Ухвала

від 02.11.2015 по справі 810/2781/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2781/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Стандарт» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Стандарт», звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року №0000292201 та №0000302201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, тому фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «Стандарт» зареєстроване в якості юридичної особи, перебуває на податковому обліку у відповідача, є платником податку на додану вартість.

02.11.2012 Броварською ОДПІ Київської області ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт від 02.11.2012 № 805/221/32499451.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 062 894, 00 гривень, та, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 2 389 053, 00 гривень.

На обґрунтування своїх висновків податковий орган, посилаючись на ст.ст.203,215,216,228 ЦК України, наголошує на тому, що угоди, укладені між ПП «Стандарт» та його контрагентами, є нікчемними, оскільки не створюють реальних наслідків.

На підставі вказаного Акта перевірки Броварською ОДПІ Київської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012: № 0000302201 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 3 062 894, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 89 485, 50 грн. та № 0000292201 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 2 389 053, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 168 615, 00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2статті 198 ПК України198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки, викладені в акті перевірки, посилається виключно на господарську діяльність контрагентів позивача, в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські договори, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом апеляційної інстанції неодноразово зупинялось апеляційне провадження за заявами податкового органу, який наголошував про необхідність надання додаткових доказів на спростування висновків суду першої інстанції, проте, протягом тривалого часу будь-які докази апелянтом так і не були надані, в той час, як строк розгляду справи обмежений певним часом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для скасування постанови відсутні.

Керуючись ст.ст.41,195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 03 листопада 2015 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

.

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.