Постанова

від 03.11.2015 по справі 910/20595/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа№ 910/20595/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Ропій Л.М.

при секретарі Рибаруку М.М.

за участю представників:

від позивача Пономаренка Є.О. - дов. б/н від 04.09.2015 р.

від відповідача Мокрецького О.В. - дов. №611/22 від 09.09.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

на рішення господарського суду міста Києва

від 15.09.2015 р. (суддя Ярмак О.М.)

у справі №910/20595/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпр»

(далі - ТОВ «Дніпр»)

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

(далі - ПАТ «Центренерго»)

про стягнення 74 353,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/20595/15 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Дніпр» 48 648,00 грн. основного боргу, 17 415,98 грн. інфляційних втрат, 845,88 грн. 3% річних та 1 644,09 грн. судового збору. В решті позову - відмовлено. У задоволенні заяви ПАТ «Центренерго» про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців - відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині стягнення з ПАТ «Центренерго» 845,88 грн. 3% річних, 17 415,98 грн. інфляційних втрат та в частині відмови в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців, а також прийняти в цій частині нове рішення про відмову у стягненні 845,88 грн. 3% річних, 17 415,98 грн. інфляційних втрат та розстрочити виконання рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/20595/15 в частині вимог, що не оскаржуються, на шість місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами. В іншій частині рішення просив залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначив, що оскаржене рішення прийнято за неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. За твердженнями апелянта, місцевим судом незаконно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, оскільки щодо ПАТ «Центренерго» порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів в той час, як згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання й три проценти річних від простроченої суми. Крім цього, на думку скаржника, відмовляючи в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення, суд першої інстанції в порушення ст. 43 ГПК України не надав належної оцінки всім доказам на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення, не навів підстав та мотивів такої відмови тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/20595/15 за апеляційною скаргою ПАТ «Центренерго» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 03.11.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 р., в зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, судді Коршун Н.М. на навчанні з підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ «Центренерго» прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судове засідання з'явилися представники сторін, представник відповідача (апелянта) в засіданні апеляційної інстанції зазначив, що після прийняття оскарженого рішення відповідачем повністю погашено стягнуту судом суму основного боргу в розмірі 48 648,00 грн., в зв'язку з чим заявив про відмову від заяви про розстрочення виконання рішення. Разом з тим просив апеляційні вимоги в частині оскарження рішення щодо 3% річних та інфляційних втрат задовольнити й рішення в цій частині скасувати з прийняттям нового про відмову в позові тощо.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, натомість просив переглянути оскаржене рішення в частині відмови у стягненні з відповідача пені та задовольнити позов в цій частині.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Дніпр» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Центренерго» про стягнення 74 353,57 грн., з яких: 48 648,00 грн. - основний борг; 7 443,71 грн. - пеня; 17 415,98 грн. - інфляційні втрати; 845,88 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовано простроченням відповідачем виконання зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів №14/4 від 21.08.2014 р. (далі - Договір) тощо.

Відповідач позову не визнав, у відзиві на позовну заяву вказував, що господарським судом міста Києва розглядається справа про банкрутство ПАТ «Центренерго», яке на даний час знаходиться у процедурі розпорядження майном на стадії попереднього судового засідання та складення реєстру кредиторів. Нараховані позивачем штрафні санкції є поточною заборгованістю, яка виникла після порушення провадження у справі про банкрутство, а згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію неустойка за невиконання поточних грошових зобов'язань не нараховується, тому просив відмовити у стягненні штрафних санкцій тощо. Крім цього, відповідачем подано заяву про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог й прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд посилався на те, що факт виконання позивачем умов Договору встановлено та відповідачем не спростовано, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів оплати 48 648,00 грн. основної заборгованості дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача цієї суми боргу. Разом з тим посилаючись на абзац другий частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка встановлює загальну заборону на нарахування пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, місцевий суд вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 48 648,00 грн. основного боргу, 17 415,98 грн. інфляційних втрат та 845,88 грн. 3% річних, а в решті позову належить відмовити. Відмовляючи в клопотанні відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначав, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявних обставин, які свідчать про відновлення платоспроможності боржника в зв'язку з розстроченням рішення суду та реального його виконання, неможливістю його виконання за даних обставин, що було б підставою для задоволення клопотання відповідача та розстрочення виконання рішення суду по даній справі тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими.

Як встановлено матеріалами справи, 21.08.2014 р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товари (продукцію) згідно Договору, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, що поставляється за Договором.

Умовами Договору (п.п. 1.3, 2.1, 5.3) передбачено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначено в додатку до Договору. Ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за Договором. Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції.

Як видно з тексту укладеного між сторонами Договору, цей правочин за свою правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Як встановлено місцевим судом згідно матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач за видатковою накладною №391 від 21.11.2014 р. поставив, а уповноважений представник відповідача прийняв товар за Договором на загальну суму 48 648,00 грн. Факт поставки товару підтверджується також підписаним сторонами актом приймання-передачі товарів №1 від 21.11.2014 р. до Договору на цю суму. Доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару на згадану суму матеріали справи не містять. Претензій щодо кількості та/або якості товару відповідачем до позивача не пред'явлено.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар на суму 48 648,00 грн. є підтвердженим матеріалами справи та не спростованим відповідачем.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на наведені положення закону та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір цього боргу відповідає фактичним обставинам справи, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення 48 648,00 грн. боргу за поставлений товар є обґрунтованою й відповідно підлягає задоволенню.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Передбачений ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється на підставі ст. 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції (п. 9.7 Договору).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. порушено провадження у справі №15/76 про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі на підставі ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), ухвалою суду від 22.10.2014 р. продовжено термін проведення попереднього засідання у справі №15/76-б-43/624 про визнання банкрутом ПАТ «Центренерго» до 01.01.2016 року.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення штрафних санкцій на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, пеня та штраф за невиконання зобов'язань, які виникли після введення мораторію, не нараховуються, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства, Договору та періодів прострочення, апеляційний господарський суд здійснив власний перерахунок позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 845,88 грн. та інфляційних втрат в сумі 17 415,98 грн. й встановив, що їх позивачем розраховано вірно, відтак позовні вимоги в цій частині задоволено законно.

Посилання скаржника на приписи ч. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання й три проценти річних від простроченої суми не заслуговують на увагу.

Апелянт посилається на чинну редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка діє з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 р. №4212-VI.

Так, ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 22.12.2011 р. №4212-VI) розширено порівняно з попередньою редакцією правові наслідки введення мораторію. Зокрема, передбачено зупинення стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника (у тому числі на предмет застави), зупинення перебігу строку позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми. Виконання грошових зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється під контролем арбітражного керуючого, а виконання майнових зобов'язань - під контролем господарського суду шляхом винесення відповідної ухвали у справі про банкрутство про звернення стягнення на майно боржника.

Разом з тим, п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 22.12.2011 р. №4212-VI) встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки провадження у справі №15/76 про банкрутство відповідача порушено до набрання чинності нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», його положення щодо відповідача не застосовуються, відтак місцевий суд прийняв законне рішення, стягнувши з відповідача 845,88 грн. 3% річних та 17 415,98 грн. інфляційних втрат.

З приводу заяви відповідача про розстрочення виконання рішення необхідно зазначити наступне.

Так, положеннями ч. 1 ст. 121 ГПК України встановлено, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Разом з тим, приписами ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не встановлено вимог до змісту заяви про відстрочку виконання рішення. Проте зі змісту ст. 121 ГПК України видно, що заява повинна містити викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення, а до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення. Докази на підтвердження таких обставин суд оцінює за правилами ст. 43 ГПК України.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки відстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, господарський суд не зобов'язаний, а має право на підставі ст. 121 ГПК України за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою відстрочити виконання рішення задовольнивши таку заяву.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття передбачених статтею 121 ГПК заходів не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Крім цього, розглядаючи заяву про відстрочку виконання рішення на підставі ст. 121 ГПК України з врахуванням приписів п.7.2 згаданої вище постанови пленуму Вищого господарського суду №9 від 17.10.2012 р., місцевий суд повинен брати до уваги не лише фінансовий стан заявника, а і фінансовий стан іншої сторони у справі.

З огляду на те, що обставини, на які посилався відповідач в заяві, не є винятковими в розумінні ст. 121 ГПК України, місцевий суд правомірно відмовив йому в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення.

Доводи апелянта про те, що місцевим судом при прийнятті оскарженої ухвали порушено та неправильно застосовано положення ст.ст. 43 ГПК України, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції тощо.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/20595/15 - без змін.

Матеріали справи №910/20595/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

Л.М. Ропій