Рішення

від 26.10.2015 по справі 910/20531/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2015Справа №910/20531/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/20531/15

За позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію у ПАТ

«Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю.;

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Спецконтракт»;

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Діол»;

про стягнення 26 748, 36 євро (що за офіційним курсом НБУ становить

637 331,01 грн.) та 223 618, 26 грн.

Представники сторін:

від позивача: Поклад А.О., довіреність № 396 від 01.10.2015р.;

від відповідача-1: Дем’янюк В.П., довіреність вих. № 203 від 09.09.2015р.;

від відповідача-2: Данилець В.О., довіреність вих. № 54/15 від 07.09.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Спецконтракт» та товариства з обмеженою відповідальністю «Діол» про стягнення 26 748,36 євро (що за офіційним курсом НБУ становить 637 331,01 грн.) та 223618, 26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Спецконтракт» не виконало умови Кредитного договору № 63416-20/12-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 25.09.2012р. щодо повернення позивачу кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а товариство з обмеженою відповідальністю «Діол» не виконав умови Договору поруки № 66469-20/12-5 від 04.10.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2015р. порушено провадження у справі № 910/20531/15 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

09.09.2015р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

У судовому засіданні 10.09.2015р. було оголошено перерву до 30.09.2015р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи для можливості врегулювання спору мирним шляхом.

28.09.2015р. через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшла заява про зарахування зустрічних однорідних вимог та проект мирової угоди.

30.09.2015р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення на відзив.

Ухвалою суду від 30.09.2015р. судом було відкладено розгляд справи на 26.10.2015р., у зв'язку з задоволенням клопотання позивача та відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

23.10.2015р. через відділ діловодства суду від відповідача-1 отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечує проти позовних вимог з наведених у відзиві підстав.

Присутній у судовому засіданні 26.10.2015р. представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача-1 звернувся до суду з клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи.

Судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

Стаття 41 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Враховуючи те, що перелік питань, які відповідач-1 просить поставити на вирішення експерта не потребує спеціальних знань, у зв'язку з чим, клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у поданих відзивах.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2012р. між публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (за договором - банк) та відповідачем-1 (за договором - позичальник) було укладено кредитний договір № 63416-20/12-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 100 000,00 євро; кінцевий термін повернення кредиту - 24.09.2013р.; ціль використання кредиту - поповнення обігових коштів; процентна ставка за користування кредитом - 12,5 % процентів річних.

27.06.2013р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, яким внесено зміни в п.1.1.2 кредитного договору та визначено, що кінцевий термін повернення кредиту - 26.06.2014р.

Також, умовами договором про внесення змін і доповнень № 2 від 31.03.2014р. до кредитного договору, сторони виклали кредитний договір № 63416-20/12-1 від 25.09.2012р. в новій редакції, визначивши, що ліміт кредитної лінії складає 100 000,00 євро, кінцевий термін повернення кредиту - 01.04.2015р., ціль використання кредиту - поповнення обігових коштів, процентна ставка за користування кредитом - 13,5%.

Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надається окремими частинами або повною сумою в межах встановленого ліміту кредитної лінії. Останню частину кредиту позичальник може отримати не пізніше 30 березня 2015 року.

Згідно п. 1.3. договору, повернення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами здійснюється позичальником у валюті кредиту.

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником у відповідності до Графіку (Додаток 1).

Згідно п. 4.3. договору, у випадку порушення позичальником встановлених п.п. 4.1, 4.2 договору строків повернення кредиту, сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та наступного робочого дня переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом.

У відповідності до п. 4.4. договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту , зазначену в п.1.1.2 договору. Проценти нараховуються на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році (метод факт/360).

Пунктом 4.6 договору встановлено, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день місяця, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом. Проценти, нараховані за останній (неоплачений) період користування, сплачуються позичальником одночасно з остаточним поверненням кредиту.

У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків сплати процентів, сума несплачених у строк процентів вважається простроченою та переноситься банком на рахунки для обліку прострочених нарахованих доходів не пізніше наступного робочого дня після встановленого строку сплати процентів.

Згідно з п. 4.12 договору, всі платежі позичальника, передбачені договором, вважаються здійсненими в установлений строк, якщо сума платежів в повному розмірі надійшла на рахунок банку до закінчення операційного дня банку, що є останнім днем строку сплати платежу, передбаченого договором.

Як встановлено судом, позивач виконав взяті на себе за договором зобов'язання та, згідно з наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами, перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 100 000,00 євро.

Проте, відповідач-1 в порушення умов договору своєчасно не сплачував проценти за користування кредитом та не повернув у повному обсязі суму кредиту у встановлений договором строк, внаслідок чого виникла заборгованість, а саме: 25 514,13 євро заборгованість за кредитом та 1234,23 євро заборгованість по нарахованим процентам.

Разом з тим, 04.10.2012р. для забезпечення умов виконання кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та відповідачем-2 (за договором - поручитель) укладено Договір поруки № 66469-20/12-5, зі змінами та доповненнями до нього від 27.06.2013р., 31.03.2014р. (далі - договір поруки), згідно якого поручитель зобов'язався солідарно та в повному обсязі відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором.

У випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або процентів, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованим процентами та іншими платежами згідно з кредитним договором з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 договору поруки).

Пунктом 3.1.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором у встановлені строки, кредитор надсилає поручителю повідомлення з вимогою про виконання забезпеченого порукою зобов'язання боржника за кредитним договором. Датою пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання боржника є день вручення кредитором вимоги особисто поручителю або день здачі такої вимоги до установи зв'язку.

Згідно з п. 3.2.1 договору поруки, у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, зазначених в п. 2.2 цього договору у відповідні строки, поручитель зобов'язується сплатити заборгованість боржника впродовж 10 (десяти) календарних днів з дати пред'явлення кредитором вимоги, зазначеної у п. 3.1.1 цього договору.

Відповідно до п. 3.2.4 договору поруки, поручитель не має права без згоди кредитора в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за цим договором або змінити його умови.

Поручитель солідарно та в повному обсязі несе відповідальність перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані повністю (п. 5.1. - 5.2. Договору поруки).

08.07.2015р. позивач рекомендованою поштою надіслав на адресу відповідача-2 лист за вих. № 5903/16 від 06.07.2015р., з вимогою погасити заборгованість за кредитом у сумі 25 514,13 євро, заборгованість за несплаченими процентами - 889,80 євро, пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 110 521,63 грн. та штрафні санкції на підставі п.8.2 кредитного договору в сумі 55 515,82 грн..

Відповідач-2 вказану вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже, укладений сторонами Договір поруки за своєю правовою природою є договором поруки.

Частинами першою та другою статті 554 передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

У відповідності зі ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем неправомірно нараховані відсотки та пеня за несвоєчасну сплату відсотків за період з 01.04.2015р. по 07.08.2015р. Також відповіач-1 зазначає, що при визначенні еквіваленту заборгованості станом на 06.08.2015р. позивачем застосовано невірний курс євро, встановлений НБУ, що також впливає на невірне нарахування пені та 30% річних за період з 04.03.2015р. по 01.04.2015р.

Крім того, відповідач-1 стверджує про здійснене з позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 380 136,21 грн., у зв'язку з чим борг відповідача-1 за кредитним договором складає 435 719,81 грн. Відтак, відповідач-1 просить суд задовольнити позовні вимоги частково в сумі 435 719,81 грн., а в задоволенні вимоги про стягнення відсотків та пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.04.2015р. по 07.08.2015р. відмовити в повному обсязі.

Відповідач-2 заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що ним 19.03.2015р. було здійснено перерахування грошових коштів у сумі 57 757 ,47 грн. на користь відповідача-1, з метою подальшого їх спрямування останнім на погашення кредиту за спірним договором. Однак, враховуючи, що з 20.03.2015р. у Банку було введено тимчасову адміністрацію, а тому не було здійснено розрахунково-касову операцію з перерахування зазначених коштів на погашення кредиту. Крім того, Банк не зарахував грошові кошти відповідача-1 в сумі 373 011,71 грн., що знаходились на поточному рахунку в ПАТ «Банк «Київська Русь» станом на 19.03.2015р., в рахунок погашення суми кредиту за спірним кредитним договором. Також, відповідач-2 зазначає, що відповідач-1 є клієнтом банку, та не підпадає під визначення поняття «вкладник» у розумінні п.4 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому на нього, як на юридичну особу не поширюються обмеження щодо переліку дій, які не можуть бути здійснені банками під час запровадження тимчасової адміністрації.

Заперечення відповідачів судом відхиляються з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 61 від 19.03.2015р., на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015р. № 190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», розпочато з 20.03.2015р. процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 20.03.2015р. по 19.06.2015р., призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 116 від 15.06.2015р. здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 19.07.2015р. (включно).

17.07.2015р. відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138 припинено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» з 17.07.2015р. та розпочато процедуру ліквідації Банку з 17.07.2015р.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідач-2 зазначив, що відповідач-1 не є кредитором позивача, на якого поширюються обмеження, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Частиною першою статті 36 Закону визначено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Разом з тим, відповідно до части 4 та 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку; не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Таким чином, оскільки відповідач-1 звернувся до позивача з вимогою здійснити зустрічне зарахування однорідних вимог у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, тому виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час виникнення спору.

Обґрунтовуючи свої заперечення посиланням на те, що у відносинах за договором банківського рахунка клієнт не є грошовим кредитором банку, відповідач-1 не взяв до уваги, що таке визначення поняття кредитора передбачено статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія якого згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюється на банки, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Аналогічну праву позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 25 березня 2015 року № 3-24гс15 та від 29 квітня 2015 року № 3-61гс15.

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час розгляду судом спору по суті відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо належного виконання умов кредитного договору та договору поруки в частині повернення суми кредиту в повному обсязі та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, відтак позовні вимоги в частині стягнення солідарно заборгованості по кредиту в сумі 25 514,13 євро, що еквівалентно 598 819,97 грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4 ч. 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

При цьому, суд зазначає, що станом на 06.08.2015р. (день звернення подання позову до суду) офіційний курс гривні до євро, встановлений Національним банком України, становив 2347,01 грн./100євро).

Таким чином, судом визначено еквівалент суми боргу, виходячи з офіційного курсу гривні до євро, встановленого Національним банком України станом на 06.08.2015р.

Водночас, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, що нараховані за період з 01.04.2015р. по 07.08.2015р., в сумі 1234,23 євро, оскільки п.1.4. кредитного договору встановлює, що проценти за користування кредитом нараховуються банком по дату кінцевого терміну повернення кредиту, зазначеного п.1.1.2 договору, саме 01.04.2015р., натомість позивач нараховує такі проценти після кінцевого терміну повернення кредиту, в порушення умов п.1.4 договору.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 102,61 євро, що еквівалентно 2444,88 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 6165,46 євро, що еквівалентно 146 903,92 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення процентів - 111 996,52 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 3117,04 євро, що еквівалентно 74 269,46 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.1 договору, у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та /або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

У випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або процентів, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованим процентам та іншими платежами згідно з договором з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також 30 процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення, (п. 8.2 договору).

За змістом п. 8.6 договору, позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування позивачем пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 02.02.2015р. по 07.08.2015р., встановив, що пеня за несвоєчасне повернення кредиту становить 6142,01 євро, що еквівалентно 144 153,78 грн., відповідно, дана вимога підлягає частковому задоволенню згідно уточненого розрахунку суду.

Водночас, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 102,61 євро, що еквівалентно 2444,88 грн., оскільки така вимога є похідною від вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, що нараховані за період з 01.04.2015р. по 07.08.2015р., в сумі 1234,23 євро, в задоволенні якої судом відмовлено вище.

Крім того статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Водночас, як вбачається з умов п. 8.2. договору, сторони передбачили інший розмір річних за користування чужими коштами, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме: 30 процентів річних від простроченої суми.

Суд, здійснивши перерахунок річних за користування чужими коштами, встановив, що розмір річних за несвоєчасне погашення кредиту - 3105,32 євро, що еквівалентно 72 882,27 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню частково.

За приписами статті 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача в доход Державного бюджету України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Спецконтракт» (02099, м. Київ, вул. Тростянецька, 107/11; код ЄДРПОУ 22944575) та товариства з обмеженою відповідальністю «Діол» (02002, м. Киї, вул. Марини Раскової, 19; код ЄДРПОУ 31033387) на користь публічного акціонерного товариства публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-а; код ЄДРПОУ 24214088) заборгованість по кредиту в сумі 25 514,13 євро, що еквівалентно 598 819 грн. 97 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту становить 6142,01 євро, що еквівалентно 144 153 грн. 78 коп. та 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 3105,32 євро, що еквівалентно 72 882 грн. 27 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Спецконтракт» (02099, м. Київ, вул. Тростянецька, 107/11; код ЄДРПОУ 22944575) та товариства з обмеженою відповідальністю «Діол» (02002, м. Киї, вул. Марини Раскової, 19; код ЄДРПОУ 31033387) в доход Державного бюджету України 12 237 грн. 84 коп. - судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 30.10.2015р.

Суддя А.І. Привалов