Ухвала

від 10.11.2015 по справі 804/14383/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/50615/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача Тишкевич В.В. від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014

у справі № 804/14383/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лексус Центр» доДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лексус Центр» звернулось до суду з позовом до ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000742204 від 17.07.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ПДВ ТОВ «Лексус Центр» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Матадор» за період грудень 2011 року, ТОВ «Старт Д» за період травень-грудень 2012 року, ТОВ «Ривс» за період жовтень, листопад, грудень 2011року, ТОВ «Галактика-М» за період жовтень, грудень 2011 року, ТОВ «Ліга» за період листопад, грудень 2011 року, лютий, грудень 2012 року, ТОВ «Феріт Д» за період грудень 2011 року, ПП «Полюс» за період липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, квітень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт №1723/224/35933371 від 11.06.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 616 173,41 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742204 від 17.07.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 616 173,41 грн. та за штрафними санкціями на суму 154 043,35 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, наданими позивачем первинними документами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджено факт виконання зобов'язань за умовами укладених договорів та факт використання отриманих товарів в господарській діяльності позивача.

Також, колегія судів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань відповідача на відсутність інформації щодо транспортування товару, оскільки вказана обставина сама по собі не може бути безумовною підставою ставити під сумнів реальність господарських операцій, з врахуванням встановлення судами здійснення господарських операцій та за умови наявності у позивача усіх інших первинних документів. При цьому, суди вставили, що за умовами укладених договорів обов'язок перевезення товару було покладено на контрагентів позивача.

Суди попередніх станцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на усе наведене вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених судами обставин справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний