Ухвала

від 29.10.2015 по справі 365/259/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 365/259/15-ц Головуючий у І інстанції Хижний Р. В. Провадження № 22-ц/780/5623/15 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С. Категорія 22 29.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

29 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Роговської Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 06 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до Селянського (фермерського) господарства "РИСК", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Відділ Держземагенства у Згурівському районі Київської області, про визнання договору оренди недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 із вищевказаним позовом, умотивовуючи його тим, що 01 вересня 2010 року між нею як законним представником ОСОБА_3 та ФГ «Риск» було укладено договір оренди землі № 16, який було зареєстровано 11 травня 2012 року відділом Держкомзему у Згурівському районі, за умовами якого вона передала фермерському господарству у строкове платне користування земельну ділянку, яка належить неповнолітній ОСОБА_3 на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2008 року. Вказує, що у спірному договорі оренди відсутні обов'язкові його умови, а саме: кадастровий номер, строки передачі земельної ділянки в оренду, розмір пені за несвоєчасну сплату орендної плати, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а також те, що додатки до нього не містять плану або схеми земельної ділянки, що передається в оренду, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів та акту визначення меж в натурі, через що цей договір необхідно визнати недійсним.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 06 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірним договором оренди будь-яким чином порушуються його права та інтереси, а також що відсутність зазначених позивачем умов у цьому договорі можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 є законним представником ОСОБА_3 (а. с. 11), якій на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,7686 га, яка розташована на території Турівської сільської ради Згурівського району, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2008 року (а. с. 9).

01 вересня 2010 року між ОСОБА_3, законним представником якої є позивачка ОСОБА_2, та ФГ «Риск» було укладено договір оренди землі № 90, який було зареєстровано відділом Держкомзему у Згурівському районі 11 травня 2012 року (а. с. 62). На виконання умов договору, позивачкою було передано відповідачу вказану земельну ділянку, про що був складений акт приймання-передачі земельної ділянки від 01 вересня 2010 року (а. с. 70).

Зокрема, у тексті вказаного договору зазначено:

- місце та дата його укладення: с. Турівка, 01 вересня 2010 року;

- сторони договору: орендодавець ОСОБА_3 та орендар - ФГ «РИСК»;

- предмет договору оренди: земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Турівської сільської ради в с. Турівка, площею 1,7686 га, у тому числі рілля площею 1,7686 га, нормативна грошова оцінка якої становить 23963,20 грн.;

- строк дії договору - 10 років (за орендарем визначене переважне право на поновлення договору);

- встановлена орендна плата в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік із врахуванням індексів інфляції, яка вноситься до 31 грудня поточного року;

- зазначено, що його невід'ємними частинами є державний акт серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2008 року та акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- інші необхідні умови договору оренди (а. с. 36).

Як вже зазначалося, до спірного договору було додано копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2008 року, при складанні, видачі та реєстрації якого було вчинено відповідні план та схему земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, а також вчинено опис меж, де зазначено сусідніх землекористувачів (а. с. 7).

З матеріалів справи також вбачається, що до моменту пред'явлення законним представником ОСОБА_3 ОСОБА_2 позову до суду між сторонами договору оренди не виникало жодних суперечностей з приводу його виконання та щодо його положень, а ФГ «Риск» у свою чергу справно сплачувало орендну плату за користування цією землею, що підтверджується відповідною довідкою, та не заперечується позивачем (а. с. 62).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положенням п. 2 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року передбачено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 02 жовтня 2003 року №1211-IV, що діяла на момент укладення спірного договору оренди землі, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Згідно ч. ч. 2,4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 02 жовтня 2003 року №1211-IV передбачалось, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди та визнання такого договору недійсним відповідно до закону. Також невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03 березня 2004 року.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що спірний договір оренди укладений всупереч вимогам закону та будь-яким чином порушує його права чи інтереси, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апелянта про те, що відсутність в оспорюваному договорі такої умови як передача земельної ділянки в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що спірні земельні ділянки будь-яким чином були передані орендарем у заставу або внесені до статутного фонду, а тому посилання ОСОБА_2 про те, що через відсутність у спірному договорі вказаної умови порушуються його законні права та інтереси є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Також, посилання апелянта на те, що в оспорюваному договорі відсутній кадастровий план земельної ділянки, план або схема земельної ділянки як на підставу визнання договору недійсним колегія суддів не бере до уваги, оскільки матеріали справи не містять даних, що у сторін виникали сумніви у ідентифікації чи місцезнаходженні земельної ділянки або інших даних про порушення прав позивачки, крім того кадастровий номер був присвоєний земельній ділянці вже після укладення договору оренди у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Державний земельний кадастр», який набирав чинності з 01 січня 2013 року, а на момент укладення зазначеного договору оренди серед переліку істотних умов договору такої вимоги не зазначалося.

Отже, матеріали справи не містять даних про порушення прав позивача у зв'язку з відсутністю у договорі оренди певних умов, які передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», та враховуючи те, що сторони погодили між собою всі істотні умови договору, про що свідчать їхні підписи у договорі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що волевиявлення сторін було вільним і відсутні передбачені законом підстави для визнання вказаного договору оренди недійсним.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 06 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: