Постанова

від 11.11.2015 по справі 822/4219/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2015 р. м. Київ К/800/13371/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Ланченко Л.В. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Загребельного В.В. відповідача:Коваль І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Славутської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року

у справі № 822/4219/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсалбуд"

до Славутської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 березня 2013 року № 0000112201, від 23 липня 2013 року № 0000112201.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України 23 вересня 2014 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 240/22/32987115 від 18 березня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.44.1, п. 44.6 ст.44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 4516332,00 грн. Зокрема, на думку відповідача, підставою для висновку про заниження позивачем податку на прибуток підприємства є декларування ним витрат, понесених у зв'язку з господарськими відносинами з контрагентами, господарська діяльність яких має ознаки фіктивності.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4601320 грн., у тому числі за основним платежем - на 4516332,00, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 84988,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04 липня 2013 року № 10524/7/99-99-10-01-15 скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року в частині донарахованого податку на прибуток через неврахування підприємством у податковій звітності результатів попередньої перевірки (акт від 28 лютого 2012 року №178/23/32987115) та у відповідній частині штрафну санкцію.

У зв'язку із вищевикладеним, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000112101 від 23 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4518991,00 грн., в тому числі 4434003,00 грн. - за основним платежем, 84988,00 грн. - за штрафними санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ "Оллерус-Буд" укладено ряд договорів субпідряду, на підтвердження виконання умов яких позивачем надано: акти виконаних робіт (КБ-2в), акти прийому-передачі фронту робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, платіжні доручення.

Також, між позивачем та ТОВ "Проммаст-стандарт" укладено договір поставки № 32 від 20 жовтня 2011 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, сертифікати якості, докази оплати.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Респект-2000" укладено договір субпідряду № 11-07/06-05, на підтвердження виконання умов якого позивачем надано: податкову накладну, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання-виконаних будівельних робіт (КБ-2в).

Також між позивачем та ТОВ "Респект-2000" укладено договір купівлі-продажу №11-08/10-2 від 10 серпня 2011 року, на підтвердження виконання умов якого позивачем надано видаткову накладну, податкову накладну, докази оплати.

Щодо правомірності скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Як вже зазначалось, податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04 липня 2013 року № 10524/7/99-99-10-01-15 в частині скасовано і в розумінні пп. 60.1.3 п. 60. 1 ст. 60 Податкового кодексу України вважається відкликаним.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, скасуванню підлягають тільки ті рішення суб'єкта владних повноважень, які порушують права позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року не порушує права позивача, оскільки є відкликаним, а тому позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112201 від 26 березня 2013 року, а тому оскаржувані судові рішення у відповідній частині підлягають скасуванню, а позовні вимоги - залишенню без задоволення.

Щодо правомірності скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2013 року № 0000112201 колегія суддів зазначає наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на покази ОСОБА_7 (засновника ТОВ «Оллерус-Буд»), ОСОБА_8 (засновника ТОВ «Проммаст-стандарт»), ОСОБА_9 (засновника ТОВ «Респект-2000), які стверджували, що реєстрували вказані підприємства без наміру здійснювати фінансово-господарські операції.

Зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки рішення суду, що набрало законної сили, та яким би встановлювались відповідні обставини відповідачем не надано, а власне покази окремих осіб не можуть свідчити про безтоварність здійснених правочинів за умови підтвердження таких господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Також в касаційній скарзі відповідач вказує на те, що ТОВ «Оллерус-Буд» не подав звітність за формою 1-ДФ до податкового органу, що на його думку, свідчить про відсутність необхідних трудових ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними з позивачем правочинами.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки порушення ТОВ «Оллерус-Буд» вимог податкового законодавства щодо обліку найманих працівників не може свідчити про безтоварність укладеного правочину та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2013 року № 0000112201.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 229, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Славутської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити частково.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у справі № 822/4219/14 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Славутської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 26 березня 2013 року № 0000112201 скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Універсалбуд" у задоволенні позовних вимог.

4. В іншій частині постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у справі № 822/4219/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Л.В. Ланченко