Постанова

від 06.10.2015 по справі 2а-11214/11/2670

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ДПІ) до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Арго-торгівельна мережа» і ТОВ «РТЛ Україна» про визнання недійсним договору та стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

ДПІ звернулася до суду з позовом до ТОВ «Арго-торгівельна мережа», ТОВ «РТЛ Україна» про визнання недійсним договору від 8 листопада 2010 року № 811/1 та стягнення заборгованості у розмірі 5 389 068 грн.

На обґрунтування позовних вимог ДПІ зазначила, що між ТОВ «РТЛ Україна» і ТОВ «Арго-торгівельна мережа» укладено договір поставки товару, на виконання якого виписано податкові накладні. У ході перевірки ТОВ «Арго-торгівельна мережа» по взаємовідносинах з ТОВ «РТЛ Україна» встановлено порушення положень Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР) та заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 2 750 869 грн, про що зазначено в акті від 16 червня 2011 року № 708/23-9/32249009.

Беручи до уваги вказаний акт та аналізуючи дані Бази даних АРМ «Систематизоване автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» щодо наявності нікчемних угод, укладених між ТОВ «РТЛ Україна» і ТОВ «Арго-торгівельна мережа» з іншими постачальниками продукції, ДПІ просила суд визнати недійсною оскаржувану угоду та стягнути з відповідачів кошти, одержані за такою угодою.

Суди встановили, що між ТОВ «РТЛ Україна» (постачальник) і ТОВ «Арго-торгівельна мережа» (покупець) укладено договір поставки товару від 8 листопада 2010 року № 811/1, на виконання якого ТОВ «РТЛ України» передало ТОВ «Арго-торгівельна мережа» товар (одяг, взуття, аксесуари), що був визначений у відповідних специфікаціях - додатках до договору, та виписало видаткові і податкові накладні, специфікації.

ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Арго-торгівельна мережа» за період з 1 жовтня по 30 листопада 2010 року, за результатами якої склала акт від 16 червня 2011 року № 708/23-9/32249009, яким зафіксувала порушення вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР. За висновками податкового органу порушення позивачем наведених норм Закону зумовили заниження ПДВ у сумі 2 750 869 грн. Податковий орган вважає, що вчинений договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а відтак договір є нікчемним відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) як такий, що порушує публічний порядок.

Вищезазначені висновки ДПІ обґрунтовані висновками зустрічної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Агропрайд» про нікчемність укладених ним угод з рядом своїх контрагентів. У свою чергу, висновки податкового органу про нікчемність укладених ТОВ «Агропрайд» з рядом контрагентів угод обґрунтовані створенням останніх невстановленими особами, а також відсутністю в них основних засобів та трудових ресурсів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року, в задоволенні позову відмовив повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій дослідили питання щодо фактичного вчинення правочину - договору поставки товару між ТОВ «РТЛ Україна» (постачальник) і ТОВ «Арго-торгівельна мережа» (покупець) від 8 листопада 2010 року № 811/1, в результаті чого встановили, що правочин реально вчинено, господарські операції з поставки та оплати товару мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, товар придбано позивачем з метою використання в господарській діяльності, основним видом якої є роздрібна та оптова торгівля одягом, взуттям, роздрібна торгівля шкіряними виробами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Враховуючи наведене, вказані податковим органом обґрунтування власної позиції не дають підстав для висновку про вчинення сторонами правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Наявність у відповідачів при вчиненні правочину умислу щодо настання певних протиправних наслідків, що порушують публічних порядок, позивач у судах попередніх інстанцій не довів, а відтак у задоволенні позову відмовлено обґрунтовано.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 228 ЦК, статті 208 Господарського кодексу України та статей 9, 159, 224, 228 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2014 року, яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку, що до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватись той закон, під час дії якого вони здійснені. Тобто, до господарських зобов'язань, які мали місце в жовтні 2010 року, як у наведеному випадку, частина третя статті 228 ЦК застосована бути не могла, оскільки чинності у зазначений період ще не набрала.

При цьому варто враховувати, що відповідно до положень частини другої статті 215, частини першої статті 216, статті 228 ЦК в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» (далі - Закон № 2756-VI), позови податкових органів про визнання недійсним правочину, учиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судовому розгляду не підлягають.

З огляду на викладене вимоги про визнання недійсними вчинених до 1 січня 2011 року господарських зобов'язань, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Крім того, цей суд дійшов висновку, що, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства, як-от: обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо ухилення від сплати податків, незаконного отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом виконання розглядуваного господарського зобов'язання.

Аналіз рішень суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та у справі, рішення у якій додане на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, дає підстави для висновку, що в цих справах суд не застосовує наслідки визнання недійсності правочину судом, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування цим судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.І. ГрицівО.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький