Постанова

від 04.11.2015 по справі 902/250/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 902/250/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоОстапенка М.І., СуддівГончарука П.А. (доповідача), Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на ухвалу господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2015 року за скаргою приватного підприємства "Імпульс-ВВ" на неправомірні дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції при виконанні рішення господарського суду Вінницької області у справі №902/250/14 за позовом приватного підприємства "Імпульс-ВВ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013", товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" про стягнення суми, -

Встановив:

У березні 2014 року приватне підприємство "Імпульс-ВВ" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013", товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" про стягнення солідарно 346 177,09 грн. боргу.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 5 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача 346 177,09 грн. боргу та 6 923,54 грн. судового збору.

23 червня 2014 року видано наказ на виконання рішення господарського суду від 5 червня 2014 року, який за заявою позивача від 1 липня 2014 року, пред'явлено до виконання до Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції.

Постановою головного державного виконавця Заводського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 3 липня 2014 року (ВП №43837181) було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав невідповідності виконавчого документу вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", за приписами якої, у разі ухвалення рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

ПП "Імпульс-ВВ" в порядку ст. 121 2 ГПК України звернулось до господарського суду Вінницької області зі скаргою на неправомірні дії Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції, в якій просило скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №43837181 від 3 липня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2014 року у справі №902/250/14, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2015 року, скаргу задоволено. Визнано недійсною постанову державного виконавця Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 3липня 2014 року. Стягнуто з Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 1 700 грн. за ухилення від вчинення дій покладених господарським судом.

У касаційній скарзі Заводський ВДВС Миколаївського міського управління юстиції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ СП "Нібулон" підтримав доводи, викладені касаційній скарзі, і просив її задовольнити.

Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи скаргу ПП "Імпульс-ВВ", суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що виданий господарським судом Вінницької області наказ про виконання рішення господарського суду від 23 червня 2014 року у справі №902/250/14 відповідає вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки судом в ньому зазначено, що з відповідачів підлягає стягненню спірна сума в солідарному порядку, тому постанова Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП №43837181 від 3 липня 2014 року підлягає визнанню недійсною, оскільки прийнята з порушенням норм чинного законодавства.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 84 ГПК України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Частинами 1 та 4 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що солідарна відповідальність боржників дає право кредитору отримати задоволення своїх вимог за рахунок одного з них або з обох (декількох) зобов'язаних осіб у межах загальної суми боргу.

Якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом може бути видано один наказ на стягнення всієї суми.

У даній справі позивач реалізував своє право вимоги стягнення повної суми боргу саме шляхом пред'явлення позову до солідарних боржників: ТОВ "Отаман-2013" і ТОВ СП "Нібулон".

Таким чином, судом першої інстанції було правомірно видано на виконання рішення суду у справі №902/250/14 один наказ щодо солідарних боржників, а не окремо на кожного із визначенням належної ним до сплати частки, що могло б потягти порушення прав одного з них.

В касаційній скарзі Заводський ВДВС Миколаївського міського управління юстиції зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно визнали недійсною постанову відділу державної виконавчої служби ВП №43837181 від 3 липня 2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) посилаючись на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" та Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-08/530 від 29 вересня 2009 року "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", оскільки положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 116, 117 ГПК України, ст. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 18, п. 6 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якими керувався державний виконавець Волкомор А.В. відмовляючи у прийнятті до виконання наказу господарського суду у справі №902/250/14, мають більшу юридичну силу.

Таке твердження є помилковим, оскільки попередні судові інстанції приймаючи оскаржувані судові рішення керувались ст. 115, ч. 1 ст. 116 ГПК України, ч. 2 ст. 18, ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", при цьому посилались на зазначені Постанову Пленуму Вищого господарського суду України та Інформаційний лист Вищого господарського суду України, як на такі, що роз'яснюють порядок виконання вимог ч.ч. 1, 4 ст. 116 ГПК України, ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" при наявності обставин передбачених ст. 543 ЦК України, ч. 5 ст. 84 ГПК України.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про неправомірне поновлення судом процесуального строку для оскарження позивачем неправомірних дій державного виконавця.

Так, відповідно до ст. 121 2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Частиною 4 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом, при цьому, причину пропуску, згідно ч.1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати поважною і відновити пропущений строк.

З огляду на зазначені скаржником причини, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що строк для звернення із скаргою на неправомірні дії відділу ДВС позивачем пропущений із поважних причин, а тому підлягає поновленню, відповідно до ст. 53 ГПК України.

Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення скарги позивача та визнання недійсною постанови державного виконавця Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 3 липня 2014 року є правильними.

Проте, місцевий господарський суд, призначивши до стягнення з відділу ДВС штрафу у розмірі 1 700 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених на нього господарським судом, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки ст. 90 ГПК України, на яку суд посилався, не передбачено накладення штрафу, а визначено, що виявивши при вирішенні господарського спору порушень законності або недоліків в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд має винести окрему ухвалу, надіслати її відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання зазначених в ухвалі вказівок.

Апеляційний господарський суд, в свою чергу, здійснюючи перевірку законності ухвали суду першої інстанції в цій частині зазначеної норми процесуального права та припустився тих же порушень, що і суд першої інстанції.

При цьому, попередні судові інстанції, пославшись на ст. 83 ГПК України, яка передбачає право господарського суду при прийнятті рішення стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону, не звернули уваги на те, що дана норма процесуального права може бути застосована при прийнятті рішення виключно до сторін у справі, поняття яких визначено ст. 21 ГПК України,а органи Державної виконавчої служби,що виконують судові рішення і дії яких оскаржуються в порядку ст. 121 2 ГПК України, до сторін у справі не відносяться.

З огляду на викладене, ухвала та постанова судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції 1 700 грн. штрафу прийнята попередніми судовими інстанціями без належних на те підстав, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях в частині визнання недійсною постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 3липня 2014 року є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а тому не підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Інші твердження Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111 7 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2015 року у справі №902/250/14 в частині стягнення із Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 1 700 грн. за ухилення від дій покладених господарським судом скасувати.

В решті ухвалу господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2015 року у справі №902/250/14 залишити без змін.

ГоловуючийМ.І.Остапенко СуддіП.А.Гончарук Л.В.Стратієнко