Ухвала

від 19.10.2015 по справі 815/1542/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/38499/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року

у справі №815/1542/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Одеський коровай» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 12 квітня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 липня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким адміністративний позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2013 року №0000192200 та №0000202200. Стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Іпсум» за період з 01 - 29 лютого 2012 року, про що склали акт від 08 лютого 2013 року №34/22-0/00376886/4, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та підпунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 21 лютого 2013 року №0000192200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 224 980,50 грн., з яких основний платіж - 149 987,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 74 993,50 грн. та №0000202200, яким зменшив суму від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 749 227,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Іпсум» за нікчемним правочином.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на акті перевірки від 23 серпня 2012 року №32625/7/22-5/12 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Іпсум» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Тел-Сервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий 2012 року», яким встановлено нікчемність правочинів, вчинених ТОВ «Іпсум» з контрагентами (покупцями та постачальниками) за період лютий 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Іпсум» укладено договір від 31 жовтня 2011 року №31/10/11 на перевезення хлібобулочних виробів, за змістом якого ТОВ «Іпсум» зобов'язалось приймати та перевозити хлібобулочні вироби в торгівельні точки позивача, а позивач, відповідно, надати хлібобулочні вироби та здійснити оплату наданих послуг.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів наданих послуг, податкових накладних та транспортних накладних.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення.

Подальша реалізація продукції здійснена на підставі договору комісії від 31 грудня 2011 року №2-10300, укладеного між позивачем та ТОВ «Іпсум», фактичне виконання якого підтверджується актом виконаних робіт та звітом комісіонера.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента та у зв'язку з оплатою підприємству вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Іпсум».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту лютого 2012 року суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Посилання відповідача на недоліки заповнення товарно-транспортних накладних, як доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій позивачем з вказаним контрагентом, обґрунтовано не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки такі недоліки не впливають на порядок формування податкового кредиту та валових витрат по фактично сплаченим та отриманим послугам та не є єдиним документом, що підтверджує реальність вчинення господарських відносин.

Висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі №815/1542/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.