Ухвала

від 22.10.2015 по справі 804/11108/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/30765/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г .В .

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22 . 10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014

у справі № 804/11108/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „Маркет-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі

м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у

Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Маркет-Сервіс" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001852202 від 30.05.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001852202 від 30.05.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань здійснення операцій з придбання та продажу експортної продукції за період липень - грудень 2012року, правильність та правомірність їхнього відображення у податковому обліку та складено акт № 2679/222/31181487 від 18.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001852202 від 30.05.2013, яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1592450 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в загальній сумі 1273960 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що основним видом діяльності позивача є установлення та монтаж машин і устаткування, також підприємство здійснювало зовнішьо-економічну діяльність, а саме: експортувало шини за межі митної території, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв?язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування податку на додану вартість, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об?єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об?єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов?язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов?язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов?язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у названих постачальників належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту наведеним критеріям, суд апеляційної інстанції встановив, що реальність виконання операцій з придбання товарів України.

Зі змісту наведених законодавчих положень випливає, що при обчисленні прибутку платника податку на додану вартість, сплачений постачальникові при придбанні товару, не повинен враховуватися та включатися до складу доходів та (або) витрат.

Отже, у даному випадку факт реалізації товару на експорт за ціною, що є нижче ціни придбання у вітчизняного постачальника, не означає відсутність економічної вигоди та господарського результату від здійснених Товариством операцій, позаяк при розрахунку доходу до вартості придбаного товару не враховується податок на додану вартість, сплачений контрагентові у ціні цього товару.

Крім того, цей факт сам по собі не може розглядатися як об'єктивна ознака недобросовісності платника.

Адже досягнення економічного результату за рахунок використання платником законного права, пов'язаного із звільненням на законній підставі від сплати податку, із застосуванням пільг в оподаткуванні, не може бути визнано необґрунтованим. Господарська операція не може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника, лише на тій підставі, що прибутковість цієї операції зумовлена вчиненням платником дій, що свідомо передбачені законодавцем як підстава для отримання податкової вигоди.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженими викладені в акті перевірки висновки Державної податкової інспекції про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 у справі № 804/11108/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 у справі № 804/11108/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.А. Веденяпін О.І. Степашко