Ухвала

від 05.11.2015 по справі 2а-7035/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Київ К/9991/77036/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 по справі № 2а-7035/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут фермерських машин"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2011 № 0009292301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 131 892,00 грн. та фінансових (штрафних) санкцій - 32 973,00 грн. за порушення вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентом не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на те, що контрагент не має достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності, а укладені між ними договори є нікчемними.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 09.11.2011 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Укрспецбудгруп" за період з 01.05.2010 по 31.07.2010, в якому було зазначено про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в ціні вартості придбаних послуг (робіт) на підставі договорів про надання послуг з контрагентом ТОВ "Укрспецбудгруп", оскільки, згідно інформації, викладеної в акті перевірки контрагента ТОВ "Укрспецбудгруп", останній не має необхідних умов для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничого обладнання, устаткування), що свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже укладені договори між позивачем та ТОВ "Укрспецбудгруп" є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів про надання послуг з очистки системи каналізації, з технічного обслуговування кондиціонування та вентиляції, з наладки систем вентиляції і теплозабезпечення, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, додаткові угоди, податкові накладні, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), платіжні документи, локальний кошторис, зведений кошторисний розрахунок вартості налагоджувальних робіт), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ "Укрспецбудгруп", судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також наявність чи відсутність такого контрагента за юридичною адресою не має своїм наслідком нікчемність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд апеляційної інстанції надав належний правовий аналіз у їх сукупності.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 по справі № 2а-7035/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко