Постанова

від 11.11.2015 по справі 910/11120/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа№ 910/11120/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Крупник Д.Г. (дов. №б/н від 14.01.2015 року);

від відповідача - Климкович Ю.Б. (дов. №б/н выд 28.09.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року

у справі №910/11120/15 (суддя: Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнг Україна", Київська обл., м. Вишневе

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт", м. Київ

про стягнення 716574,85 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнг Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" про стягнення 716574,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнг Україна" 523432 грн. 03 грн. заборгованості за договором поставки, 118944 грн. 54 коп. інфляційних втрат, 12562 грн. 37 коп. три відсотки річних та 13098 грн. 78 коп. витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними доказами не спростовано порушення умов договору поставки в частині сплати грошових коштів. Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені враховуючи сплив строку позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Юнг Україна" в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 12 562,37 грн.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було здійснено нарахування 3% річних за період з 29.05.2014 року по 16.03.2015 року на всю суму заборгованості, а не за кожною окремою видатковою накладною.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справи між суддями від 12.08.2015 року справу призначено колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач): Кропивна Л.В. судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року, у зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пашкіна С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пашкіна С.А., Чорна Л.В. та призначено розгляд апеляційної скарги на 02.09.2015 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Смірнової Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Смірнова Л.Г. , Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року розгляд справи №910/11120/15 відкладено на 21.10.2015 року.

21.10.2015 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Кропивної Л.В. у відпустці, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50, підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" передано на розгляд головуючому судді Агриковій О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 року прийнято справу №910/11120/15 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року до провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд справи на 11.11.2015 року.

В судове засідання, призначене на 11.11.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.01.2012 року між ТОВ "Юнг Україна" (далі - позивач, Постачальник) та ТОВ "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" (далі - відповідач, Покупець) укладено договір поставки № КП-10012012/1 (т.1, а.с. 12-16).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується зробити постачання електротехнічної продукції покупцю в номенклатурі, асортименті, за цінами та в строки, визначені цим договором, а покупець зобов'язується прийняти замовлений товар та здійснити його оплату.

Згідно з п. 1.2 договору постачання товару за договором здійснюється партіями. Найменування, асортимент, кількість, ціна, строк, інші особливі умови поставок окремих партій товару визначаються сторонами в процесі діяльності і відображаються в специфікаціях.

Погоджені ціни, асортимент та кількість товару відображаються в накладних, які одночасно є і доказом факту відвантаження товару (п. 1.8 договору).

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині сплати грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивач, на виконання умов договору, протягом червня 2013 року - березня 2014 року, поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 820468,19 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи (т.1, а.с. 33-196).

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.4 договору передбачено, що розрахунки між сторонами: 100% оплати вартості товару; оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Оплата товару по даному договору здійснюється в національній валюті України - гривнях, в безготівковій формі, шляхом прямого банківського переказу платіжним дорученням грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний у Договорі, на підставі рахунків-фактур, виставлених постачальником згідно п.1.3. даного договору (п. 5.3. Договору).

Згідно з п.3.4.3. договору, покупець зобов'язаний оплатити товару розмірі та у терміни, що встановлені даним договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, відповідачем не оплачено грошові кошти за поставлений товар.

20.05.2014 року сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 року по 20.05.2014 року (т.1, а.с. 17), відповідно до якого заборгованість відповідача за поставлену продукцію складає 654762,28 грн.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача із претензією № 42-20052014 від 20.05.2014 року (т.1, а.с. 20), з вимогою сплатити існуючу заборгованість та штрафні санкції за порушення умов договору. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості відповідача за договором поставки в сумі 523 432,03 грн., то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 61635,91 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог в цій частині (а.с. 242-243).

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Умовами договору, а саме п. 9.2 договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати за поставлений товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню, розраховану в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно сплаченого платежу за кожний день прострочення в оплаті.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що поставки товару здійснювалися позивачем окремими партіями, з 25.06.2013 року по 17.03.2014 року.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, з наступного дня, після отримання товару відповідачем за видатковими накладними почалось прострочення з оплати вказаного товару та виникло право з нарахування пені у відповідності до положень договору.

Враховуючи, що остання поставка товару здійснена позивачем відповідно до видаткової накладної № 638-1 від 17.03.2014 року, строк позовної давності за зобов'язанням відповідача зі сплати пені в сумі 61635,91 грн. сплинув 18.03.2015 року.

Як вбачається з відмітки на штемпелі реєстрації вхідної кореспонденції, позивач звернувся до суду з позовом 30.03.2015 року, тобто поза межами строку позовної давності за зобов'язанням зі сплати пені.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів погашення заборгованості у повному обсязі не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, а саме 3% річних у сумі 12 562,37 грн. та інфляційних втрат у сумі 118 944,54 грн., колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та арифметичну вірність вказаних розрахунків.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правильності нарахування 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, вимогою від 20.05.2014 року вих.№42-20052014 позивач надав відповідачу строк протягом 7 календарних днів для оплати грошових коштів за поставлений товар. Враховуючи, що відповідачем не було погашено існуючу заборгованість, то прострочення оплати відповідачем обліковується з 29.05.2014 року.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Пунктом 4.1. вказаної постанови визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, позивачем обґрунтовано нараховано 3% річних на основну суму заборгованості, а не за окремими накладними.

В свою чергу, відповідачем не обгрунтовнао, чим саме передбачено нарахування 3% річних не на всю суму заборгованості, а за окремими накладними, а також не надано власного розрахунку 3% річних.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова Лайт" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/11120/15 залишити без змін.

3. Справу №910/11120/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко