Ухвала

від 13.11.2015 по справі 805/3464/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Аляб'єв І.Г.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2015 року справа №805/3464/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників НБУ ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансово-промислова компанія «Капітал», Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 р. у справі № 805/3464/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансово-промислова компанія «Капітал» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особа Публічне акціонерне товариства «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ» про визнання протиправними та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Капітал» (далі - ТОВ «Капітал», позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного банку України (далі за текстом - НБУ, відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - ФГВФО, відповідач-2) про визнання протиправними та скасування з моменту їх прийняття: Постанову Правління Національного банку України № 466/БТ від 20 липня 2015 року «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова від 20.07.2015 р. № 466/БТ ) та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 20.07.2015 р. № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» (надалі - Рішення від 20.07.2015 р. № 140).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року по справі №805/3464/15-а позовні вимоги задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною та скасовано Постанову Національного банку України від 20 липня 2015 року №466/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ» до категорії неплатоспроможних»;

- скасоване Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 20.07.2015 р. № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» (надалі - Рішення № 140).

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Позивач та Відповідачі звернулися з апеляційними скаргами.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд змінити Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2015 р. у справі №805/3464/15-а шляхом внесення змін до мотивувальної та резолютивної частини відносно визнання Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 20.07.2015 р. № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» протиправним. В іншій частині Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2015 р. у справі №805/3464/15-а просили залишити без змін.

В апеляційній скарзі позивач вказав, що судом першої інстанції невірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним рішення ФГВФО від 20.07.2015 р. № 140, оскільки це рішення за своєю суттю є протиправним, а тому для повного захисту права позивача, вказане рішення, окрім його скасування, повинне бути визнано також протиправним.

Відповідач-1 та 2 просять скасувати Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року по справі №805/3464/15-а та ухвалити нову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Капітал» у задоволенні позовних вимог;

В обґрунтування апеляційної скарги НБУ зазначає, що судом при прийнятті рішення порушені норми матеріального та процесуального права, НБУ при винесенні спірної постанови не порушувалися норми законодавства, порушення третьою особою нормативно-правових актів Національного банку України підтверджено матеріалами перевірки, а спірна постанова є законною. В апеляційній скарзі НБУ також зазначив, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань.

Відповідач-2 у апеляційній скарзі посилається на те, що при винесенні спірного рішення діяв на підставі законодавства та у відповідності до Постанови від 20.07.2015 р. № 466/БТ, при цьому ТОВ «Капітал» взагалі не має права на позов у даних правовідносинах. Посилаючись на рішення Конституційного суду від 01 грудня 2004 року № 18рп-2004, вважають що права ТОВ «Капітал» не порушені.

Позивачем були надані письмові заперечення на апеляційні скарги НБУ та ФГФО, в яких ТОВ «ФПК «Капітал» просить залишити апеляційні скарги НБУ без задоволення, оскільки правові підстави, на яких ґрунтуються ці скарги, є незаконними.

В судовому засіданні представник ТОВ «Фінансово-промислова компанія «Капітал» підтримав вимоги апеляційної скарги. Зазначив, що порушення які зазначив НБУ в постанові № 466/БТ не підтверджені під час розгляду. Крім того вказав, що акт інспектування АКБ «Капітал» не отримував. Просив задовольнити вимоги ТОВ «Капітал» та відмовити у задоволенні вимог НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник НБУ у судовому засіданні зазначив, що під час перевірки було встановлено, що діяльність банку не відповідає вимогам банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України і свідчить про високий ризик ліквідності банку. Просили задовольнити вимоги апеляційної скарги НБУ в повному обсязі.

Представник Фонду гарантування фізичних осіб під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не з'явився.

Представник ТОВ «Фінансово-промислова компанія «Капітал», представник НБУ у судове засідання призначене на 13 листопада 2015 року не з'явився, належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися.

В день прийняття рішення, сторони у судове засідання не з'явилися, тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Капітал» є юридичною особою за законодавством України, зареєстрований за адресою: місто Донецьк, вулиця Кірова, будинок 290, код за ЄДРПОУ 36104022.

Товариство є власником простих іменних акцій в бездокументарній формі ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» що підтверджується випискою з реєстру держателів акцій Банку.

Постановою Правління Національного Банку України від 20 липня 2015 року № 466/БТ Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Постанова прийнята на підставі результатів безвиїзного нагляду та позапланової перевірки Банку з окремих питань активів та ліквідності, фінансового моніторингу та валютного контролю, стану організації ІТ-інфраструктури, дотримання вимог стандартів системи управління інформаційною безпекою, виконання вимог до інформаційного забезпечення операційної діяльності Банку, щодо захисту інформації та документів від підроблення, викривлення та знищення, проведеної станом на 22 червня 2015 року згідно з розпорядженням НБУ від 19 червня 2015 року №308-р, відповідно до якої було встановлено погіршення фінансового стану ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», численні порушення вимог нормативно - правових актів НБУ, подання до НБУ недостовірної інформації/звітності, зростання ризиків в його діяльності, що несе загрозу інтересам вкладників та кредиторів.

За результатами вищевказаної перевірки НБУ дійшов до висновку про віднесення Банку до неплатоспроможних.

На підставі та на виконання наведеної Постанови НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 140 від 20.07.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», згідно з яким 20.07.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» з 21.07.2105 року по 20.10.2015 року включно.

Постанова від 20 липня 2015 року № 466/БТ містить посилання на наступні порушення, вчинені на думку Відповідача-1 посадовими особами АКБ «Капітал», що і виступило підставою для віднесення останнього до категорії неплатоспроможних, зокрема:

1) не виконання зобов'язання перед вкладниками і кредиторами в повному обсязі та не відображення невиконаних документів клієнтів на відповідних рахунках;

2) не здійснення обліку невиконаних документів клієнтів по позабалансовому рахунку 9804 «Документи до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством строк» (станом на 20.07.2015 року банк не виконав в установлений законодавством строк розрахункові документи клієнтів на загальну суму 0,6 млн. грн.);

3) не відображення банком невиконаних зобов'язань перед АТ «Урексімбанк» за простроченим міжбанківським кредитом (23,2 млн. грн.) на позабалансовому рахунку 9804 «Документи до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством України строк»;

4) у зв'язку з наявністю у Банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, відповідно до п. 2.5. гл.2 та пункту 3.5. глави 3 розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (далі-Інструкція № 368), значення нормативів миттєвої ліквідності (Н-4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» дорівнюють нулю з часу виникнення цих зобов'язань;

5) порушення Постанови НБУ від 25.01.2012 року № 23, у частині недостатності сформованих резервів під кредитні операції та фінансову дебіторську заборгованість (доформування становило 148,0 млн. грн. та 12,4 млн. грн. відповідно); Інструкції № 368 у частині некоригування (зменшення) розміру регулятивного капіталу на суму доходів, неотриманих понад 30 днів із дати їх нарахування (88,1 млн. грн.), та на суму перевищення максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) над нормативним значенням (35,0 млн. грн.); Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами а банках України від 31.08.2007 року № 309 у частині невідображення реального фінансового результату за договорами з купівлі-продажу цінних паперів, які обліковуються як операції форвард (результат переоцінки за форвардними операціями з продажу ОВДП, номінованих у доларах США, становив 113,0 млн. грн.); Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою НБУ від 27.12.2007 року № 481 у частині невідображення в бухгалтерському обліку операцій з продажу активів з відстроченням платежу аналогічно до обліку операцій з надання кредитів, тобто на рахунках кредитної заборгованості; Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою НБУ від 12.05.2015 року № 315, у частині невключення до переліку пов'язаних з банком 17 юридичних осіб.

Наведені вище порушення, на думку Відповідача-1 призвели до подання до НБУ недостовірної інформації/звітності, що є порушенням Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 року № 124 (зі змінами), внаслідок чого розмір регулятивного капіталу набув від'ємного значення та становив «-» 243,7 млн. грн., що призвело до порушень усіх економічних нормативів, базою для розрахунку яких є регулятивний капітал (за даними ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» 247,3 млн. грн.). Зазначене свідчить про подання ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» до Національного банку України недостовірної статистичної звітності за формами № 1Д «Баланс банку» та № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції», а також про те, що звітність, яка подавалась до Національного банку України, не відображена реального стану ліквідності цього банку.

При цьому, у Постанові, що оскаржується, зазначено, що ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» тричі подавав до Національного банку України плани фінансового оздоровлення, які двічі надсилалися на доопрацювання у зв'язку з тим, що не містили достатніх ефективних заходів для поліпшення фінансового стану банку, збільшення регулятивного капіталу до розміру необхідного для покриття притаманних ризиків, покращення стану ліквідності насамперед перед кредиторами та вкладниками банку в повному обсязі.

Поданий 25.03.2015 року АКБ «Капітал» (лист № 15/64) доопрацьований план фінансового оздоровлення на період з 23.01.2015 року до 17.07.2015 року, затверджений спостереженою радою (протокол засідання від 24.03.2015 року б/н) та правлінням ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» (протокол засідання від 24.03. 2015 року б/н), у частині збільшення розміру регулятивного капіталу (заплановано на 01 липня - 281,0 млн. грн., фактично на 16 липня 2015 року - 230,7 млн. грн.) не виконано та не забезпечено продаж майна, що перейшло у власність банку як заставодержателя (25,4 млн. грн.). Тобто, банк не вжив своєчасних заходів для покращення ліквідності банку як за рахунок надходження коштів на збільшення статутного капіталу, так і за рахунок продажу активів та спрямування коштів на своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами.

Все зазначене вище, за висновками НБУ, свідчить про неспроможність Банком своєчасно виконувати зобов'язання перед клієнтами. За висновками НБУ діяльність банку не відповідає вимогам банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України і свідчить про високий ризик ліквідності банку, неможливість приведення цим банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після його віднесення до категорії проблемних. У супереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки), якою встановлено обов'язок власників істотної участі в банку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку, власники істотної участі в ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» не вжили невідкладних заходів з достатньої фінансової підтримки банку.

Судом першої інстанції встановлені, а при апеляційному розгляді справи перевірені та знайшли своє підтвердження наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, в тому числі і спірної постанови від 20 липня 2015 року № 466/БТ, що до Відповідача-1 клієнтами ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» подано 56 скарг у зв'язку з неповерненням коштів.

Разом з цим, одні й ті ж самі клієнти банку подавали однакові скарги по декілька разів, що призвело до завищення суми дебіторської заборгованості банку перед вкладниками, що підтверджується відповідною перепискою між банком та куратором, за запитами останнього під час визнання ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» проблемним.

Як вбачається матеріалів справи, в тому числі з листування між Банком, НБУ та куратором Банку, а також з виписок-особових рахунків (том 1, а.с. 113, 142 - 242), Банком повністю задоволені вимоги таких осіб: ОСОБА_6 (15 квітня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_7 (08 квітня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_8 (06 червня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_9 (26 травня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_10 (05 червня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_11 (6 березня 2015 року отримала кошти у повному обсязі); ОСОБА_12 (24 квітня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_13 (09 квітня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_14 (27 квітня 2015 року отримав кошти у повному обсязі); ОСОБА_15 (24 березня 2015 року отримав кошти у повному обсязі),

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, вимоги решти скаржників пов'язані з установлення лімітів на зняття готівки з поточних рахунків.

Представник позивача пояснив, що при зверненні відповідних осіб про розірвання договорів банківського вкладу, кошти перераховувалися з депозитних на поточні рахунки.

За результатами аналізу документів, наданих третьою особою, судом першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що за типовими договорами строкового банківського вкладу (депозиту), зокрема, відповідно до п.2.10 вклад, в т.ч. у достроковому порядку та нараховані проценти повертаються Банком в безготівковій формі на відкритий Вкладнику поточний рахунок для повернення коштів або за заявою Вкладника на інший зазначений Вкладником рахунок (том 1, а.с. 142-242). Отже, у день сплину строку дії Договору, грошові кошти у повному обсязі перераховуються з депозитного рахунку на поточний (картковий) рахунок для його особистого користування, що підтверджується виписками по рахунках вкладників, які зверталися із скаргами. Згідно Договору строкового банківського вкладу (депозиту), цей договір укладено на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого строку.

Відповідно до п.1 ст.1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього ж Кодексу).

У відповідності до ч.ч.2 та 4 ст.1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладників, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п.п. 1.3, 1.8, 1.10 Постанови Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів, закриваються після закінчення строку зберігання вкладу та повернення коштів вкладнику.

Таким чином, грошові кошти за договором банківського вкладу повертаються вкладникові (фізичній чи юридичній особі) на першу вимогу (якщо вказаним договором з юридичною особою не передбачено інше), або по закінченню строку дії такого договору.

Разом з цим, законодавством передбачений механізм повернення суми депозиту за договором банківського вкладу.

Зокрема, за положеннями п.п.3.2 глави 3 норм Постанови Національного банку України від 03.12.2003 р., №516 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» грошові кошти з вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб повертаються банками готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок.

При цьому, у відповідності до ч.4 ст.1060 Цивільного кодексу України, п. 3.5 глави 3 Постанови Національного банку України від 03.12.2003 р., № 516 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» встановлює, що, якщо вкладник не вимагає повернення суми вкладу із закінченням строку, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу (поточний рахунок) із нарахуванням відсотків за ставкою згідно тарифів, встановлених Банком.

Щодо лімітів на видачу готівки, то судами першої та другої інстанцій встановлено, що п.14 р. IV Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління НБУ від 05 листопада 2015 року №705 встановлено, що емітент має право використовувати ліміти та/або обмеження на суми та кількість платіжних операцій з використанням електронних платіжних засобів. Емітент перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити клієнта з лімітами та/або обмеженнями, які застосовуватимуться. Користувач має право змінити встановлений емітентом ліміт та/або обмеження, про що повідомляє емітента в порядку, установленому договором.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що за відсутності доказів існування необґрунтованих відмов у поверненні коштів або зміни лімітів на зняття готівки, враховуючи приписи статті 71 КАС України, відсутні підстави вважати дії Банку незаконними.

З виписок по особовим рахункам та оборотно-сальдовим відомостям наданих Банком (том 2, а.с.38), у бухгалтерському обліку Банку не обліковується заборгованість перед вкладниками за депозитними договорами, строк за якими закінчився.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок НБУ відносно невиконання Третьою особою зобов'язань перед вкладниками і кредиторами, що викладені у спірній Постанові від 20 липня 2015 року № 466/БТ, є необґрунтованим та не підтвердженим матеріалами справи. У свою чергу Відповідачем-1 не спростовані доводи позивача про відсутність порушень договорів банківського вкладу (депозиту).

Додатково до наведеного колегія суддів зазначає, що у своїй апеляційній скарзі Відповідач-1 зазначив, що у суду першої інстанції при розгляді справи була відсутня спірна постанова від 20 липня 2015 року № 466/БТ, а тому суд ухвалив постанову не вивчаючи та не аналізуючи її змісту.

Проте дані посилання не відповідають дійсності, оскільки вказана постанова (засвідчена належним чином) надана суду першої інстанції ПАТ АКБ «Капітал» та міститься в матеріалах справи.

Відносно не здійснення обліку невиконаних документів клієнтів по позабалансовому рахунку 9804 «Документи до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством строк» (станом на 20.07.2015 року банк не виконав в установлений законодавством строк розрахункові документи клієнтів на загальну суму 0,6 млн. грн.), колегія суддів виходить з наступного.

Як зазначено у спірній постанові від 20 липня 2015 року № 466/БТ, Третьою особою не обліковано на позабалансовому рахунку 9804 - 0,6 млн.грн.

При цьому, у ході судового розгляду справи представник позивача зазначив, що виходячи із наявної інформації, у ПАТ АКБ «Капітал» відсутня заборгованість по розрахунковим документам клієнтів банку.

Правовідносини із здійснення бухгалтерського обліку банками України регулюються в тому числі Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2014 року № 280.

Зокрема, за п.1 наведеної Інструкції, план рахунків бухгалтерського обліку банків України - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Згідно п.9 цієї ж Інструкції встановлено, що в Плані рахунків наведені номери та найменування синтетичних рахунків II, III, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Першою цифрою номера визначено клас рахунків.

Клас 9 - це позабалансові рахунки, на яких обліковуються позабалансові операції, а рахунки розділів 96-98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з приватизації і довірчого управління (п. 17 наведеної Інструкції).

На рахунку 9804 обліковуються документи до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством України строк. Призначення рахунку: облік документів до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством України строк.

А на рахунках 9806 обліковуються документи фізичних осіб/до рахунків фізичних осіб, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк. Призначення рахунку: облік документів фізичних осіб/до рахунків фізичних осіб, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (Додаток до Інструкції).

Як слідує з виписок по позабалансових рахунках 9804 «Документи клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані в строк з вини банку» та 9806 «Документи фізичних осіб, що не виконані в строк з вини банку», на яких обліковується заборгованість за платіжними документами юридичних та фізичних осіб, за період проведення перевірки (з 01.01.2015 року по 18.09.2015 року) відсутні залишки за вказаними рахунками, обороти відсутні.

При цьому, Відповідачем-1 не надано суду доказів наявності невиконаних у строк розрахункових документів клієнтів на суму 0,6 млн.грн., в тому числі про це не зазначено у спірній постанові від 20 липня 2015 року № 466/БТ (загальна кількість таких розрахункових документів, по яких саме юридичних особах, тощо), а отже і відсутні докази необхідності відображення таких документів у бухгалтерському обліку третьої особи.

Таким чином, НБУ не доведено факт здійснення Третьою особою правопорушення у сфері банківської діяльності в частині не відображення у обліку невиконаних у строк розрахункових документів, оскільки не доведено факту наявності таких документів, а отже даний довод НБУ також не підтверджений матеріалами справи.

У Постанові № 466/БТ в тому числі зазначено, що Третьою особою незаконно не відображена сума боргу перед АТ «Укрексімбанк» за міжбанківським кредитом в сумі 23,2 млн.грн. на рахунку 9804.

У ході судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у ПАТ АКБ «Капітал» відсутні правові підстави для відображення суми такого боргу, оскільки вказані суми повинні відображатися на рахунку 1627.

На рахунку 9804 обліковуються документи до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством України строк. Призначення рахунку: облік документів до рахунків клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані банком у встановлений законодавством України строк. За дебетом рахунку проводяться суми документів не виконаних банком у встановлений законодавством України строк. За кредитом рахунку проводяться суми списання виконаних або повернених документів.

Разом з цим, клас 1 Плану рахунків - це казначейські та міжбанківські операції (п. 9 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2014 року № 280).

У відповідності до 10 цієї ж Інструкції, клас 1 Плану рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та банками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України, тощо. У цьому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції банків. До міжбанківських операцій належать кредитні та депозитні операції між банками, ведення кореспондентських рахунків, безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим та іншими операціями згідно із законодавством України.

При цьому, на рахунку 1627 обліковується прострочена заборгованість за кредитами, що отримані від інших банків. Призначення рахунку: облік простроченої заборгованості за кредитами, що отримані від інших банків. За кредитом рахунку проводяться суми простроченої заборгованості за отриманими кредитами. За дебетом рахунку проводяться суми погашення простроченої заборгованості за отриманими кредитами.

Як слідує з описової частини рішення Господарського суду Запорізької області 30 червня 2015 року у справі № 908/2557/15-г за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПАТ «АКБ «Капітал», м.Донецьк, за участі третьої особи, не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Енерготорг», про стягнення 31 278 701,79 грн., 16 жовтня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ТОВ «Енерготорг» та ПАТ «АКБ «Капітал» було укладено договір б/н про переведення боргу з ТОВ «Енерготорг» на ПАТ «АКБ «Капітал» в сумі 71 200 577,85 грн. за кредитним договором від 12 вересня 2008 року №151108К61 (том 2 а.с. 27-35).

Таким чином, у Банку є заборгованість перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором, у відповідності до укладеного договору про переведення боргу.

Вказаним рішенням Господарського суду Запорізької області вирішено розстрочити відшкодування відповідної заборгованості. Це означає, що у суду немає підстав вважати її простроченою.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що здійснюючи облік заборгованості на рахунку 1627, Банком не вчинено порушення, яке тягне визнання його неплатоспроможним, оскільки у останнього відсутні правові підстави для відображення такої заборгованості на рахунку 9804.

Посилання представника НБУ на те що рішення не набрало законної сили колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обставини є спірними та при наявності судового спору неможна вважати обґрунтованим і висновок НБУ про незаконність відображення третьою особою заборгованості на рахунку 1627.

Як зазначено у спірній постанові НБУ від 20.07.2015 р. № 466/БТ, у зв'язку з наявністю у Банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, відповідно до п. 2.5. гл.2 та пункту 3.5. глави 3 розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (далі-Інструкція № 368), значення нормативів миттєвої ліквідності (Н-4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» дорівнюють нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Відповідно до Постанови НБУ № 368, ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

За пунктом 1.2. даної Постанови, з метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань банку. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Норматив миттєвої ліквідності розраховується з урахуванням сальдо за кореспондентськими рахунками, що відкриті в інших банках, і за кореспондентськими рахунками інших банків.

До високоліквідних активів під час розрахунку нормативу миттєвої ліквідності включаються: готівкові кошти; кошти на кореспондентському рахунку банку в Національному банку (без урахування коштів обов'язкових резервів банку в Національному банку);

До поточних зобов'язань банку під час розрахунку нормативу миттєвої ліквідності включаються: кошти на кореспондентському рахунку Національного банку в банку; сума перевищення коштів, які обліковуються на кореспондентських рахунках інших банків, над сумою коштів, які обліковуються на кореспондентських рахунках, що відкриті в інших банках; кошти Державного бюджету України та інших фондів України; кошти на вимогу суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ; строкові кошти суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав; прострочена заборгованість за строковими вкладами (депозитами) інших банків; транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку та за іншими розрахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків (п.п. 2.1 - 2.4 Постанови НБУ № 368).

Як зазначено судом вище, Відповідачем-1 не доведено факт невиконання Третьою особою (з її вини) розрахункових документів клієнтів банку і, відповідно, порушень норм Інструкції № 368, а отже довод НБУ стосовно того, що нормативи Н4 та Н5 дорівнюють нулю, є передчасними та необґрунтованим, про що також вірно зазначено судом першої інстанції.

Щодо порушення Постанови НБУ від 25.01.2012 року № 23, у частині недостатності сформованих резервів під кредитні операції та фінансову дебіторську заборгованість (доформування становило 148,0 млн. грн. та 12,4 млн. грн. відповідно), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як слідує з пояснень представника позивача на наявних у справі письмових доказів, заявлена НБУ недостатність сформованих резервів та, відповідно, необхідність у доформуванні резерву пов'язане в тому числі з відсутністю документів стосовно забезпечення виконання кредитних зобов'язань (застав та іпотек), які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, що доводилося до відома НБУ відповідними листами, а також несвоєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами пов'язано із проведенням на території Донецької області антитерористичної операції, а отже на думку позивача наведений довод НБУ є необґрунтованим.

Відповідно до ст.ст. 107, 112 Конституції України, Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 постановлено увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Згідно ст.1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р., № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014.

Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України, від 07.10.2014 року № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" та на виконання ст.ст.5,6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", уведеного в дію Указом Президента від 14.04.2014 року № 405, пункту 3 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 квітня 2014 року N 33/55т "Про проведення антитерористичної операції" та від 14 вересня 2014 року N 33/752т "Про визначення меж проведення антитерористичної операції", визначені такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.

При цьому, враховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23.04.2014 року №436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров'ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, керуючись ст.ст. 3, 27, 99 Конституції України, ст.ст. 7,15 Закону України «Про Національний банк України», ст.66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про боротьбу з тероризмом», розділом I Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої Постановою Правління Національно банку України від 22.04.2014 р., №435, Указом Президента України від 14.04.2014 р., №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», Правління Національного банку України своєю Постановою від 06.08.2014, № 466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій", постановив: банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Крім того, під час проведення перевірки здійснено погашення окремих активів, а саме:

- нарахованих відсотків по близько 40 клієнтам банку - позичальникам, на які інспектуванням здійснювалось коригування регулятивного капіталу (88,0 млн.грн.),

- фінансової дебіторської заборгованості з придбання цінних паперів за якою інспектуванням здійснене донарахування резерву (12,4 млн.грн),

- суми перевищення максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) над нормативним значенням (35,0 млн. грн.).

Дану інформацію, також, містить і Звіт про інспектування, наданий Відповідачем 1.

Також у матеріалах справи міститься копія договору іпотеки на суму 218 млн. грн., за яким Банком прийнято в заставу земельні ділянки в загальному розмірі 4,35 га, що знаходяться у Київський області, Обухівському районі, смт.Козин (том 2, а.с. 66-79). За твердженням представника позивача, вказаний договір укладений для посилення застави за кредитними зобов'язаннями, по яким на думку НБУ необхідно було сформувати резерв, проте НБУ безпідставно відмовився враховувати його при вирішенні питання про формування резервів під кредитні операції.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції правильно встановлено, а при розгляді справи в апеляційному провадженні підтверджено, що НБУ не доведено порушення Третьою особою Постанови НБУ від 25.01.2012 року № 23.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, за результатами аналізу наданих документів встановлено, що під час проведення перевірки сума, яка корегує регулятивний капітал банку, була погашена, а отже порушення Інструкції № 368 у частині некоригування (зменшення) розміру регулятивного капіталу на суму доходів, неотриманих понад 30 днів із дати їх нарахування (88,1 млн. грн.), та на суму перевищення максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) над нормативним значенням (35,0 млн. грн.), до закінчення перевірки НБУ було усунено.

Щодо порушення Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами а банках України від 31.08.2007 року № 309 у частині невідображення реального фінансового результату за договорами з купівлі-продажу цінних паперів, які обліковуються як операції форвард (результат переоцінки за форвардними операціями з продажу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), номінованих у доларах США, становив 113,0 млн. грн.), колегія суддів виходить з наступного.

На думку НБУ, що викладена у спірній постанові, ПАТ АКБ «Капітал» вчинив порушення по переоцінці форвардних контрактів з продажу ОВДП, номінованих у доларах США, у зв'язку з тим, що останній вчиняв такі операції по курсу НБУ до долару США, а необхідно було за ринковою вартістю.

Як слідує з п.1.1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України, затвердженою Постановою НБУ від 31 серпня 2007 року № 309 (далі Інструкція № 309), ця Інструкція визначає методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції з похідними фінансовими інструментами в банках України.

У розумінні наведеної у попередньому абзаці Інструкції, таким похідним фінансовим інструментом, як форвардний контракт (форвард), є двосторонній контракт, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни під час укладення контракту (п. 1.5 Інструкції № 309).

На підставі п.2.1 Інструкції № 309 переоцінка форвардних контрактів (з урахуванням зміни форвардного валютного курсу або форвардної ціни, процентних ставок тощо) до їх справедливої вартості відображається на балансових рахунках з визнанням активу або зобов'язання за форвардним контрактом залежно від результату такої переоцінки.

Справедлива вартість похідних фінансових інструментів, що перебувають в обігу на організаційно оформлених ринках, визначається за їх ринковою вартістю. Якщо котирування ринкових цін на похідні фінансові інструменти є недоступним, то банки застосовують для визначення справедливої вартості такі методи: посилання на ринкову ціну іншого подібного інструменту; аналіз дисконтованих грошових потоків; інші методи, що забезпечують достовірне визначення справедливої вартості похідних фінансових інструментів.

Проте, Інструкція № 309 не містить розуміння такого правового явища, як ОВДП, що номіновані у доларах США і, відповідно, яким чином встановлювати їх справедливу вартість.

Разом з цим, методи обчислення справедливої вартості похідних фінансових інструментів банки зазначають у своїй обліковій політиці щодо кожного виду похідних фінансових інструментів (п.п. 3.13, 3.14 Інструкції № 309).

Отже, як слідує з системного аналізу наведених вище положень Інструкції № 309, банки мають право визначати справедливу вартість похідних фінансових інструментів на підставі власної облікової політики.

Як вбачається з Положення ПАТ АКБ «Капітал» «Про бухгалтерський облік форвардних контрактів у торговому портфелі банку», затвердженого Правлінням банку від 23.08.2012 року, банком визначається справедлива вартість похідних фінансових інструментів, виходячи із курсу НБУ до долару США, на кожну відповідну дату.

Таким чином, судом не встановлено порушень норм діючого законодавства у діях ПАТ АКБ «Капітал» при визначенні справедливої вартості ОВГЗ, номінованих в доларах США, у зв'язку з чим аналогічний висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.

Розглянувши питання щодо порушення Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою НБУ від 27.12.2007 року № 481 у частині невідображення в бухгалтерському обліку операцій з продажу активів з відстроченням платежу аналогічно до обліку операцій з надання кредитів, тобто на рахунках кредитної заборгованості, колегія судів приходить до наступного.

Як слідує з долученого до матеріалів справи Договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД 30/04/15/3 від 30.04.2015 р. (далі - Договір), відповідно до якого Банком продано цінні папери з відстроченням платежу (том 2, а.с. 24).

Згідно до умов Договору, з боку Банку виконані зобов'язання за Договором - здійснена поставка цінних паперів 30.04.2015р.; строк виконання зобов'язань за Договором з боку контрагента встановлений до 30.06.2015р.

Розрахунки за Договором були відображені Банком в бухгалтерському обліку проводкою:

Дт 3541 «Дебіторська заборгованість банку за операціями з цінними паперами»

Кт 3003 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, що випущені небанківськими фінансовими установами, у торговому портфелі банку».

При цьому, предметом Договору є цінні папери, а договір регулює операцію з продажу цінних паперів.

Пунктом 1.1. глави 1 розділу І Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007р. № 481, (далі - Інструкція 481), зазначена сфера застосування такої Інструкції, а саме - «…Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України».

Наведений в зазначеному пункту 1.1. перелік кредитних операцій не містить операцій з купівлі-продажу цінних паперів.

Бухгалтерський облік операцій з купівлі-продажу цінних паперів регулює окрема інструкція - Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 03.10.2005р. № 358, (далі - Інструкція 358).

Згідно до пункту 1.1. глави 1 розділу І Інструкції 358, вона визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції з придбання, продажу, розміщення, випуску, обігу та погашення цінних паперів.

У відповідності до пункту 1.4. глави 1 розділу І Інструкції 358 вимоги цієї Інструкції не поширюються на: операції з урахування та авалювання векселів; операції щодо продажу (купівлі) цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу (купівлі); операції з цінними паперами з метою здійснення розрахунків; Операції з цінними паперами, що не регулюються Інструкцією 358, серед яких: операції з урахування та авалювання векселів; операції щодо продажу (купівлі) цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу (купівлі) - операції РЕПО, включені до сфери застосування Інструкції 481.

Тобто існує розмежування між операціями з цінними паперами та інструкціями, що їх регулюють.

До операції з продажу цінних паперів застосовуються вимоги Інструкції 358.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги пункту 2.8. глави 2 розділу ІІ Інструкції 481 застосовуються до операції з продажу з відстрочкою платежу будь-якого іншого активу, ніж цінні папери. Про це вказує і назва глави 2 такої інструкції - «Глава 2. Бухгалтерський облік наданих кредитів».

А отже, висновок НБУ з цього питання є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

При здійсненні правового аналізу зазначеного у спірній постанові НБУ порушення Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою НБУ від 12.05.2015 року № 315, у частині невключення до переліку пов'язаних з банком 17 юридичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує із довідки інспекційної групи Відповідача 1 від 13.07.2015 року № 21-00011/41378/БТ, низка підприємств, які мають спільну з ПАТ АКБ «Капітал» адресу (м.Донецьк, вул.Антіпова,7 а), є пов'язаними з Банком особами.

За цією адресою в м.Донецьку розташований офісний бізнес-центр, де розміщено більше 26 зареєстрованих юридичних осіб, які не є пов'язаними з банком особами.

Відповідно до постанови № 315 «Про затвердження положення про визначення пов'язаних із банком осіб» в ознаках пов'язаності з банком осіб вказано, що з банком пов'язується особа за характером взаємовідносин, таких як винятковість, а саме «у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком», та не уточнюється, яким чином у новоствореної особи має бути кредитна історія.

Разом з цим, згідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

НБУ не надано суду доказів того, що зареєстровані за однією адресою з ПАТ 17 юридичних осіб пов'язані з ПАТ АКБ «Капітал» у розумінні ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Разом з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, застосування за таке порушення, навіть у разі його вчинення, заходу впливу у вигляді віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, є порушенням принципу пропорційності, встановленого статтею 2 КАС України.

Стосовно порушення Банком правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 року № 124 (зі змінами), що призвело до порушень усіх економічних нормативів, базою для розрахунку яких є регулятивний капітал (за даними ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» + 247,3 млн. грн.), суд вважає такий висновок не обґрунтованим, оскільки Відповідач 1 не врахував виправлень, які були здійснені Позивачем в ході проведення перевірки та правову позицію щодо відображення простроченої заборгованості за кредитом іншого банку.

Судом в тому числі не приймаються доводи Відповідача-1 щодо невідповідності суми регулятивного капіталу Третьої особи в частині невиконання вимог щодо збільшення його розміру до 281,9 млн. грн. станом на 16.07.2015 року, з огляду на наведене нижче.

В плані фінансового оздоровлення, який надавався ПАТ АКБ «Капітал» Відповідачу-1 25.03.2015 року заявлений розмір регулятивного капіталу запланований в розмірі - 281,9 млн. грн. та фактичне значення його становить 230,7 млн. грн., оскільки ПАТ АКБ «Капітал» сформував резерви в сумі 15 млн. грн., що призвело до від'ємного фінансового результату «-» 15 млн. грн.

Крім того, ПАТ АКБ «Капітал» до Відповідача-1 у квітні 2015 року було надано пакет документів на реєстрацію субординованого боргу (СБ) в розмірі 90 млн. грн., що призвело б до досягнення розміру регулятивного капіталу (РК) до 275 млн. грн. = (245 млн. грн. РК + 30 млн. грн. СБ) станом на 01.07.2015 року.

Викладені пояснення підтверджуються листами Банку до НБУ (том 2, а.с. 66-67).

Разом з цим, 01 серпня 2015 року регулятивний капітал Банку мав збільшитися на 60 млн. грн. шляхом залучення чергової частини субординованого боргу. За таких обставин, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, визнання Банку неплатоспроможним через те, що за 2 тижні до цієї дати розмір регулятивного капіталу не досягає запланованого на 45 млн. грн. вбачається таким, що суперечить принципу розсудливості.

Відносно висновку НБУ в частині невжиття своєчасних заходів щодо покращення ліквідності на збільшення статутного капіталу так і за рахунок продажу активів, яка перейшла у власність банку як заставодержателя (25,4 млн. грн.), колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з пояснень позивача, ПАТ АКБ «Капітал» протягом тривалого часу застосовуються усі необхідні та своєчасні заходи щодо продажу активів, які перейшли у власність Банку, як заставодержателя. Так, Банком 17.05.2013 року укладений Договір доручення с ТОВ «Капітал - Лізинг» № ДД-2103/1705/001), з агенціями з продажу нерухомості, які здійснюють пошук покупців нерухомого майна, в інтернет-ресурсах, в т.ч. числі на сайті Банку виставлені об'яви щодо продажу майна.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно вважав що ПАТ АКБ «Капітал» здійснюються необхідні суб'єктивні дії з реалізації активів, що перейшли у власність банку, а тому не погоджується з доводами Відповідача-1 відносно їх (таких дій) невжиття.

Щодо не вжиття Банком своєчасних заходів для покращення ліквідності банку як за рахунок надходження коштів на збільшення статутного капіталу, так і за рахунок продажу активів та спрямування коштів на своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами, колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.

Як слідує з матеріалів справи, на момент визнання ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» неплатоспроможним, у останнього наявний надлишок ліквідності, про що свідчить розмір нормативу Н4.

Як судом зазначалося вище за текстом даної постанови, норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення високоліквідних активів (коррахунок та каса) до поточних зобов'язань банку (у т.ч. залишки на карткових рахунках).

Так на 01.07.2015 року фактичне значення нормативу Н4 дорівнює 81,1%, а станом на 09.07.2015 Н4 дорівнює 104,19%, що в три рази перевищує нормативне значення.

Таким чином, висновок щодо недостатності ліквідності в банку, та як наслідок неможливість виконувати зобов'язання перед вкладниками і кредиторами, не відповідає фактичним обставинам справи та наявним письмовим доказам.

З приводу віднесення Відповідачем-1 ПАТ АКБ «Капітал» до категорії неплатоспроможних, суд зазначає наступне.

Підстави та порядок віднесення банку до категорії неплатоспроможного визначено ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (надалі за текстом - Закон № 2121).

Так, приписи вказаної статті визначають, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 2 ч. 1 ст. 73 Закону № 2121).

Аналіз вказаної норми свідчить, що остання носить імперативний характер, тобто п. 2 ч. 1 ст. 73 Закону № 2121 визначено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з метою підвищення ефективності та забезпечення належної організації здійснення ліквідаційної процедури банків Правління Національного банку України постановою Правління Національного банку України 17.08.2012 N 346 затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 р. за N 1590/21902 (далі - Положення №346).

У відповідності до 3.1 глави 3 розділу I Положення № 346, Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки (далі - банки), банківського законодавства або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або в разі застосування іноземних санкцій на підставі результатів (матеріалів): інспекційних перевірок діяльності банків; перевірок банків з питань дотримання вимог законодавства з питань фінансового моніторингу (виїзна перевірка, безвиїзний нагляд з питань фінансового моніторингу); безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банків; аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; перевірок діяльності банків аудиторськими фірмами, які мають право відповідно до законодавства України на проведення аудиторських перевірок банків; перевірок дотримання банками валютного законодавства; контролю за усуненням банками виявлених у їх діяльності порушень, відповідністю ділової репутації керівників банків вимогам законодавства України; що містять інформацію, отриману від відповідних органів інших держав, міждержавних об'єднань або міжнародних організацій, органів державної влади України, та/або офіційно опубліковану (оприлюднену, у тому числі шляхом розміщення на їх офіційних веб-сайтах) ними інформацію про застосування іноземних санкцій.

При цьому, згідно поданих позивачем та третьою особою документів, а також з урахуванням відсутності доказової бази з боку НБУ, вбачається, що законних підстав для прийняття оскаржуваної постанови не було.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку відсутні належні та допустимі докази щодо наявності порушень, встановлених Національним банком України за результатами перевірки станом на 22.06.2015 за період діяльності з 05.01.2015 до 22.06.2015 р.

Водночас суд виходить з того, що відповідно до положень статті 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність» прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних обумовлено таким, обов'язковим кваліфікуючим критерієм як наявність загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, у той час як Відповідачем 1 не наведено доказів на підтвердження факту наявності відповідної загрози, ані в рішенні № 466/БТ від 20.07.2015, ні під час судового засідання, але й не зазначено про наявність відповідного факту.

Статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Частиною другою статті 63 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків проводить перевірку банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Абзацами дев'ятнадцятим та двадцять п'ятим статті 15 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Правління Національного банку приймає рішення в тому числі про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб; про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.

Пунктом 12 частини першої статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, у томі числі, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Частина перша статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами;

4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Наведений перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Пунктом 3.2 глави 3 розділу I Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 346 від 17.08.2012 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за N 1590/21902 встановлено, що заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Пунктом 13.1 глави 13 розділу II зазначеного Положення встановлено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

При таких обставинах колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, який прийшов до висновку про відсутність підстав наведених у статті 76 вказаного Закону.

З огляду на вищезазначене колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги НБУ, оскільки підстави для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які зазначені ним не підтверджені під час розгляду у судовому засіданні.

Крім того, в обґрунтуванням апеляційної скарги НБУ був наданий звіт про інспектування АКБ «Капітал» з наявними порушеннями.

Відповідно п.1 ч.1 статті 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність» національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним.

З цієї норми вбачається, що інспектуємому банку надається термін для приведення своєї діяльності з вимогами законодавства.

Пунктом 3.8 Положення № 276 передбачено, що Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником підрозділу інспектування (якщо керівником інспекційної групи був інспектор центрального апарату Національного банку) або керівником територіального управління (якщо керівником інспекційної групи був інспектор територіального управління).

Перший примірник звіту про інспектування надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку/територіального управління, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що Національним Банком України не надано доказів направлення на адресу Публічного акціонерного товариства «АКБ «КАПІТАЛ» Звіту про інспектування банку - юридичної особи (Публічне акціонерне товариство «АКБ «КАПІТАЛ»).

Тобто, при інспектуванні НБУ був порушений порядок проведення перевірки та АКБ «Капітал» у випадку наявності порушень фактично був позбавлений права приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства як того визначає п.1 ч.1 статті 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

З урахуванням наведених доводів та доказів суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що спірна постанова Національного банку України від 20 липня 2015 року № 466/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" до категорії неплатоспроможних" прийнята за відсутності на те правових підстав, з порушенням норм матеріального права та не відповідає обставинам справи.

Щодо, вимог про скасування рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 липня 2015 року № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал", колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 34 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

З викладеного вбачається, що Закон імперативно пов'язує рішення Фонду про введення тимчасової адміністрації з рішенням НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Це означає, що у спірному випадку Фонд діяв в межах повноважень та на виконання завдань, покладених на нього Законом, тому оскаржуване рішення не може вважатися протиправним, тому доводи апеляційної скарги ТОВ Фінансово-промислова компанія «Капітал» не приймаються до уваги.

Водночас, скасування оскаржуваної постанови НБУ тягне і скасування рішення Фонду, оскільки останнє обґрунтоване виключно посиланням на Постанову № 466.

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог позову в частині дати, з якої оскаржувані рішення та постанову необхідно скасувати, суд виходить з такого.

Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому необхідно мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

При таких обставинах суд першої інстанції правильно зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах є визнання протиправним та скасування Постанови № 466 та скасування Рішення № 140.

Колегією суддів не приймаються доводи НБУ відносно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на наступне.

Як зазначає у апеляційній скарзі Відповідач-1, судом порушені приписи Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України), зокрема: ст.ст. 7, 10, 33, 35, 49, 128, в частині несвоєчасного повідомлення НБУ про дату, час та місце судового розгляду справи, неможливості прийняття участі у судових засіданнях, оскільки у НБУ відсутні представники у даному регіоні.

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції своєчасно повідомляв НБУ про судові засідання відповідно норм ст.35 КАС України. (арк.справи 57,64,65,88,89,91,93)

Таким чином, доводи Відповідача-1 щодо порушення судом першої інстанції норм адміністративного процесу в частині повідомлення Відповідача-1 про дату, час та місце судового розгляду справи, є необґрунтованими.

Відносно доводів НБУ щодо порушення судом першої інстанції ст. 108 КАС України в частині неповернення позову, оскільки на розгляді в Окружному адміністративному суді м.Києва перебуває справа № 805/21858/15 за адміністративним позовом ТОВ «ФПК «КАПІТАЛ» до НБУ та ФГВФО станом на 07.10.2015р., з аналогічними підставами та предметом позову, суд зазначає наступне.

Згідно п.5 ч. 3 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

До Донецького окружного адміністративного суду позов надійшов ….

Як слідує з наданої до суду копії клопотання ТОВ «ФПК «КАПІТАЛ» до Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 805/21858/15 (Вих. б/н від 01.10.2015 року), ТОВ відкликає позов та просить залишити дану адміністративну справу без розгляду (відмітка Окружного адміністративного суду м.Києва про прийняття клопотання від 01.10.2015 р.), отже у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позову на підставах, визначених ст.108 КАС України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Щодо доводів апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відносно права ТОВ «Капітал» на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що позивач - ТОВ ФПК «Капітал» звернувся до суду за захистом власних інтересів, як учасника та власника акцій третьої особи, а не, як помилково зазначив у апеляційній скарзі ФГВФО, інтересів АКБ «Капітал».

В апеляційній скарзі ФГВФО посилається на рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням народних депутатів України з клопотанням дати офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України у контексті припису: "Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу", а також роз'яснення, "чи стосується це поняття інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, акціонером якого він є, враховуючи ту обставину, що внаслідок порушених прав акціонерного товариства порушуються також права акціонера цього товариства, закріплені у чинному законодавстві України та/або статуті товариства".

Посилається на пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду в якому зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

При таких обставинах Відповідач 2 зазначає, що законодавством не передбачено право акціонера звертатися до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку посилання Відповідача 2 на зазначене рішення Конституційного суду є безпідставним з огляду на наступне.

Як вже було зазначено ТОВ ФПК «Капітал» звернулося до суду за захистом не прав АКБ «Капітал» а за захистом свого права визначеного законом.

На відміну від такої форми захисту порушеного права Конституційний суд в своєму рішенні давав аналіз можливості звернення учасника господарського товариства до суду з метою захисту порушеного права тільки господарського товариства.

Статтею 2 Закону України «Про акціонерні товариства», визначено, що корпоративні права, це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами

Згідно ст. 4 цього ж Закону, акціонерами можуть бути в тому числі юридичні особи.

Стаття 25 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає права акціонера за кожною простою акцією, зокрема права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність товариства; 4) інші права.

Отже, як слідує з системного аналізу вказаних норм Законів України «Про акціонерні товариства» та Господарського кодексу України, кожен акціонер має:

- організаційне право: на управління товариством та отримання інформації про діяльність товариства;

- матеріальне право: на дивіденди та отримання майна товариства при його ліквідації.

Крім того з огляду на те, що згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а згідно ч.10 п.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до повноважень уповноваженої особи ФГВФО відноситься, в тому числі, зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі.

Тобто, з позиції ФГВФО, випливає, що постанову НБУ взагалі неможливо скасувати, оскільки з одного боку право акціонера не порушено, с другого а банк в силу ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» звернутися до суду не може.

Колегія суддів, зазначає, що з моменту початку процедури виведення банку з ринку обмежуються права акціонерів на управління таким банком, а також майнові права на отримання дивідендів.

Колегія суддів також зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» набрав чинності 04 листопада 2012 року, тобто він не був об'єктом дослідження Конституційного суду під час прийняття рішення від 01 грудня 2001 року №18рп-2004.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до частини 1 ст.6 КАСУ передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

У справі Bellet v.France Європейській Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, постанова Національного банку України від 20 липня 2015 року № 466/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" до категорії неплатоспроможних" та рішення про введення тимчасової адміністрації обмежило ТОВ «Капітал» у праві акціонера, що на думку суду обумовлює права останнього на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, колегією суддів також не приймаються до уваги посилання ФГВФО на приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. №13, оскільки вказана Постанова не має відношення до спірних правовідносини, оскільки тлумачить приписи діючого законодавства щодо звернення до суду акціонера товариства в інтересах такого товариства, а не у власних інтересах.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАСУ, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто розтягом розумного строку.

Відповідно до ч.2. ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно до ч.2 ст. 71 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач 1, з урахуванням всіх встановлених у суді фактів та обставин, не довів правомірності своїх дій.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційних скарг не приймаються до уваги, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Повний текст ухвали складений 13 листопада 2015 року

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Капітал», Національного банку України; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 р. у справі № 805/3464/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 р. у справі № 805/3464/15-а - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення може бути оскаржена протягом двадцяти днів після складення постанови в повному обсязі.

Колегія суддів : О.О.Шишов

І.В.Сіваченко

О.О.Чебанов