Ухвала

від 26.10.2015 по справі 2а/0470/9641/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/62946/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012

у справі № 2а/0470/9641/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінпром 08»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Укрфінпром 08» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000192301/0.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 18.02.2011 № 0000192301/0 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1722813,89 грн., в т.ч.: 1378251,11 грн. основного платежу та 344562,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 58 Конституції України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Позивачем у податковій декларації за червень 2010 року задекларовано податковий кредит за операціями з ТОВ «АЛЬБІОН ПЛЮС» в сумі 1378251,11 грн.

У листопаді 2010 року позивач подав до податкового органу уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість за червень 2010 року, яким, зокрема, відкориговано показники податкового кредиту за операціями з ТОВ «АЛЬБІОН ПЛЮС» в сторону зменшення в сумі 1378251,11 грн.

Податковим органом відмовлено у визнанні вказаного уточнюючого розрахунку податковою звітністю.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.02.2011 № 0000192301/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1722813,89 грн., в т.ч.: 1378251,11 грн. основного платежу та 344562,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної виїзної перевірки, викладені в акті від 17.02.2011 № 401/231/36095977, про порушення вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм закону позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту за червень 2010 року податок на додану вартість за операціями з ТОВ «АЛЬБІОН ПЛЮС» щодо поставки товару в сумі 8269506,67 грн.

Свою позицію податковий орган обґрунтовує відсутністю доказів фактичної поставки товарів ТОВ «АЛЬБІОН ПЛЮС». Крім того, податковий орган посилається на пояснення керівника вказаного контрагента - ОСОБА_2, надані ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, згідно з якими останній не мав відносин з позивачем.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України, виходив з того, що факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті уточнюючого розрахунку податкової декларації за червень 2010 року встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим такий розрахунок вважається прийнятим в день його фактичного отримання контролюючим органом.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у період до 01.01.2011 регулювався ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ , а після набрання чинності Податковим кодексом України (01.01.2011) - ст.ст. 46-51 глави 2 «Податкова звітність» Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181 ІІІ (далі - Закон № 2181 -ІІІ) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 -ІІІ якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону ) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

У відповідності до абз. «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181 -ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Вказані положення кореспондуються з положеннями п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України .

Таким чином, контролюючий орган у разі виявлення заниження або завищення суми податкових зобов'язань платника, заявлених у податкових деклараціях за наслідками проведення документальних перевірок зобов'язаний визначити суму заниженого податкового зобов'язання. Разом з тим якщо такі помилки самостійно виправлені платником податку шляхом подання уточнюючого розрахунку та платником податку фактично не занижено податкове зобов'язання підстав для визначення такого платникові відсутні.

Як зазначено вище, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що дії податкового органу щодо відмови у визнанні податковою звітністю уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за червень 2010 року, яким позивач самостійно зменшив податковий кредит в сумі 1378251,11 грн., оскаржено в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2а/0470/1771/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, задоволено позов ТОВ «Укрфінпром 08» в частині вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо невизнання уточнюючого розрахунку ТОВ «Укрфінпром 08» за червень 2010 року податковою звітністю.

Згідно з ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Згідно з ч. 5 ст. 254 цього ж Кодексу постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Отже, рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили, з моменту проголошення ухвали суду апеляційної інстанції про залишення його без змін.

Відповідно до п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Враховуючи викладене, факт неправомірної відмови органом державної податкової служби у прийнятті уточнюючого розрахунку податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили 29.03.2012, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий уточнюючий розрахунок вважається прийнятим у день фактичного отримання органом державної податкової служби.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо помилкового включення позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 1378251,11 грн. та поданням у зв'язку з цим згідно з вимогами п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ уточнюючого розрахунку із відповідними виправленими показниками, який в силу положень п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України вважається прийнятим у день фактичного отримання податковим органом, підстави вважати правомірним визначення грошового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та надав правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун