Постанова

від 29.10.2015 по справі 923/952/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р.Справа № 923/952/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді : Ліпчанської Н.В.,

суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

(склад колегії суддів змінено на підставі розпоряджень в.о. керівника апарату суду)

При секретарі судового засідання Молодові В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гулько С.О. за довіреністю б/н від 16.12.2014р.;

від відповідача (ПСВП "АСКОМ"): Комадовський Д.П. за довіреністю б/н від 08.08.2015р.;

представник відповідача Стрілківської сільради Генічеського р-ну Херсонської обл. у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ"

на рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2015р.

по справі №923/952/15

за позовом: Виконавчого комітету Стрілківської сільської ради, Херсонська область, Генічеський р-н, с. Стрілкове;

до відповідачів:

1. Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області;

2. Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ", Запорізька область, смт Якимівка;

про визнання недійсною додаткової угоди до контракту

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Виконавчий комітет Стрілківської сільської ради (далі - Виконком) звернувся до господарського суду Херсонської області із позовом до Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області (далі - Сільрада) та Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" (далі - Підприємство, ПСВП "АСКОМ") про визнання недійсною укладену між відповідачами додаткову угоду від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між Підприємством та радгоспом ім.газети "Радянська Україна" на газифікацію села Стрілкове Генічеського району Херсонської області (а.с. 3-6).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги посилаючись на норми Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 23 ,26, 41, 151, 201, 202, 332 ЦК УРСР, ст.31, 34 Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", ст.18, п.п.42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 4, 32-34, 36, 43 ,44, 49, 82-82, 111-28, 116-117 ГПК України.

Відповідачі у судові засідання господарського суду першої інстанції не з'являлись, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом направлення ухвал суду за адресою їх місцезнаходження, відзиви на позовну заяву не надали.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.07.2015р. (суддя Ярошенко В.П.) позовні вимоги Виконкому задоволено повністю, визнано недійсною додаткову угоду, укладену між ПСВП "Аском" та Сільрадою від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" на будівництво газопостачання у с.Стрілкове Генічеського району Херсонської області, та стягнуто з кожного з відповідачів 609,00 грн. витрат зі сплати судового збору (а.с. 99-102).

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що оспорювана угода укладена всупереч вимог законодавства, а саме: п.42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Не погоджуючись із даним рішенням господарського суду, Підприємство звернулось з апеляційною скаргою, вважаючи вказане рішення винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ПСВП "АСКОМ" вказує на те, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин незалежно від заяви сторони.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ПСВП "Аском", дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.08.2009р. у справі №7/146-09 з Сільради на користь ПСВП "Аском" стягнуто суму основного боргу 412720,67 грн., загальна сума стягнення з нарахуваннями ставить 760574,93 грн. 07.09.2009р. Господарським судом Херсонської області виданий відповідний наказ №7/146-09 на виконання рішення суду від 14.08.2009р. (а.с. 10-12).

10 квітня 2012 року між Сільрадою, Виконкомом та ПСВП "Аском" укладено Угоду на забезпечення виконання рішення господарського суду Херсонської області від 14.08.2009р. по справі №7/146-09 та стягнення коштів з Стрілківської сільської ради згідно наказу господарського суду №7/146 суми боргу у розмірі 760574 грн. 93 коп. (а.с.13-14).

Згідно вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Так, п.1 Угоди передбачено, що Сільрада на підставі рішення сесії сільської ради №338 від 06.04.2012 року доручає Виконкому виконати на користь Підприємства рішення господарського суду Херсонської області від 14.08.2009р. по справі №7/146-09, а саме сплатити Підприємству 760574,93 грн., а Виконком погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання у розмірі 760574,93 грн., що визначене зазначеним рішенням суду.

Суму боргу, зазначену в п.1 Угоди Виконком зобов'язався сплатити Підприємству шляхом перерахування на рахунок останнього починаючи з квітня 2012 року рівними частинами у розмірі 50000 грн. до повного погашення суми боргу. Останній платіж у розмірі 60574,93 грн. Виконком повинен внести на рахунок Підприємства у червні 2013 року (п.2 Угоди).

Зобов'язання, право вимоги за яким передається за Угодою новому боржнику (Позивачу у справі), виникло на підставі правочинів, укладених у простій письмовій формі, а саме додаткових угод від 28.06.1995р., від 10.01.1996р. та від 10.01.1999р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994р. на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

В силу ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, у відповідності до приписів ст. 522 ЦК України новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Таким чином, оскільки заміна боржника у зобов'язанні, також як і заміна кредитора, не впливає на зміст зобов'язання, до нового боржника переходять всі обов'язки первісного боржника, а також всі його права щодо кредитора.

Як встановлено місцевим судом та підтверджено апеляційною інстанцією, правовідносини між Сільрадою та Підприємством виникли за додатковими угодами від 28.06.1995р., від 10.01.1996р., від 10.01.1999р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994р. на будівництво газопостачання у с.Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.08.2009р. у справі №7/146-09 з Сільради на користь ПСВП "Аском" стягнуто суму основного боргу 412720,67 грн., загальна сума стягнення з нарахуваннями ставить 760574,93 грн. 07.09.2009р. Господарським судом Херсонської області виданий відповідний наказ №7/146-09 на виконання рішення суду від 14.08.2009р. (а.с. 10-12).

В силу того, що Виконком не був учасником провадження по справі №7/146-09 та на підставі ст. 522 ЦК висунув проти вимоги ПСВП "Аском" всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах підряду за додатковими угодами між Сільрадою та ПСВП "Аском" від 28.06.1995р., від 10.01.1996р. та від 10.01.1999р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994р. на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області щодо їх недійсності з огляду на наступне.

Так, правовідносини між Сільрадою та ПСВП "Аском" виникли за додатковими угодами від. 28.06.1995р., від 10.01.1996р. та від 10.01.1999р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом їм. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994р. на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

З рішення суду по справі №7/146-09 вбачається, що 13 вересня 1994р. між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" укладено контракт №4 на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району (а.с.22-23). Вартість робіт та послуг за контрактом сторони визначили у 10 млрд. 109 млн. 364 тис. 900 крб.

Згідно з досягнутою у п.п. 2.1.2, 2.1.3 контракту домовленістю радгосп зобов'язався перерахувати позивачу 30% від загальної вартості контракту для придбання основних матеріалів у строк до 15.10.1994р., 15% вартості робіт, визначених квартальним завданням, за 20 днів до початку кварталу.

22 квітня 1996 року Виконком звернувся до відповідача з листом, в якому повідомляв підрядника, що зобов'язання замовника за контрактом №4 від 13.09.1994р. бере на себе, про що було укладено додаткову угоду до контракту від 10.01.1996р., в якій замовником робіт з газифікації є Сільрада.

Виконання контракту забезпечувалось додатковими угодами від 10.01.1996р. та від 10.01.1999р. (а.с.20-21).

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Апеляційна інстанція вважає правильним застосування місцевим судом в даному випадку норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), оскільки, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли відносини у 1996 році, тому до них мають застосовуватися положення вказаного кодексу.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього кодексу.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування.

Відповідно до змісту ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Виходячи зі змісту правовідносин відповідачів, рішення суду по справі №7/146-09 та досліджених судом матеріалів вбачається, що відбулася заміна сторони у зобов'язанні за контрактом №4 від 13.09.1994р. з радгоспу ім. газети "Радянська Україна" на Сільраду, підставою для якої став лист Виконкому від 22.04.1996р.

Проте, виходячи з норм діючого на той час ЦК УРСР, заміна сторони в зобов'язанні можлива лише внаслідок правонаступництва, або шляхом уступки вимоги чи переводу боргу.

Уступка вимоги і перевід боргу, засновані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі (ст.ст. 201, 202 ЦК УРСР). Таким чином, перевід боргу - це письмова угода, яка укладається між старим та новим боржниками за згодою кредитора, відповідно до якої старий боржник виходить із зобов'язання, а новий боржник приймає на себе борг, а заміна кредитора в зобов'язані, передбачена ст. 197 ЦК УРСР, це - уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги і переводу боргу необхідною є угода між старим та новим кредитором/боржником.

Між тим, згідно ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, засновані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі. Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

Уступка вимоги кредитором іншій особі відповідно до ст.197 ЦК УРСР допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору, або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання. Для цієї уступки вимоги необхідною є угода між старим та новим кредитором.

Згідно ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Заміна підрядника чи замовника у договорі підряду повинна проводиться з дотриманням як правил про відступлення вимоги, так і правил про переведення боргу.

Оскільки кожна зі сторін договору підряду одночасно є і кредитором, і боржником, права та обов'язки замовника за цим договором можуть бути передані третім особам тільки з письмової згоди підрядника (який може також брати участь в якості однієї зі сторін угоди про зміну осіб у зобов'язанні).

При заміні сторони у договорі підряду права і обов'язки колишнього замовника переходять до нового замовника у тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходу права, якщо інше не передбачено законом або договором.

Проте, між радгоспом ім. газети "Радянська Україна" та відповідачами не був укладений ані договір про уступку вимоги, ані договір переводу боргу за контрактом №4 від 13 вересня 1994 року.

Крім того, матеріали справи містять документальне підтвердження того, що радгосп ім. газети "Радянська Україна" ліквідовано, а Сільрада не є правонаступником радгоспу ім. газети "Радянська Україна".

З наведеного випливає, що спірна додаткова угода не відповідає вимогам закону і є недійсною (відповідно до ст. 48 ЦК УРСР).

Також, для чинності правочину необхідно, щоб його умови не суперечили чинному законодавству, моральним засадам суспільства, щоб особи, які його вчиняють, мали необхідний обсяг прав та дієздатності, щоб волевиявлення учасників було вільним і відповідним їх внутрішній волі, щоб правочин був вчинений у належній формі і був спрямованим на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Закон Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" (далі - Закон Української РСР), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин визначав компетенцію сільських рад та їх виконавчих органів щодо укладання договорів та розпорядження коштами.

Так, в межах повноважень в галузі управління комунальною власністю та розвитку місцевого господарства до виключної компетенції виконавчого комітету ради належить укладання договорів на виконання робіт (послуг) з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами, які не належать до комунальної власності, кооперативами та громадянами.

З наведеного випливає, що Сільрада не мала належного обсягу повноважень на укладання спірної додаткової угоди від 10.11.1996р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994 р.

Разом з тим, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР в редакції, чинній на момент укладання додаткової угоди від 10.01.1999р. встановлено, що до виключної компетенції ради належить затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським

Проте стороною спірних додаткових угод Сільрада, яка не має належного обсягу правоздатності на укладання господарських договорів, визначеної Законом на час укладання додаткової угоди від 10.01.1996р. Відсутні також рішення ради про затвердження додаткових угод до контракту, а також рішення ради про прийняття на себе зобов'язань за вищевказаним контрактом, що є порушенням п. 42 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", що вже набрав чинності на момент укладання додаткової угоди від 10.01.1999р.

Між тим, на замовлення Сільради 06.08.2004р. було складено аудиторську довідку на предмет взаємовідносини з ПСВП "Аском", яка по суті є економічною експертизою. На дослідження експертизи ставилося питання про суму заборгованості перед позивачем за підрядними роботами з газифікації села Стрілкове. Висновки зроблені на підставі документів первинної бухгалтерської звітності також свідчать про те, що в період з 1996 року по 2001 рік між ПСВП "Аском" та Сільрадою не існувало будь-яких господарсько-правових правовідносин. Згідно п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Крім того, згідно з ч.1 ст.207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, оспорювана угода укладена у невідповідності до вимог законодавства.

Щодо твердження апелянта про те, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин незалежно від заяви сторони слід колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п.2.8 Постанови Пленуму "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. N11 щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (ст.257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в п.п. 2 і 3 п. 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 N4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, ст.20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Необхідно мати на увазі також припис п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 01.01.2004р.; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Судова колегія не погоджується із твердженням скаржника щодо пропуску строку позовної давності, оскільки у Виконкому право на пред'явлення позову виникло після 01.01.2004р., а саме в березні 2011 року в процесі виконання рішення суду (після звернення державного виконавця ВДВС Генічеського РУЮ про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду Херсонської області від 14.09.2009р. по справі №7/146-09 до господарського суду Херсонської області), а тому при розгляді даної справи підлягають застосуванню норми матеріального права, встановлені ЦК України.

Відповідно до п. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення .

Зокрема, у п.п.2.1 п.2 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. №10 зазначено, що частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

А відтак, оскільки жодним із відповідачів не подано до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а в суді апеляційної інстанції не доведено неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, заява ПСВП "Аском" про сплив позовної давності не приймається колегією суддів до уваги.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення від 29.07.2015р. винесено при повному з'ясуванні та дослідженні всіх обставин справи з правомірним застосуванням норм діючого законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2015р. у справі №923/952/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий Н.В. Ліпчанська

Суддя Т.Я. Гладишева

Cуддя Я.Ф. Савицький