Постанова

від 15.07.2010 по справі 2а-2398/10/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2010 р. Справа № 2a-2398/10/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Панікара І.В.

при секретарі Богусевич А.С.

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі, вул. Галицька, 21, м. Тисмениця, Івано-Франківська область,

до відповідача: відділу державної виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції, вул. К.Левицького, 4, м.Тисмениця, Івано-Франківська область,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_3 водоканалізаційного підприємства,

про скасування постанов ОСОБА_4 від 10.06.2010р., від 17.06.2010р. про зупинення виконавчого провадження.,-

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2010 року управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі звернулося з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_3 водоканалізаційного підприємства про визнання дій щодо винесення постанов від 10.06.2010 року та від 17.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження неправомірними та зобов'язання вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державним виконавцем виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції ОСОБА_4 неправомірно винесено постанови: 1) від 10.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження по виконавчому листу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року по адміністративній справі №2а-4309 про стягнення з ОСОБА_3 ВКП заборгованості в сумі 439457,91 гривень; 2) від 17.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження по вимозі управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі від 05.05.2010 року № 26/3 про стягнення з ОСОБА_3 ВКП заборгованості в сумі 16023,35 гривень. Зазначені постанови позивач вважає незаконними, з мотивів відсутності в державного виконавця підстав для їх зупинення, визначених пунтом 15 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки суми боргу не стосуються сфери енергопостачання.

Представник позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач, в судовому засіданні проти позову заперечив, мотивуючи тим, що державним виконавцем виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції ОСОБА_4 при винесенні постанов дії вчинялись правомірно, керуючись при цьому Конституцією України, Законом України В«Про виконавче провадженняВ» та розробленою на його виконання "Інструкцією про проведення виконавчих дій" № 74/5 від 15.12.1999 року, а тому постанови про зупинення виконавчого провадження не можуть бути скасовані, оскільки винесенні на законних підставах. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача на адресу суду подав заперечення на позовну заяву, в якому зазначив, що проти позову заперечує з тих підстав, що Тисменицьке ВКП відноситься до підприємств паливно-енергетичного комплексу, оскільки, як єдине в місті Тисмениці підприємство, що надає послуги з теплопостачання, як для населення так і для установ бюджетної сфери, відкриття провадження виконавчою службою на виконання рішення суду про примусове стягнення коштів, виходячи і так із збиткових умов в яких працює підприємство, призвело б до зупинки діяльності підприємства і зірвало б процес підготовки підприємства до роботи в осінньо-зимовому періоді 2010-2011 років.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази, оцінивши заперечення на позовну заяву, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи із наступних мотивів.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, при здійсненні такими особами, примусового виконання, по зведеному виконавчому провадженню, рішень, ухвал та постанов, винесених судами адміністративної, цивільної та господарської юрисдикції, ніж передбаченого частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 5 закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), що набрав чинності з 1 квітня 2004 року, кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування є страховими внесками, які не відносяться до податків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітній період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду, а гірничі підприємства - не пізніше як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.

У частині 2 статті 2 Закону N 2711-IV передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Пунктом 1.3 статті 1 вказаного Закону до учасників розрахунків віднесено: підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єктів господарської діяльності, розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступників ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядників цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону N 2711-IV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону N 2711-IV його дія поширюється на паливно-енергетичні підприємства та суб'єкти господарської діяльності, перераховані в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії; позивач не відноситься до учасників розрахунків; борг відповідача не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податкового боргу; спірний борг виник унаслідок обов'язкових страхових внесків, на які не поширюються норми податкового законодавства і Закону N 2711-IV.

В судовому засіданні встановлено, що державним виконавцем виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції ОСОБА_4 винесено постанови: 1) від 10.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження по виконавчому листу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року по адміністративній справі №2а-4309 про стягнення з ОСОБА_3 ВКП заборгованості в сумі 439457,91 гривень; 2) від 17.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження по вимозі управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі від 05.05.2010 року № 26/3 про стягнення з ОСОБА_3 ВКП заборгованості в сумі 16023,35 гривень.

Постанови про зупинення виконавчого провадження винесені на підставі Закону України від 23.06.2005 року №2711-ІV, оскільки боржник надає послуги із теплопостачання.

У частині 4 статті 18 Закону N 1058-IV зазначено, що страхові внески не включаються до податків та інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування. Крім цього, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Тобто, виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення, сплати страхових внесків і стягнення за ними заборгованості. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених указаним Законом, або в частині, що йому не суперечить.

З наведеного вбачається, що на стягнення страхових внесків не поширюються вимоги статті 34 Закону N 606-XIV, а тому дії державного виконавця та оспорювані постанови відповідача про зупинення виконавчого провадження є незаконними.

Окрім того, зазначена правова позиція відображається в практиці Верховного Суду України, зокрема у постанові №41141410-09-148 від 16.09.2009 року.

Надаючи оцінку зазначеним фактам, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, внаслідок чого позов слід задовольнити, шляхом скасування постанов відділу Державної виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції від 10.06.2010 року та 17.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження в судовому порядку.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати постанови відділу державної виконавчої служби ОСОБА_3 районного управління юстиції ВП №19791266 від 10.06.2010 року та ВП № 19797104 від 17.06.2010 року про зупинення виконавчого провадження за виконавчими документами: виконавчий лист №2а-4309 від 27.05.2010 року та вимога про сплату боргу №26/3 від 05.05.2010 року.

Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: /підпис/ ОСОБА_5

Постанова складена в повному обсязі 20.07.2010 року.