Ухвала

від 21.10.2015 по справі 826/12376/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/20934/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014

у справі № 826/12376/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013 № 0001902207 та № 0001912207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що подані платником первинні документи не підтверджують дійсний рух активів у процесі виконання спірних операцій з поставки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними первинними документами реальність виконання господарських операцій з придбання товарів у рамках взаємовідносин з приватним підприємством «Обрій» (далі - ПП «Обрій») та з повним товариством «Оріон-Ломбард і Компанія» (далі - ПК «Оріон-Ломбард і Компанія»).

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПТ «Оріон-Ломбард і Компанія» за період з 01.07.2012 по 31.07.2012 та з ПП «Обрій» за період з 01.07.2011 по 31.08.2011, оформлену актом від 14.03.2013 № 257/22.7/37047945.

За наслідками цієї перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 № 0001902207, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 144864 грн. із застосуванням 32167 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 № 0001912207 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 136 625 грн. за основним платежем та 34157 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для зазначених донарахувань слугували висновки Інспекції про неправомірне врахування платником у податковому обліку витрат (у тому числі по сплаті ПДВ), пов'язаних з придбанням товарів у названих контрагентів.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

У справі, що переглядається, суди встановили, що за договором поставки від 04.07.2011 № 4-07/11 ПП «Обрій» (постачальник) зобов'язався передати у власність Товариства (покупець) товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаний у накладних. На підтвердження фактичного виконання цих операцій платником подано податкові накладні, видаткові накладні, книги обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписки з банківського рахунку про оплату товару в безготівковому порядку.

По взаємовідносинам позивача з ПТ «Оріон-Ломбард і компанія», суди встановили, що згідно з умовами договорів від 30.03.2012 № 30/03-12 та від 27.01.2012 № 27/01-12 названий постачальник зобов'язався поставити позивачеві товар за замовленням Товариства. Виконання цих операцій оформлено складенням, зокрема, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків, виписок з банківського рахунку позивача про оплату товару в безготівковому порядку.

Також платником подано докази використання придбаних матеріалів у господарській діяльності під час поставки підрядних робіт третім особам.

Досліджуючи наведені документи, суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо дотримання платником законодавчо установлених умов формування податкового кредиту з ПДВ та витрат. Так, суд першої інстанції, зазначивши про неподання Товариством товарно-супровідної документації на підтвердження транспортування товару в процесі його поставки, доказів зберігання товару на складу, гігієнічних, радіаційних, сертифікаційних документів на товар у сукупності з наявністю ознак фіктивних суб'єктів господарювання у діяльності спірних постачальників дійшов висновку про недоведеність платником реального виконання розглядуваних господарських операцій.

Втім апеляційний суд цілком об'єктивно не погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Слід зазначити, що відмовляючи платникові у реалізації права на податкову вигоду з мотивів недобросовісності такого платника, податковий орган повинен довести недобросовісність у діях останнього, а не обмежуватися формальним наведенням будь-яких фактів.

У даному разі оспорювані нарахування ґрунтуються на фактах, викладених в актах зустрічних перевірок названих постачальників, щодо неперебування останніх за місцезнаходженням, відсутності у них майна, основних засобів та персоналу для провадження господарської діяльності та виконання оспорюваних операцій, відсутність у них об'єктів оподаткування по операціям з поставки товарів, робіт, послуг, участь цих контрагентів у безтоварних операціях з іншими фіктивними суб'єктами господарювання.

Втім зазначені доводи не є ознаками недобросовісності позивача як платника податків.

Так, чинне податкове законодавством не пов'язує право платника на витрати та на податковий кредит з ПДВ з наявність персоналу та основних засобів у його постачальника, який вправі для виконання своїх договірних зобов'язань залучати необхідні ресурси на умовах найму, оренди.

Неперебування постачальника за місцезнаходженням не виключає можливість провадження ним фактичної господарської діяльності за іншою адресою.

Відсутність у платника товарно-супровідної документації у даному разі також не є доказом безтоварності спірних операцій, позаяк у розглядуваних правовідносинах обов'язок з транспортування товару був покладений на постачальників. Отже, позивач не укладав договір перевезення та не оплачував таке перевезення, у зв'язку з чим відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.

Так само і сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки товару, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. Порушення окремих умов договору (як-от неподання постачальником сертифікатів якості на товар), які не є істотними для сторін для досягнення цілі правочину (поставка товару), не може впливати на податкові зобов'язання однієї із сторін договору.

Усі розрахунки позивача зі спірними контрагентами здійснені у безготівковій формі; доказів того, що м перерахування платником грошових коштів на рахунки постачальників здійснювалося з метою їх подальшого переведення у готівку Інспекцією не представлено.

За таких обставин суд апеляційної інстанції з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшов цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування при відображенні у податковому обліку наслідків розглядуваних операцій та правомірно задовольнив позов.

А відтак процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду та задоволення касаційних вимог не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 826/12376/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько