Ухвала

від 03.11.2015 по справі 813/8614/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 р. Справа № 876/2594/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року у справі за позовом Спільного українсько-угорського підприємства - у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелдетехнік-Україна» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 року Спільне українсько-угорське підприємство - у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелдетехнік-Україна» (далі - СП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 11.12.2014№№0004512204, 0004522204. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Вайз Юніон ЛТД» (далі - ТОВ) та Приватним підприємством «Симетрія» (далі - ПП) у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року в справі №813/8614/14 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх роботи використані в господарській діяльності позивача - використані при виконанні своїх договірних зобов'язань із замовниками. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою СП встановлено факт безпідставного відображення СП у податковому обліку господарських операцій з ТОВ і ПП щодо виконання робіт по монтажу внутрішніх інженерних мереж і приладів, оскільки такі фактично не відбулися. Предметом договорів із замовниками СП є виконання проектних робіт, робіт по монтажу та налагодженню системи охоронної сигналізації та протипожежної автоматики, таким (замовникам) невідомо про залучення позивачем субпідрядників. Причиною укладення договорів із ТОВ і ПП є отримання позивачем права на т.з. податкову вигоду. Актами зустрічних звірок останніх встановлено неможливість реального здійснення ними господарської діяльності, а відповідно фіктивний характер їх діяльності.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

СП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 27.03.1995, перебуває на податковому обліку в ДПІ з 27.04.1995, 22.08.2002 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, обслуговування систем безпеки, неспеціалізована оптова торгівля (а.с.22-28 т.4).

Позивач має ліцензію видану 04.06.2010 Державним департаментом пожежної безпеки МНС України на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів, з необмеженим строком дії (а.с.29 т.4).

На підставі акта від 24.11.2014 №2069/22-04/22337361 (далі - Акт) позапланової документальної виїзної перевірки СП з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП за період грудень 2011 року, січень, березень 2012 року, ТОВ за період серпень-жовтень 2012 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищевказаних контрагентів, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.44.1, п.44.3 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено витрати на суму 222967грн, в т.ч. за ІV квартал 2011 року в розмірі 63679грн, І, ІІІ, ІV квартали 2012 року - 32615грн, 56763грн і 69910грн відповідно, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 48096грн;

- п.198.2, п.198.3, п.198.6ст.198, п.201.1 ст.201 ПК, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 44593,40грн, що призвело до заниження ПДВ в цій же сумі, в т.ч. за грудень 2011 року в розмірі 12735,80грн, січень, березень, серпень-жовтень 2012 року - 4837,80грн, 11854грн, 3813,20грн, 8231,20грн та 3121,40грн відповідно (а.с.18-54 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ і ПП, використавши при цьому акти про неможливість проведення зустрічних звірок таких, складених Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 20.03.2014 №62/13-05-22-04/30650329 (далі - Акт-1) та Державною податковою інспекцією у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) від 24.05.2013 №1796/22.10/37569727 (далі - Акт-2), зробивши висновки про нереальність (безтоварність господарських операцій між ними.

В основу порушення покладено здійснення ТОВ та ПП діяльності спрямованої на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

11.12.2014 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0004512204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 56458,50грн (основний платіж 48096грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 8362,50грн);

№0004522204, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 66890,10грн (основний платіж 44593,40грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 22296,70грн) (а.с.14-17 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом п.138.1, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК).

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 цього ж Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ і ПП, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме щодо:

ТОВ договорами на виконання робіт по монтажу внутрішніх інженерних мереж і приладів із вказівкою на адресу, за якою належало виконувати роботи, ціну договору, строки виконання робіт, які розпочинаються після одержання виконавцем від замовника матеріалів, кошторисами та розрахунками загальновиробничих витрат до цих кошторисів, актами передачі обладнання і матеріалів від замовника підряднику, довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в із розрахунком загальновиробничих витрат, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.64-241 т.1, а.с.16-29, 191-204 т.3, а.с.96-107 т.6);

ПП договорами на виконання робіт по монтажу внутрішніх інженерних мереж і приладів із вказівкою на адресу, за якою належало виконувати роботи, ціну договору, строки виконання робіт, які розпочинаються після одержання виконавцем від замовника матеріалів, кошторисами та розрахунками загальновиробничих витрат до цих кошторисів, актами передачі обладнання і матеріалів від замовника підряднику, довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в із розрахунком загальновиробничих витрат, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.242-252 т.1, т.2, а.с.1-15, 30-53, 205-228 т.3).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів роботи використані ним у своїй господарській діяльності при виконанні своїх договірних зобов'язань із замовниками на відповідних цих же об'єктах, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.52-250 т.4, а.с.1-214 т.5, а.с.49-86 т.6).

При цьому, у цих договорах передбачено право виконавця (СП) залучати до виконання робіт (окремих видів робіт) третіх осіб, що повністю узгоджується із вимогами статтей 837, 838 Цивільного кодексу України та пояснює необізнаність замовників позивача про субпідрядників (ТОВ і ПП) (а.с.108-111 т.6).

Зазначені вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у ТОВ і ПП, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ТОВ і ПП на час укладення договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних (а.с.13-14, 17-19 т.4).

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, здійснені цими контрагентами господарські операції відповідали виду їх діяльності та такими отримано ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури від 26.04.2011 та 02.08.2010 відповідно, термінами дії по 26.04.2014 та 02.08.2013 відповідно (а.с.15-16, 20-21 т.4).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ і ПП із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1 і Акта-2, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.230-236 т.1).

Податковим органом не представлено доказів участі СП разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

При цьому відповідні висновки Акта-1 і Акта-2 були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ і ПП відповідно не представлено до зустрічної звірки жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі актів інших податкових органів, інформаційних баз та їх податкової звітності), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності у СП, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Відсутність ТОВ і ПП за юридичною (податковою) адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції мали місце відповідно в липні-жовтні 2012 року та листопаді 2011 року по березень 2012 року, а відповідну відсутність було встановлено у грудні 2012 року та березні 2014 року відповідно.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 09 листопада 2015 року.