Постанова

від 06.11.2015 по справі 816/3829/15

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 року 12:10м. ПолтаваСправа № 816/3829/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" /далі також - позивач, ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс»/ звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області /далі також - відповідач, Кременчуцька ОДПІ/ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2015 року № 0003812201/1721, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4226020,50 грн, у тому числі за основним платежем - 2817347 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1408673,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на помилковість висновків акту перевірки про наявність порушень з боку позивача чинного податкового та іншого законодавства України та їх невідповідність фактичним обставинам і наявним документам, у зв'язку із чим спірне рішення підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. У письмових запереченнях зазначив, що вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що відповідає чинному законодавству, внаслідок того, що Кременчуцькою ОДПІ в ході проведення перевірки встановлено факт порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, правила формування податкового кредиту.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» зареєстровано в якості юридичної особи 02.09.2008 /том 1 а.с.85-88/.

У період з 17.04.2015 по 03.06.2015 Кременчуцькою ОДПІ проведено перевірку ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 та законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194 /том 1 а.с.12-35/.

Згідно з висновками акту від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194 ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» порушено вимоги пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, зокрема, всього у сумі 2 817 347 грн, в т.ч. за листопад 2012 року в сумі 10 430 грн, за червень 2013 року в сумі 2 806 917 грн.

На підставі акту від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 10.07.2015 № 0003812201/1721, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 4226020 грн 50 коп., з них: за основним платежем - 2817347 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1408673 грн 50 коп. /том 1 а.с. 74/.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області від 11.09.2015 № 3362/10/16-31-10-04-11 податкове повідомлення-рішення від 10.07.2015 № 0003812201/1721 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення /том 1 а.с. 133-136/.

Позивач, вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194, упередженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 10.07.2015 № 0003812201/1721, оскаржив останнє до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню від 10.07.2015 № 0003812201/1721, суд виходив з наступного.

Із акту від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194 слідує, що в ході перевірки Кременчуцькою ОДПІ встановлено заниження ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» суми податкового зобов'язання за червень 2013 року на 2806916 грн 67 коп. при списанні дебіторської заборгованості по взаємовідносинах з ТОВ «Вест-Траст» в сумі 16841500 грн.

Судом встановлено, що 27.08.2010 між позивачем /Покупець/ та ТОВ «Вест-Траст» /Постачальник/ укладено договір поставки нафтопродуктів № 404//-2010/П /том 1 а.с. 183-185/.

ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» здійснено попередню оплату ТОВ «Вест-Траст» за поставку нафтопродуктів в сумі 16841500 грн, в т.ч. ПДВ - 2806916 грн 67 коп., згідно платіжного доручення від 30.08.2010 № 4370 /том 1 а.с. 186/.

ТОВ «Вест-Траст» виписано ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» податкову накладну від 30.08.2010 № 100830000000010 на загальну суму 16841500 грн, в т.ч. ПДВ - 2806916 грн 67 коп. /том 1 а.с. 187/.

Позивачем включено у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року №9003984054 від 20.09.2010 до складу податкового кредиту за серпень 2010 року суму ПДВ 2806916 грн 67 коп. /том 1 а.с.202-214/.

Відповідно до умов договору поставки від 27.08.2010 № 404//-2010/П строк поставки визначено - до 30.06.2012, однак у визначений строк товар (бензин А-95) ТОВ «Вест-Траст» не поставлено.

ТОВ «Вест-Траст» визнано банкрутом ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2013 у справі № 904/375/13-г /том 1 а.с. 195-196/.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2013 у справі № 904/375/13-г ліквідовано юридичну особу ТОВ «Вест-Траст» та підтверджено кредиторську заборгованість перед кредиторами, в тому числі, ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» /том 1 а.с. 199-200/.

Згідно з абзацом в) підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на дату списання дебіторської заборгованості) безнадійна заборгованість - заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» в бухгалтерському обліку у червні 2013 року проведено списання безнадійної заборгованості бухгалтерським проведенням КТ 631 ДТ 84. НВ (невиробничі витрати) в сумі 16841500 грн.

Згідно акту перевірки від 10.06.2015 № 1718/16-03-22-01-08/36093194 контролюючий орган, посилаючись на норми пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, дійшов до висновку, що оскільки покупцем на дату перерахування попередньої (авансової) оплати за товари був сформований податковий кредит, але протягом терміну позовної давності такі товари від постачальника так і не отримані, то такий покупець у зв'язку із невикористанням у господарській діяльності товарів втратив вправо на нарахування податкового кредиту та повинен на дату списання дебіторської заборгованості збільшити суму податкових зобов'язань .

Суд не погоджується із таким висновком контролюючого органу з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом г) пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари /послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» включено до складу податкового кредиту суми податку по необоротних активах, які використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Більше того, відповідачем не заперечується, що позивачем взагалі не використовуються в будь-яких операціях вказані товари, оскільки поставка товарів за договором не відбулась.

При цьому, вказана стаття не містить вказівок на те, що відсутність поставки товарів за договором прирівнюється до їх використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, ототожнювання відповідачем поняття "невикористання у господарській діяльності" та "використання у операціях, що не є господарською діяльністю" є необґрунтованим та безпідставним.

Ухвалою суду від 13.10.2015 у Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області витребувано відомості та належним чином завірені докази на їх підтвердження стосовно суми задекларованих податкових зобов'язань ТОВ "Вест-Траст" (код ЄДРПОУ 35395395) станом на серпень-вересень 2010 року; непогашену суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ "Вест-Траст" (код ЄДРПОУ 35395395) станом на січень 2013 (на момент визнання банкрутом) і червень 2013 року (на момент ліквідації).

На виконання вимог ухвали суду від 13.10.2015 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська надано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року /том 2 а.с. 19-33/ із якої судом встановлено, що ТОВ «Вест-Траст» відображено податкове зобов'язання, що виникло у зв'язку із отриманням попередньої оплати за поставку нафтопродуктів від ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс» в сумі 16841500 грн, в т.ч. ПДВ - 2806916 грн 67 коп.

Як встановлено судом, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська в переліку кредиторів ТОВ "Вест-Траст", затвердженому ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2013 у справі № 904/375/13-г, відсутня.

Із наданої ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська інформації про стан розрахунків з бюджетом станом на січень 2013 року за ТОВ "Вест-Траст" значиться переплата з податку на додану вартість /том 2 а.с. 18/.

Таким чином, контрагентом позивача у серпні 2010 року задекларовано суму податкових зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «ТД «Кременчукнафтопродуктсервіс». Непогашена сума податкових зобов'язань з ПДВ перед бюджетом у ТОВ "Вест-Траст" відсутня.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п.192.1 ст.192 192.1 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Як зазначалось вище, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду. Отже, висновок відповідача щодо невикористання отриманих товарів в господарській діяльності позивача є безпідставним, з огляду на відсутність факту поставки товарів від ТОВ "Вест траст".

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вказуючи на порушення позивачем зазначених норм контролюючий орган не заперечує факту наявності у позивача податкових накладних. Крім того, відсутні зауваження щодо їх оформлення.

Крім того, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України не передбачений обов'язок платника податків збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на дату списання суми дебіторської заборгованості у випадку не отримання товарів, внаслідок визнання банкрутом юридичної особи-контрагента платника податків.

Беручи до уваги відсутність в ПК України положень, що встановлюють обов'язок та регулюють порядок коригування податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із ліквідацією контрагента, якому сплачено авансовий платіж, донарахування контролюючим органом грошових зобов'язань з цих підстав є неправомірним.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача про те, що у зв'язку із невикористанням у господарській діяльності товарів позивач втратив вправо на нарахування податкового кредиту та повинен на дату списання дебіторської заборгованості збільшити суму податкових зобов'язань по вказаній операції.

Крім того, згідно з актом перевірки ТОВ В«ТД В«КременчукнафтопродуктсервісВ» безпідставно, на думку контролюючого органу, включено до складу податкового кредиту за листопад 2012 року суму ПДВ 10429 грн 72 коп. по взаємовідносинах із ПП «Рембудкомплект-Плюс».

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції, чинній у період, що перевірявся) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Повнота наданої документації чи правильність її оформлення перевіряючим в акті перевірки під сумнів не ставиться.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначенні вказаною нормою.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - ОСОБА_1 № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач перебував у правовідносинах з ПП «Рембудкомплект-Плюс» з придбання товарно-матеріальних цінностей.

05.11.2012 між позивачем /Покупець/ та ПП «Рембудкомплект-Плюс» /Постачальник/ укладено договір поставки № 177 /том 1 а.с 235-236/, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору. Асортимент товару: обладнання та додаткові комплектуючі для машин, що перевозять небезпечні вантажі. Поставка товару здійснюється за рахунок Продавця.

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки від 05.11.2012 № 177 позивачем надано рахунок-фактуру від 05.11.2012 № 619 на загальну суму 62458,20 грн, у тому числі ПДВ 10409,70 грн, видаткову накладну від 26.11.2012 № 619 на загальну суму 62458,20 грн, у тому числі ПДВ 10409,70 грн, податкову накладну 26.11.2012 № 1325 на загальну суму 62458,20 грн, у тому числі ПДВ 10409,70 грн /том 1 а.с. 242-243, 249/.

У відповідності до вказаних документів позивач у перевіряємий період придбавав у ПП «Рембудкомплект-Плюс»: «Знак небезпеки кл.3» - 327 шт., «Інформаційна таблиця 30/1202» - 210 шт., «Цифри накладні (3)» - 420 шт., «Дорожній знак 4.7 (1.т.р) - 105 шт., «Дорожній знак 4.8 (1.т.р) - 105 шт.

Накладні відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме: містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру, обсяг, ціну продажу товару. До того ж, будь-яких недоліків щодо оформлення перелічених первинних документів ні під час перевірки, ні в суді не встановлено.

Судом встановлено, що основним видом діяльності станом на листопад 2012 року у позивача було: 52.29 «Вантажний автомобільний транспорт», згідно довідки з ЄДРПОУ від 13.06.2012.

З метою здійснення основного виду господарської діяльності позивачем укладено з ТОВ «Скайбер» ряд договорів найму транспортних засобів, копії яких долучено до матеріалів справи, та підтверджується також актами приймання-передачі транспортних засобів, а саме: сідлових тягачів VOLVO та напівпричепів-цистерн INDOX.

Згідно пояснень представників позивачів в судовому засіданні саме з метою маркування зазначених вище транспортних засобів, на виконання Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, позивачем придбано у ПП «Рембудкомплект-Плюс» додаткові комплектуючі для машин, що перевозять небезпечні вантажі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 № 1644-III небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; суб'єкт перевезення небезпечних вантажів - підприємство, установа, організація або фізична особа, які відправляють, перевозять або одержують небезпечні вантажі (відправники, перевізники та одержувачі).

Статтею 19 зазначеного Закону транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Порядок розміщення та вимоги щодо обладнання та маркування транспортних засобів визначені у Правилах дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС від 26.07.2004 № 822.

Отже, ТОВ В«ТД В«КременчукнафтопродуктсервісВ» як перевізник небезпечних вантажів повинен дотримуватись правил перевезення таких вантажів, в тому числі в частині маркування транспортних засобів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується придбання ТОВ В«ТД В«КременчукнафтопродуктсервісВ» у листопаді 2012 року у ПП «Рембудкомплект-Плюс» додаткових комплектуючих для машин, що перевозять небезпечні вантажі, та їх подальше використання у власній господарській діяльності.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем під час проведення перевірки не було надано сертифікати та паспорти відповідності, які б могли підтвердити якість продукції суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України "Про підтвердження відповідності" N2406 від 17.05.2001, останній визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, тобто регулює правовідносини, які не пов'язані з обчисленням та сплатою податків.

З огляду на наведене, наявність чи відсутність у покупця за договором сертифікатів на придбану продукцію ніяким чином не впливає на його право формувати податковий кредит, оскільки виникнення такого права закон пов'язує з іншими підставами.

Таким чином, посилання податкового органу на ненадання документів щодо якості придбаної продукції є недоречним, адже сертифікат якості не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку і не є належним і допустимим доказом факту здійснення господарської операції, а вимога щодо надання таких документів знаходиться поза межами прав наданих контролюючому органу.

Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що висновки ґрунтуються з урахуванням акту від 10.04.2013 № 435/22.5-10/36120814 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Рембудкомплект-Плюс». Пунктом 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Відповідно до пункту 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Таким чином, судження податкового органу відносно правильності або неправильності декларування та сплати платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки мають зазначатись лише обставини, котрі зумовили її непроведення, а тому безпідставним є посилання представника відповідача на акт від 10.04.2013 № 435/22.5-10/36120814 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Рембудкомплект-Плюс», як на доказ відсутності реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Крім того, встановлення фактів ухилення контрагентом від сплати податкових зобов'язань не може впливати на результати діяльності позивача та бути підставою для притягнення його до відповідальності, адже статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Отже, платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Суд додатково зазначає, що згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до податкового кредиту, визначену актом перевірки, за спірний період.

Таким чином, сукупність наданих представником позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договору із спірним контрагентом, окрім того, зі змісту первинних документів, долучених до матеріалів, в діяльності позивача та його контрагента наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договору, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, витрати позивача за цим договором повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

В ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з придбання товарів, з метою їх подальшого використання у господарській діяльності (щодо взаємовідносин з ТОВ "Вест траст"), встановлено факт понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів (щодо взаємовідносин із ПП "Рембудкомплект-Плюс") у подальшій господарській діяльності позивача.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і прийшов до висновку, що твердження контролюючого органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суд не погоджується з позицією відповідача у справі з мотивацій, наведених вище та вважає, що відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та не на підставі закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 10 липня 2015 року № 0003812201/1721 і визнати протиправним та скасувати вказане рішення.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 10 липня 2015 року № 0003812201/1721.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" (код ЄДРПОУ 36093194) витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 11 листопада 2015 року .

Суддя І.Г. Ясиновський