Ухвала

від 03.11.2015 по справі 820/15672/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/65028/14

К/800/65233/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скаргиДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроспромпостач» на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 у справі № 820/15672/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрроспромпостач» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрроспромпостач» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0002762201, №0002772201, №0002782201 від 26.08.2014.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 по справі №820/15672/14 скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0002762201 від 26.08.2014 та прийнято нову постанову в цій частині, якою у задоволені позову відмовлено, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанови суду першої інстанції та суду апеляційної інстанцій в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем складено акт № 3190/20-30-22-01/30753075 від 13.08.2014 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроспромпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.12 до 31.12.13, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.12 до 31.12.13»;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 220 396 грн. та п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 106 576,26 грн.;

- на підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002762201 від 26.08.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 193 275 грн.;

2) податкове повідомлення рішення №0002772201 від 26.08.14 яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на сумі 137 319,00 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення № 0002782201 від 26.08.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 159 865,50 грн.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинах з Фірмою «СЕНС Консалтінг» ТОВ, ФОП ОСОБА_4 та помилково не визначено звичайну ціну реалізації власної вирощеної продукції за методом «витрати плюс».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ціна, за якою позивач поставляв власну продукцію, відповідає рівню справедливих ринкових цін, які склались на ідентичну сільськогосподарську продукцію, а спірні суми валових витрат по взаємовідносинах з Фірмою «СЕНС Консалтінг» ТОВ та ФОП ОСОБА_4 підтверджені відповідними актами.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення №0002762201 від 26.08.2014, оскільки дійшов висновку, що отримання позивачем послуг з проведення юридичного та консультаційного обслуговування від фірми «Сенс консалтинг», ТОВ та ФОП ОСОБА_4, не доведено під час проведення перевірки. Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками щодо відсутності порушень, встановлених актом перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції часткового погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення звичайних цін в період, який підлягав перевірці, був врегульований положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв в цій частині до 01.01.2013) та Податкового кодексу України (з 01.01.2013).

За змістом пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

За змістом пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 1 ст.39 названого Кодексу встановлено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: бартерних операцій; операцій з пов'язаними особами; операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно п.39.2 ст.39 названого Кодексу визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до п.39.14 названої статті цього Кодексу обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач реалізовував ФОП ОСОБА_5 полуницю та салат за цінами, які не відрізняються більше ніж на 20 % від звичайної ціни реалізації товару контрагентам ТОВ «Восторг», ТОВ «Рокфор Маркет» у період з 01.10.2012 по 31.08.2013.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши надані позивачем докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ціна за якою позивач поставляв власну продукцію ФОП ОСОБА_5, відповідає рівню справедливих ринкових цін, які склались на ідентичну сільськогосподарську продукцію.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б доводили протилежне, а відповідачем не надано інших доказів на підтвердження інформації щодо продажу позивачем іншим суб'єктам господарювання таких товарів за цінами, розрахованими відповідачем.

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу формування позивачем спірних сум валових витрат по взаємовідносинах з Фірмою «СЕНС Консалтінг» ТОВ та ФОП ОСОБА_4, колегія суддів касаційної інстанції виходить наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо підтвердження поданими позивачем доказами фактичних обставин реальності здійснення господарських операцій, та, як наслідок, правомірності формування спірних сум валових витрат за операціями з Фірмою «СЕНС Консалтінг» ТОВ та ФОП ОСОБА_4

При цьому, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, при розгляді справи судами попередніх інстанцій не досліджено обставини щодо фактичного отримання позивачем придбаних послуг та їх використання в господарській діяльності платника податку.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником послуг в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

З огляду на неповноту встановлення судами обставин справи, що входять до предмету доказування, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 в частині відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0002762201 від 26.08.2014 та постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 про задоволення позову в цій частині позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 КАС України.

В іншій частині - постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 підлягають залишенню без змін на підставі ст.224 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроспромпостач» задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 в частині відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0002762201 від 26.08.2014 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 про задоволення позову в цій частині позовних вимог скасувати та справу направити на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

3. В іншій частині - постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний