Постанова

від 11.11.2015 по справі 826/14314/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 листопада 2015 року                     № 826/14314/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про          визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» (далі по тексту – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення – рішення від 16 січня 2015 року № 000022201.

          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14314/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 10 серпня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

          Матеріали справи свідчать, що у період з 24 грудня 2014 року по 25 грудня 2014 року, підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» (код ЄДРПОУ 38886555) з питань дотримання податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операціях ТОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290) за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 25 грудня 2014 року № 1826/26-59-22-01/38886555.

          Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 219 996 грн., в тому числі: за серпень 2014 року у сумі 219 996 грн.

          Податковим повідомленням – рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16 січня 2015 року № 000022201 Товариству з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 274 995 грн., в тому числі: за основним платежем – 219 996 грн., за штрафними санкціями – 54999 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням – рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290).

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 25 грудня 2014 року № 1826/26-59-22-01/38886555.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290), обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

          Матеріали справи свідчать, що відповідно до укладеного між позивачем з TOB «Стиль-Медіа» договору № 10414 від 01 квітня 2014 року на виготовлення поліграфічної продукції, позивач зобов'язав TOB «Стиль-медіа» виконати роботи по виготовленню поліграфічної продукції та поставити зазначену продукцію на адресу Позивача.

Позивачем була отримана надана TOB «Стиль-Медіа» виготовлена поліграфічна продукція, на підставі чого було складено видаткові накладні: № 703 від 29 серпня 2014 pоку, № 704 від 29 серпня 2014 року, № 705 від 29 серпня 2014 pоку, № 706 від 29 серпня 2014 pоку, № 707 від 29 серпня 2014 pоку, № 708 від 29 серпня 2014 pоку, № 709 від 29 серпня 2014 pоку, № 710 від 29 серпня 2014 pоку, № 711 від 29 серпня 2014 pоку, № 712 від 29 серпня 2014 pоку, № 713 від 29 серпня 2014 pоку, № 714 від 29 серпня 2014 pоку, № 715 від 29 серпня 2014 pоку, № 716 від 29 серпня 2014 pоку, № 717 від 29 серпня 2014 pоку, № 718 від 29 серпня 2014 pоку, № 719 від 29 серпня 2014 pоку № 720 від 29 серпня 2014 pоку, № 721 від 29 серпня 2014 pоку, № 722 від 29 серпня 2014 pоку, № 723 від 29 серпня 2014 pоку, № 724 від 29 серпня 2014 pоку, № 725 від 29 серпня 2014 pоку.

На підставі наданих послуг TOB «Стиль-Медіа» були виписані податкові накладні: № 703 від 29 серпня 2014 pоку, № 704 від 29 серпня 2014 року, № 705 від 29 серпня 2014 pоку, № 706 від 29 серпня 2014 pоку, № 707 від 29 серпня 2014 pоку, № 708 від 29 серпня 2014 pоку, № 709 від 29 серпня 2014 pоку, № 710 від 29 серпня 2014 pоку, № 711 від 29 серпня 2014 pоку, № 712 від 29 серпня 2014 pоку, № 713 від 29 серпня 2014 pоку, № 714 від 29 серпня 2014 pоку, № 715 від 29 серпня 2014 pоку, № 716 від 29 серпня 2014 pоку, № 717 від 29 серпня 2014 pоку, № 718 від 29 серпня 2014 pоку, № 719 від 29 серпня 2014 pоку № 720 від 29 серпня 2014 pоку, № 721 від 29 серпня 2014 pоку, № 722 від 29 серпня 2014 pоку, № 723 від 29 серпня 2014 pоку, № 724 від 29 серпня 2014 pоку, № 725 від 29 серпня 2014 pоку.

Оплата за виготовлення та поставку поліграфічної продукції здійснювалося Позивачем в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок TOB «Стиль-Медіа». Підтвердженням проведеної позивачем оплати є: виставлені TOB «Стиль-Медіа» рахунки - фактури, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за серпень 2014 р. по контрагенту «Стиль-Медіа» та банківські виписки. Зазначені банківські виписки підтверджують списання коштів з рахунку позивача на поточний рахунок TOB «Стиль-Медіа».

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В акті перевірки не встановлено відсутності у позивача на момент перевірки первинних документів по спірним господарським операціям, у свою чергу суд установив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні, акти прийому-передачі), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

При цьому суд зауважує, що ймовірні порушення постачальником та його контрагентами вимог податкового чи іншого законодавства не позбавляють правового значення первинних документів, складених таким постачальником.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

          Позивачем зазначено, виготовлення поліграфічної продукції за замовленням позивача відбувалося контрагентом позивача – ТОВ «Стиль-Медіа» на підставі макетів поліграфічної продукції, які були погоджені позивачем із безпосередніми Замовниками такої продукції. Після погодження макетів поліграфічної продукції безпосередніми Замовниками продукції – клієнтами позивача, позивач надавав їх ТОВ «Стиль-Медіа», після чого і відбувалося її виготовлення і безпосередня поставка. Поліграфічна продукція після її поставки ТОВ «Стиль-Медіа» відповідала якісним характеристикам і погодженим макетам та претензій з приводу її якості чи не відповідності не було (макети та відповідні видаткові накладні для ідентифікації замовника з яким погоджувалися макети містяться в матеріалах справи, арк. справи 3 – 73, том 2).

          Відповідно, придбану поліграфічну продукцію було використано у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації контрагентам – Замовникам. На підтвердження надано копії актів виконаних робіт, видаткових накладних (арк. справи 197 – 215, том 1).

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Стиль-Медіа» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за порушення законодавства продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ «Стиль-Медіа» поліграфічної продукції безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Стиль-Медіа» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ «Стиль-Медіа», тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Відхиляються посилання відповідача на податкову інформацію або/та на акт перевірки ТОВ «Стиль-Медіа», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16 січня 2015 року № 000022201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

          1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16 січня 2015 року № 000022201.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферзь АМР» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                           К.Ю. Гарник