від 15.01.2014 року всього на суму 47 755,50 грн., в тому числі ПДВ 7 959,25 грн.

Сума податку на додану вартість у розмірі 31 289,58 грн. за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, даним декларацій з ПДВ за січень 2014 року.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та суду першої інстанції про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи, та про неможливість їх бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, оскільки вони є складеними в супереч вимогам п.44.1 ст.4 Податкового кодексу України, на підставі акту про нереальність здійснених операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Транслем" перебували на час здійснення господарських операцій на податковому обліку.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки актів ДПІ у Калінінському районі м. Донецька №195/22-02/36075620 від 28.03.2014 року неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслем" за січень 2014 року.

Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акту перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийнятого податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Отже, ТОВ "Транслем" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 31 290, 00 грн. до податкового кредиту.

Доводи відповідача про ознаки фіктивного підприємництва колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належними доказами, насамперед, вироком суду, зазначені обставини не підтверджені.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки акта ДПІ у Калінінському районі м.Донецька №195/22-02/36075620 від 28.03.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслем" за січень 2014 року" колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки він є неналежним доказом та в матеріалах справи його немає.

Посилання заявника на порушення норм процесуального права колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, лише якщо воно призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі №804/4983/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун